12. Інженерне обладнання житла

Інженерне обладнання сучасного житла, призначене для створення комфортних умов проживання, дуже різноманітне. Воно передбачає наявність систем енергопостачання (електро- системи та газопостачання); водопостачання (холодного та га- рячого); каналізації; теплопостачання і систем слабких стру- мів (телевізійні, радіотрансляційні та телефонні мережі). Жит- лові будинки обладнуються системами захисту від блискавок, ліфтами та сміттєпроводами (залежно від поверховості).

Сучасні системи інженерного обладнання можуть бути централізованими або децентралізованими.

Багатоповерхова, а також коберцева й терасова великощіль- ні забудови спираються, головним чином, на централізовані загальноміські мережі.

У блокованих одно- й двоквартирних будинках є змога за- стосовувати автономні системи поквартирного опалення й га- рячого водопостачання.

Автономні системи більш економічні за рахунок зниження вартості загальноселищної інженерної інфраструктури.

Важливим напрямком у садибному житлі є орієнтація на автономні енергоекономічні системи. Економія енергії досяга- ється як за рахунок зберігання енергії, що надходить до будин- ку чи виробляється в ньому в результаті життєдіяльності лю- дини (будинки-термоси), так і за рахунок активного викори- стання нетрадиційних відновлювальних видів енергії — со- нячної, вітру, біогазу.

Електропостачання забезпечує, насамперед, необхідний рівень освітлення житла та можливість користуватися різнома- нітними електропобутовими приладами. Це відео- та аудіоа- паратура, мікрохвильові та електропечі, духовки, пилососи, холодильники, комп'ютери тощо.

Теплопостачання повинно підтримувати визначені пара- метри мікроклімату приміщення, а обігрівальні прилади по- винні бути безпечні, надійні в експлуатації та мати високі есте- тичні якості.

Для обігріву житлових приміщень використовують різні системи опалення: водяне; з використанням електрообігрі- вачів; пічне (з використанням твердого, рідкого та газового палива).

Водяне опалення житла отримало найбільшого поширення, оскільки має ряд переваг перед іншими обігрівальними систе- мами (рис. 12.1). Досвід експлуатації водяних систем показав їхні високі гігієнічні якості. Ця система надійна, безшумна,

проста в експлуата- ції. Вода подається по трубопроводах до радіаторів, що вста- новлюються, як пра- вило, під вікнами.

Система парово- го опалення викори- стовується в допо- міжних, виробничих і побутових примі- щеннях з недовго- тривалим перебу- ванням людей. Че- рез те, що при за- стосуванні цієї си- стеми повітря в при- міщеннях разом з теплом отримує

нижчу, ніж потрібно, вологість, а нагрівальні прилади мають недопустимо високу температуру, для обігріву житла вона не використовується.

Існують системи так званого променевого опалення, коли обігрівальні елементи розташовують у товщі підлоги чи стелі або в середині стінової панелі.

В житлових будинках висотою до 10 поверхів використову- ють здебільшого газопостачання.

У будинках з 9 і більше поверхами для приготування їжі ма- ють використовуватися лише електроплити. У будинках мен- шої поверховості застосовувати електроплити, гігієнічніші по- рівняно з газовими, можна за наявності відповідних потужно- стей електровиробництва. Кожен багатоповерховий житловий будинок повинен мати окреме приміщення електрощитової для введення та організації електромережі. Що ж до гарячого водо- постачання, то в новому житловому будівництві воно центра- лізоване (застосовувати газопостачання для підігрівання води економічно невигідно). Газові водонагрівачі можна встановлю- вати в житлових будинках не вище 5 поверхів.

Поквартирні генератори опалення слід, як правило, ставити в господарському приміщенні (допускається — в кухні, тамбу- рі) або в окремому приміщенні. Об'єм приміщення, в якому встановлюється поквартирний генератор, повинен бути не менше 7,5 м³.

Внутрішні газопроводи дозволяється прокладати в сходо- вих клітках будинків, кухнях і коридорах. Забороняється про- кладати газопроводи у житлових кімнатах, туалетах і ванних

кімнатах. На житловій території потрібно ма- ти газорозподільні пункти на групу бу- динків.

Варильні, опалю- вальні печі та водо- нагрівачі на твердо- му паливі допуска- ється встановлювати у квартирних будин- ках висотою не біль- ше двох поверхів (не враховуючи цоколь- ний поверх).

Печі слід розміщувати біля внутрішніх неспалимих стін і перегородок, у котрих слід влаштовувати димові канали.

Застосування печей на рідкому паливі допускається ли- ше для обігрівання одноповерхових будинків.

Приміщення з паливниками печей повинні мати вікна з фрамугами або з квартирками, що відкриваються.

Холодне водопостачання та каналізація забезпечують необхідну можливість для відповідних побутових процесів. У кожному будинку необхідно мати водорозподільний та водомірний вузли в окремому приміщенні. Залежно від на- пору води в загальноміській мережі може виникнути потре- ба в допоміжних насосних — для надійного подання води на верхні поверхи (рис. 12.3, 12.4).

Гаряче водопостачання є системою, паралельною з те- пловою мережею житлового будинку. Воно здійснюється від мережі холодного водопостачання через бойлерні — де вода набуває необхідної температури для подання в помеш- кання. Бойлерні можуть бути як на окремий будинок, так і на групу будинків.

Для введення в будинок та організації теплових мереж у кожному будинку потрібен тепловий пункт. За наявно- сті в будинку бойлерної тепловий пункт має бути пов'яза- ним з нею.

Вентиляція — це засіб підтримання певного мікроклі-

мату способом подання у приміщення чистого повітря та вида- лення забрудненого.

З кухонь, господарських приміщень, толочних, ванних, пралень, туалетів, суміщених санвузлів, а також з гаражів і

господарських приміщень, що розташовані в цокольних або під- вальних поверхах, слід передбачи- ти витяжну вентиляцію через вен- тиляційні канали з природним збу- дженням.

Витяжна вентиляція житлових кімнат передбачається через витяж- ні канали кухонь, туалетів, ванн. Не допускається підключення вентиля- ційного устаткування об'єктів, що вбудовані в житлові будинки, до ка- налів, призначених для видалення повітря з квартир. Вентиляція вбу- дованих об'єктів має бути автоном- ною. Повітропроводи будь-яких си- стем вентиляції вбудованих і при- будованих нежитлових приміщень забороняється прокладати через квартири. Для прокладання венти- ляційних каналів рекомендується використовувати сходово-ліфтові зони будинку.

Поквартирні генератори тепла, варильні плити на твердому паливі, газові водонагрівачі та ін- ші пристрої з патрубками для відводу газів слід приєднувати до відокремлених для кожного приладу димоходів.

До систем зв'язку (їх називають ще слабкострумовими си- стемами) належать телефонна та радіомережі, загальнобудин- кова телеантена. Новими слабкострумовими системами, що набувають дедалі більшого поширення в житлових будинках, є домофони, які допомагають охороняти житло від зловмисни- ків, а також кабельні системи телебачення. Як правило, слабко- струмове обладнання для введення до будинку окремих примі- щень не потребує.

В багатоповерхових багатоквартирних будинках застосову- ють диспетчеризацію та керування інженерним устаткуван- ням, включаючи протипожежне.

З'явилася технологія управління інженерним забезпечен- ням життєдіяльності будинку, так званий "розумний будинок", з використанням складних комп'ютерних програм.

Зовнішній захист від блискавок складається із системи металевих електродів, розташованих на споруді таким чином, щоб перехопити розряд блискавки та відправити його безпеч-

ним шляхом у землю. Зазвичай це встановле- ні над дахом штирові приймачі (часом об'єд- нані тросом), зона захисту яких ніби шатром накриває споруду. Крім цієї, існує так звана каркасна система блискавкозахисту, основу якої становлять горизонтальні проводи, що прокладаються безпосередньо над гребнями покрівлі.

Ліфтами житлові будинки обладнуються в тому разі, коли позначка підлоги верхнього поверху становить 14 м і більше. Кількість ліфтів визначається залежно від кількості по- жильців, що ними користуються. На сьогодні в житловому будівництві використовують ліфти з верхнім розташуванням машинного відділення (над ліфтовими шахтами), яке по- винно мати доступ зі сходової клітки. Машин- не ліфтове приміщення не допускається роз- ташовувати безпосередньо над житловими кімнатами, а також поряд з ними. Ліфтові приміщення теж не повинні бути поряд з жит- ловими кімнатами. Формування ліфтово- сходових кліток багатоповерхового житла більш детально розглянуто в посібнику рані- ше (див. розділ 9.4).

Системи сміттєвилучення — сміттєпро- води зі сміттєзбірниками влаштовують у жит- лових будинках, позначка верхнього поверху в яких сягає 11,2 м, тобто в 5-поверхових (рис. 12.5). Для будинків меншої поверховості застосовують зовнішні сміттєзбірники. Такі

сміттєзбірники слід влаштовувати і при забу- дові в 5 та більше поверхів (коли йдеться про групу будинків) для великогабаритного сміття чи старих речей, що не можуть пересуватися сміттєпроводом.

Відстань від дверей житлової чарунки до загрузочного кла- пана сміттєзбірника не повинна перевищувати 25 м.

Стовбур сміттєзбірника повинен бути герметичним, звуко- ізольованим від будівельних конструкцій та не повинен при- микати до житлових приміщень. Сміттєзбірну камеру слід роз- ташовувати безпосередньо під стовбуром сміттєпровода з під- водкою до неї гарячої та холодної води.

Сміттєзбірну камеру не слід розташовувати під житловими приміщеннями та поряд з ними. Висота камери повина бути не

менше 1,95 м і мати самостійний вхід з дверима, що відкриваються назовні, ізольованих від входу в бу- динок глухою стіною (екраном).

Сміттєпроводи влаштовують безпосередньо в сходових клітках, краще в окремих приміщеннях, що мають вихід до сходових кліток. Недоліками такої системи є велика кількість сміттєзбірників, що не є гігієнічним, і як наслідок — підви- щена активність руху асенізацій- них машин по житловій території.

Перспективно влаштовувати сміттєзбірники в підвалі з єдиним виходом в торці будинку чи в місці, над яким немає вікон житлових

кімнат. Горизонтальне подавання сміття може виконуватися візками чи тельферами. Можливі також пневмосистеми, при яких вилучення сміття відбувається по пневмопроводах. Такі системи влаштовують на групи будинків, закінчуючи їх сміттє- пресувальними, а в разі значної потужності системи — і сміт- тєпереробними пунктами.

Сьогодні відроджена та стає популярною вбудована систе- ма пиловидалення із житлових будинків, готелів і будинків від- починку (рис. 12.6). Вбудований пилосос — це система розвод- ки повітроводів по поверхах і кімнатах з пневморозетками та потужним пилососом в допоміжному приміщені. Повітроводи розташовуються в товщі стін і перекриттів, вихлоп відпрацьо- ваного повітря винесений за межі житлових приміщень.

Проектуванням усіх систем інженерного обладнання житла займаються спеціалісти відповідного профілю. Однак архітек- тор повинен орієнтуватися у питаннях інженерного забезпе- чення житлового будинку, передбачати в архітектурно-плану- вальному та конструктивному вирішенні необхідні умови для прокладки всіх видів інженерних сіток та устаткування.

Більш докладно питання інженерного обладнання житлових будинків розглядаються в спеціальних курсах і підручниках.