3.5. Закони України – джерело трудового права

До джерел трудового права, які регулюють відносини, що входять до його предмета, належать такі закони: «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та ін. Проте серед джерел виділяють й закони, які мають комплексний характер, регулюють різні за характером відносини, але містять норми трудового права. Такими є, наприклад, Закон України «Про вищу освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про залізничний транспорт», «Про державну службу», «Про зайнятість населення» та ін.

Охарарактеризуємо деякі із Законів України, що входять до переліку джерел трудового права. Так, Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII передбачено, що ним визначаються основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці, регулюються за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Вказаним Законом передбачені також права працівників на охорону праці під час укладення трудового договору (ст. 5), під час роботи (ст. 6), право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7), на відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або в разі їх смерті (ст. 9), особливості охорони праці жінок (ст.10), неповнолітніх (ст. 11) та інвалідів (ст. 12).

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Зокрема, даним Законом наголошується, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Угода ж укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР визначені економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.

Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлюються державні гарантії права на відпустки, визначаються умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Так, згідно зі ст.2 даного Закону, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених вкказаним Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього Закону.

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р. № 137/98-ВР визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на забезпечення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними. Згідно з даним Законом, колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-еконо-мічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Колективний трудовий спір можливий на таких рівнях, як виробничий, галузевий, територіальний та національний.

Відповідно до Закону України «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 р. № 2862-VI визначаються правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Згідно зі ст. 1 даного Закону, соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Преамбула Закону України «Про організації роботодавців, їх обєднання, права і гарантії їх діяльності»від 22.06.2012 р. №5026-VI наголошує, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади створення і діяльності організацій роботодавців, їх об'єднань, особливості правового регулювання та гарантії їх діяльності, а також основні засади їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками та їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями. Закон спрямований на підвищення ролі організацій роботодавців, їх об'єднань у формуванні та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулюванні трудових, соціальних, економічних відносин, участі у соціальному діалозі.

Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI визначаються правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття. Даним Законом передбачаються, зокрема, гарантії у сфері зайнятості населення (ст. 5), право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять (ст. 6), на професійну орієнтацію (ст. 7), на пофесійне навчання (ст. 8), на соціальний захист у випадку безробіття (ст. 9), на трудову діяльність за кордоном (ст. 10), на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення (ст. 11), на доступ до інформації у сфері зайнятості населення (ст. 12), на захист прав у сфері зайнятості (ст. 13). Законом України «Про зайнятість населення» передбачаються й категорії громадян, яким надаються додаткові гарантії у сприянні працелаштуванню (ст. 14), заходи щодо сприяння зайнятості населення та ін.