Розділ 5. Трудові правовідносини

5.1. Поняття, ознаки й класифікація трудових правовідносин

Суспільні відносини, що врегульовані нормами права, отримали назву правовідносин. Тому в основу визначення поняття трудових правовідносин доцільно покласти найбільш визнані як у теорії права, так і в науці трудового права основоположні критерії. По-перше, визначаючи поняття трудових правовідносин, потрібно керуватися тим, що правовідносинами називаються суспільні відносини, які врегульовані нормами права, а отже – нормами трудового права. Правовідносин як таких, абстрактних, що не належать до якоїсь конкретної сфери суспільних зв’язків, тобто поза галузевою належністю не існує. Отже, відповідні загальнотеоретичні критерії визначення правовідносин можуть себе конкретно виявити лише в межах якихось конкретних галузевих правовідносин¹.

С.М. Прилипко та О.М. Ярошенко стверджують, що потрібно також виходити з основних ознак правових суспільних відносин², до яких належать такі: а) правові відносини – це різновид соціальних відносин у суспільстві, механізм виникнення і реалізації яких підкоряється загальним закономірностям встановлення та здійснення соціальних відносин; б) сторонами юридичних відносин можуть бути тільки особи, що мають якості суб’єкта права; в) змістом правових відносин виступає взаємодія його сторін, форма якого регламентована юридичними нормами; г) тільки в рамках цих правових відносин відбувається юридичний захист суб’єктивних прав та свобод, виконання юридичних обов’язків; ґ) у сучасному громадянському суспільстві правові відносини – один з ефективних, найбільш поширених легітимних шляхів досягнення людиною мети, реалізації нею інтересів та потреб у межах правопорядку та законності; д) на відміну від інших різновидів соціальних відносин, правові відносини відрізняє тісний зв'язок їх з юридичними нормами, які містять загальну модель певної дії, вказують способи і механізм захисту від порушень цієї моделі¹.

Як уже зазначалося у §1 посібника, до трудових правовідносин належать усі правовідносини, врегульовані нормами трудового права. Зокрема, основними серед таких правовідносин є ті, що виникають між працівником і роботодавцем. Але це не вичерпує переліку трудових правовідносин. Такими є й правовідносини по забезпеченню зайнятості й працевлаштування, організаційно-управлінські правовідносини, по нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та охорони праці, правовідносини по матеріальній відповідальності сторін трудового договору та по вирішенню трудових спорів та ін.

Разом з тим, трудовими правовідносинами вони є, принаймні, тільки тому, що врегульовуються нормами саме трудового права, так само як майнові та особисті немайнові правовідносини називають цивільно-правовими чи суспільні відносини управлінського характеру, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, у результаті їх забезпечення нормами адміністративного права набули назви адміністративні правовідносини (детальніше див. §1 розділу І).

Отже, трудові правовідносини – це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають між працівником і роботодавцем у результаті укладення трудового договору, відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, працевлаштування, а також пов'язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового законодавства та охорони праці, по матеріальній відповідальності сторін трудового договору та вирішенню трудових спорів.

До речі, термін “трудові правовідносини” був уведений в обіг у 1925 р. І.С. Войтинським і Б.М. Догадовим, які показали, що поняття “трудові правовідносини” не рівнозначне поняттю “трудовий договір”². Логіка їхніх міркувань базувалася на твердженні, що трудовий договір є лише підставою виникнення трудових правовідносин. Саме ж поняття трудових правовідносин вони розуміли у “вузьконормативному”, позитивістському значенні³.

Як бачимо, такі питання, як предмет трудового права й трудові правовідносини, між собою досить тісно переплітаються, але вони нетотожні з огляду на об’єкт дослідження. Якщо предмет трудового права дає нам відповідь на питання, що врегульовується нормами трудового права або які відносини підлягають врегулюванню, то при вивченні сутності трудового правовідношення виходять з характерстики його ознак, властивостей, змісту, суб’єктного складу, об’єкта, а не зі сфери, на яку поширюються норми трудового права¹.

Загальноприйнято в науці трудового права називати трудовими правовідносини тільки ті, що виникають між працівником і роботодавцем на підставі трудового договору. Тому більшість науковців, характеризуючи трудові правовідносини. ведуть мову тільки про вищезгадані правовідносини, вказуючи на їх поняття, ознаки та властивості й залишаючи без уваги інші трудові правовідносини. Так, ще М.Г. Александров, розробивши теорію єдиного тривалого трудового правовідношення, виділив такі його ознаки: а) непоодинокий характер праці; б) робочий час як зміст обов’язку працівника; в) тривалий характер; г) авторитарний характер, що знаходить свій прояв у дисципліні праці². Поступово зусиллями науковців сформувалися ознаки трудового правовідношення, що дозволяють відрізняти його від інших відносин, пов’язаних з працею:

– фізична особа включається до складу працівників підприємства, установи, організації;

– робота виконується особисто, і працівник не в праві передоручити її нікому іншому;

– робота виконується по певній професії, спеціальності, кваліфікації, посаді;

– працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку;

– працівник виконує норму праці;

– оплата праці провадиться за заздалегідь установленими нормами й розцінками;

– умови оплати праці встановлюються локальними актами на основі законодавства, а не тільки угодою сторін³.

Вважається, які вказані ознаки дозволяють виокремити правовідносини, що виникають між працівником і роботодавцем в результаті укладення трудового договору, з-поміж інших трудових правовідносин.

У трудових правовідносинах також умовно виділяють організаційно-трудовий, майновий (відплатний) і особистісний елементи.

Організаційно-трудовий елемент проявляється у включенні фізичної особи до складу працівників організації, у підпорядкуванні його внутрішньому трудовому розпорядку як необхідної складової організації праці.

Майновий (відплатний) елемент полягає:

- в оплаті праці працівника за встановленими нормами, розцінками, матеріальними способами стимулювання праці;

- в обов'язку працівника ефективно використовувати засоби виробництва, надані працівникові для виконання його трудової функції;

- в обов'язку дбайливо ставитися до майна власника та відповідальності (у тому числі матеріальної) за невиконання цього обов'язку;

- у компенсації використаного в процесі праці працівником інструмента, захисних засобів, спецодягу.

Водночас майновий елемент не означає, що здатність до праці, а точніше в даному випадку не просто здатність до праці, а здатність до конкретної роботи, сама праця чи робота, або робоча сила можуть бути товаром. Здатність до праці, як і здатність до роботи, – невіддільні від людини, надати їм властивостей товару неможливо.

Особистісний елемент трудового правовідношення виявляється у:

- виконанні працівником дорученої роботи особисто, коли він не в праві передоручити її виконання нікому іншому (ст. 30 КЗпП);

- у персональній відповідальності працівника за доручену роботу;

- у регулюванні в процесі трудової діяльності міжособистісних відносин;

- в обов'язку працівника утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх обов'язки, поводитися гідно, дотримувати правил співіснування (п. 11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку від 20.07.1984 р.);

- у можливості звільнення окремих категорій осіб, для яких виховання є одним з основних елементів змісту трудової функції, за аморальний проступок.

Крім того, особистісний елемент у трудовому правовідношенні проявляється у праві працівника на трудову честь і гідність, трудовому престижі, авторитеті, діловій репутації¹.

Визначення ж правовідносин, які виникають між працівником і роботодавцем, у науковій літературі різноманітні. Усі вони базуються на відповідній науковій концепції й заслуговують на у вагу. Так, С.М. Прилипко та О.М. Ярошенко вказують, що трудові правовідносини – це добровільні вольові відносини працівника з роботодавцем у сфері застосування і реалізації праці, що виражаються у взаємних суб’єктивних правах та обов’язках, визначених законодавством чи договором².

На думку В.В. Жернаков, трудове правовідношення – це двосторонній правовий зв’язок між працівником і роботодавцем, зміст якого полягає в сукупності суб’єктивних прав та обов’язків по виконанню працівником за винагороду роботи з певної професії, спеціальності, кваліфікації, посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а з боку роботодавця – по створенню належних умов для її виконання й оплаті праці³.

Трудові правовідносини мають свою структуру, яка складається з наступних елементів: 1) суб’єктів правовідносин; 2) об’єкта правовідносин; 3) змісту правовідносин.

Об’єктом правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки. Тому об’єктом трудових правовідносин виступає результат трудової діяльності, різні соціально-економічні блага, що задовольняють вимоги працівника й роботодавця. В охоронних правовідносинах (до цієї групи належать правовідносини матеріальної відповідальності працівників і роботодавців щодо розгляду трудових спорів) об’єктом є охорона матеріального інтересу та трудових прав.

Щодо поняття «суб’єкт трудових правовідносин», то воно, беззаперечно, пов’язане із поняттям «суб’єкт трудового права». Якщо останнім є потенційний учасник трудових правовідносин, який наділений трудовою правосуб’єктністю, то суб’єктом трудових правовідносин є фактичний учасник трудових правовідносин, який наділений колом суб’єктивних трудових прав і обов’язків. Поняття «суб’єкт трудового права» ширше від «суб’єкта трудових правовідносин», оскільки потенційних учасників трудових відносин значно більше, ніж фактичних. Однак теоретики часом ототожнюють поняття «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідносин». Зокрема, на думку М. Матузова, поняття «суб’єкти права» і «суб’єкти правовідносин» загалом рівнозначні, хоча і містять деякі відмінності. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб’єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб’єктами права, не є суб’єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини – не єдина форма реалізації права¹.

З огляду на те, що «ядром» або основними серед трудових правовідносин є правовідносини, що виникають у результаті укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, можна поділити суб’єктів трудових правовідносин на дві групи: головні та другорядні. Головні – це такі суб’єкти, які відіграють у трудових правовідносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудових правовідносин. Серед головних суб’єктів виокремлюють підгрупи, що також мають особливості правового становища. Першу підгрупу становлять так звані обов’язкові суб’єкти: роботодавці та працівники. Без їх участі трудові правовідносини взагалі не виникають. Головних суб’єктів другої підгрупи називають допоміжними, їх специфіка полягає в тому, що, незалежно від наявності конкретних трудових правовідносин, такі суб’єкти існують, оскільки утворюються державою і покликані сприяти функціонуванню трудових правовідносин. Сюди можна віднести органи нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства та органи зайнятості. Третю підгрупу головних суб’єктів трудових правовідносини можна назвати факультативними, тому що їхня участь у трудових правовідносинах хоч і важлива, але не завжди обов’язкова та не є постійною. До таких суб’єктів належать профспілкові або інші органи, уповноважені представляти найманих працівників у трудових правовідносинах.

Другорядними суб’єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж їхня участь тимчасова, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи належать постійно існуючі суб’єкти: комісії з трудових спорів, Національна рада соціального партнерства, профспілкові об’єднання, а також суб’єкти, що можуть з’являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.¹.

Зміст трудових правовідносин становлять права й обов’язки їх сторін. Тому не потрібно плутати, зокрема, зміст правовідносин, що виникає між працівником і роботодавцем на підставі укладення трудового договору і зміст трудового договору, який становлять його умови. Зміст трудового договору і зміст трудового правовідношення – різні поняття. Наприклад, змістом правовідносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю працівників і роботодавців, є права та обов’язки його учасників по відшкодуванню завданої шкоди.

Кожне із трудових правовідносин виникає, змінюється та припиняється на підставі певних життєвих обставин, з якими законодавство пов’язує зазначені наслідки, тобто на підставі юридичних фактів. Так, правовідносини з працевлаштування, а конкретніше, між особою, яка шукає роботу, та відповідним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, виникають на підставі звернення першої до другої із заявою про сприяння у влаштуванні на роботу; правовідносини по розгляду індивідуальних трудових спорів виникають на підставі звернення працівника до КТС чи до суду про вирішення трудового спору.

Що стосується класифікації трудових правовідносин, то, як вже наголошувалося (див. детальніше в §1 розділу І), у науці трудового права по-різному класифікують правовідносини у сфері трудового права. Так, одна група вчених наголошує, що до них належать трудові та тісно з ними пов’язані правовідносини, які класифікують на ті, що передують трудовим, ті, що їх супроводжують, і ті, що випливають із трудових¹; друга – веде мову про власне трудові та трудові правовідносини²; третя – наголошує на класифікації трудових правовідносин на основні, доповнюючі та супутні³. Залежно від суб’єктного складу трудові правовідносини поділяють на індивідуальні та колективні.