1.6. Сфера дії норм трудового права

Перетворення відносин власності, різноманітність організаційно-правових форм господарювання, свобода підприємницької діяльності, розвиток нових соціально-економічних умов істотно вплинути на способи правового регулювання трудових відносин та сферу дії трудового законодавства. В предметі трудового права з’явилися нові суспільні зв’язки, а старі організаційно-правові форми наповнилися новим змістом. Саме тому знову набуло актуальності питання про сферу дії трудового законодавства (про сферу дії трудового законодавства доречніше говорити, ніж про сферу дії норм трудового права).

Під сферою дії норм трудового законодавства розуміють сукупність суспільних відносин, на які поширюються норми трудового законодавства. Отже, це певне коло суспільних відносин, якому притаманні відповідні його учасники. У зв’язку із вказаним можна помітити, що предмет трудового права й сфера дії норм трудового законодавства – дещо схожі, проте не тотожні поняття. Відмінні вони не тільки етимологічно, а й змістовно. Справа в тому, що норми трудового законодавства у деяких випадках поширюються на окремі групи відносин, що є предметом регулювання інших галузей. Разом з тим, серед учених-трудовиків і є ті, що ототожнюють вказані поняття.

Протягом багатьох років у юридичній науці тривала дискусія: має трудове право «широку» чи «вузьку» сферу застосування. Прибічники так званої широкої сфери, зокрема, П. Пашерстнік, Л. Гінцбург, М. Бару та ін., вважали, що трудові правовідносини, де б вони не виникали, є відносинами вільних від експлуатації людей, які реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору або ж вступом до колгоспу, отже, їх праця повинна регламентувалась трудовим законодавством. Тобто «широка» сфера передбачала поширення норм трудового права не тільки на робітників і службовців, але також і на членів колгоспів.

Але при прийнятті Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 р.) законодавець обрав модель «вузької» сфери, встановивши, що праця робітників і службовців регулюється трудовим законодавством, а праця членів колгоспів регулюється статутами колгоспів, прийнятими на основі та відповідно до Примірного статуту колгоспів, а також законодавством Союзу РСР і союзних республік, що стосується колгоспів (ст. 3 Основ).

Певний прорив у питанні розширення сфери правового регулювання був зроблений з прийняттям у 1989 р. Закону СРСР «Про кооперацію». Союзний законодавець у цьому Законі фактично визнав «широку» сферу дії трудового законодавства, за якої останнім регулюються вже не тільки трудові відносини, які виникали на основі членства в кооперативах. Але відповідні зміни не були внесені в Основи законодавства Союзу РСР про працю і в кодекси про працю союзних республік.

Після внесення змін та доповнень до ст. 3 КЗпП України згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 27 травня 1988 р., законами від 20 березня 1991 р. та від 5 липня 1995 р., відбулося суттєве розширення кола осіб, які охоплюються трудовим законодавством. Концепція ж «широкої» сфери дії трудового законодавства знайшла своє безпосереднє закріплення у ч. 1 ст. 3 КЗпП України, відповідно до якої законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, ч. 2 ст. 3 КЗпП України закріпила положення про те, що особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиція­ми визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому в законодавстві про працю.

Так, відповідно до ст. 34 Закону України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р., трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються даним Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку. Для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. У разі залучення осіб на визначений строк чи на час виконання певної роботи за згодою сторін між кооперативною організацією та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту. Кооперативна організація самостійно визначає форми і систему оплати праці своїх членів і найманих працівників з урахуванням вимог, встановлених законодавством.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), – законодавством України про працю. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо).

Вказане свідчить про те, що в трудовому законодавстві на сучасному етапі ще збереглася модель «вузької» сфери дії, а отже, про поєднання суб’єктом законодавчої ініціативи існуючих доктринальних концепцій щодо сфери дії трудового законодавства.

Відповідно ж до ст. 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства, в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Отже, чинність КЗпП поширюється на всіх працівників. Вказане положення надзвичайно важливе на практиці. Тільки за наявності відповідної правової підстави можна уникнути поширення на працівника тих чи інших норм трудового законодавства. За відсутності такої спеціальної підстави законодавство про працю поширюється на всіх осіб, що мають статус працівників.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що трудове законодавство не поширюється на такі категорії осіб:

– військовослужбовців при виконанні ними обов’язків військової служби;

– членів ради директорів, правлінь та інших керівних органів, окрім осіб, які працюють на умовах трудового договору;

– осіб, які працюють на умовах цивільно-правових договорів;

– осіб, до яких застосовується працетерапія як спосіб їх лікування;

– осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та прирівняних до них за винятком неатестованих працівників цих органів, які працюють на умовах трудового договору.

У Проекті ТК України № 1108 від 04. 12. 2007 р., текст якого підготовлений до другого читання 02. 04. 2012 р., висвітлена інша позиція щодо сфери дії норм трудового законодавства, ніж та, що існує на сьогоднішній день. Так, відповідно до ст. 6 Проекту, відносини, пов'язані з проходженням військової служби у Збройних Силах України та в інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, регулюються трудовим законодавством у межах, передбачених відповідними спеціальними законами. Трудове законодавство не застосовується у разі, якщо: роботу виконує фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності самостійно; роботу виконують члени особистого селянського господарства в цьому господарстві; фізична особа виконує роботу за цивільно-правовим договором. Трудове законодавство не застосовується (крім законодавства про охорону праці) у разі, якщо: фізична особа виконує обов'язки члена наглядової ради акціонерного товариства, виконавчого органу товариства, інших відповідних органів управління юридичних осіб, якщо ці обов'язки виконуються на інших підставах, ніж трудовий договір; фізична особа виконує зобов'язання, взяті нею за цивільним договором, який передбачає виконання нею певної роботи на користь іншої сторони договору.