2 Види інтелектуальної діяльності.

Перелічити все, що належить до інтелектуальної діяльності, — заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами. Творчість — це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його прояви просто неможливо. Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов'язково має опиратися на досягнення науки. Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки, якої і будемо дотримуватися — будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв'язання потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна.

Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об'єднували і об'єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності. Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об'єкти літературно-художньої власності, об'єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації. Справді, за своїм технічним чи творчим рівнем не можна зрівнювати винахід і комерційне (фірмове) найменування, літературні твори і торговельні марки. Тому виокремлення зазначених засобів в окрему групу видається науково обґрунтованим, виправданим і доцільним. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід.

Міжнародна конвенція про охорону промислової власності була прийнята дещо раніше від такої самої конвенції з авторського права. Але в нормативних актах і спеціальній літературі здебільшого спочатку розглядається авторське право, а потім — право промислової власності. Інтелектуальну, творчу діяльність зі створення творів науки, літератури і мистецтва назвемо літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори — це твори написані чи записані. Проте чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, що відповідають вимогам закону.

Отже, діяльність у сфері духовного збагачення людини, результати якої підпадають під охорону авторського права і суміжних прав, у широкому значенні охоплюються поняттям «мистецька діяльність». У вузькому значенні це лише образотворче мистецтво. Але термін «мистецтво» часто вживається в більш широкому значенні. Інколи до мистецтва відносять театр, кіно, телебачення і радіо. Для нас важливим є те, що творча діяльність у сфері мистецтва визнається інтелектуальною, а ЇЇ результати — об'єктами правової охорони і отже об'єктами інтелектуальної власності. Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. проголошує, що цим Законом охороняються твори науки, літератури і мистецтва. Як уже зазначалося, літературними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо). Літературна діяльність як вид інтелектуальної творчої діяльності здійснюється в різноманітних формах. Адже твором визнається результат літературної діяльності незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, пропаганда, інформація, реклама, розваги тощо). Результат літературної діяльності підлягає правовій охороні незалежно від способу відтворення — письмового, усного чи будь-якого іншого. Підпункт 2 ст. 8 цього Закону проголошує, що об'єктами правової охорони є також виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори. Зазначена норма звертає на себе увагу двома обставинами. Перша полягає у тому, що Закон визнає об'єктом правової охорони й усні твори. Друга обставина — у цій нормі йдеться про виступи, лекції, промови, проповіді, виголошені чи відтворені в усній формі. Отже, йдеться про відтворення зазначених творів в усній формі, а не про їх створення. Автором лекції цей твір може бути написаний, але публічно проголошений в усній формі. Проте Закон не виключає, що зазначені твори можуть бути створені і в усній формі. Але у даному разі йдеться про форму відтворення уже створеного твору, незалежно від того, в якій формі його створено. Тобто, твір підлягає правовій охороні незалежно від способу його створення за умови, що він відповідає вимогам закону.

Станвлення системи охорони

3. Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні, порівняно з іншими державами, є досить молодою, оскільки утворена лише на початку 90-х років XX ст. Водночас історичний екскурс дозволяє зробити висновок, що в Україні питання правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності були на порядку дещо раніше, щонайменше – у часи створення незалежної української держави часів республіки та гетьманщини на початку XX ст. Так, у 1918 р. до складу Міністерства торгу і промисловості, що було складовою уряду Української народної республіки, входило 10 департаментів, серед яких були Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості.

12 вересня 1924 p., коли Україна була вже у складі СРСР, ЦВК і РНК СРСР прийняли ^ Положення про патенти на винаходи, за яким патент став єдиною формою охорони винахідницьких прав. Було встановлено, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та передавати для використання іншій особі на розсуд патентоволодільця.  У цьому ж 1924 p., 12 вересня, було прийнято і постанову ЦВК і РНК СРСР «Про промислові зразки (рисунки і моделі)». Зазначений акт передбачав охорону промислових зразків, під якими розумілися нові за виглядом або формою художньо-промислові рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах; нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

У 1931 р. було прийнято Положення про винаходи і технічні вдосконалення, яке замінило патенти на авторські свідоцтва як основну форму охорони винахідницьких прав. Винагороду автору відповідно до зазначеного Положення виплачували не підприємства, які використовували винахід, а галузеві органи з винахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу. Патентне законодавство переглядали тричі – у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймалися чергові базові акти про винахідництво. У 1925 р. були прийняті Основи авторського права, які були доповнені у 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а у 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи закріплювали перехід авторських право до спадкоємців на 15 років після смерті автора. 6 лютого 1929 р. постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР було затверджено перший закон «Про авторське право», положення якого спрямовувалися на стимулювання творчості, захист прав авторів. 18 липня 1963 р. Законом Української РСР був затверджений Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого присвячувався авторському праву. Після приєднання СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права. У 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про промислові зразки, Патентне відомство затвердило ^ Положення про патентні зразки. Відповідно до них як промислові зразки охоронялися нові придатні для виготовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей. 8 липня 1981 р. Кабінетом Міністрів СРСР було затверджено нове положення про промислові зразки. Можна зазначити, що початком організації національної патентної системи вважають 1993 рік, коли постановою Кабінету Міністрів України № 29 від 27 січня 1993 р. було засноване Державне патентне відомство України — центральний орган виконавчої влади. За достатньо короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатенту, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності в Україні, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів права промислової власності.