1. Становлення й розвиток житла

Людина є витвором і частиною приро- ди, її свідомість, потреби та смаки фор- муються під безпосереднім впливом дов- кілля. Разом з їжею, знаряддями вироб- ництва, одягом формувалося житло. Ко- жен народ віками плекав свій стереотип житла, а його створення виявилося ос- новним і найбільш раннім видом буді- вельної діяльності. Розвиток людського житла пройшов довгий шлях — від при-

мітивної печери первісного мисливця до сучасного помеш- кання, оснащеного електронною побутовою технікою.

Дійсно, люди кам'яного віку широко використовували для житла печери, влаштовували землянки, примітивні покриття та заслони від вітру (рис. 1.1). Прості курені з круглою осно- вою, подібні до тих, що зводи-

лись в епоху неоліту, зберегли- ся й до нашого часу в деяких народів Африки. Для багатьох народів Півночі характерними є курені типу чум (рис. 1.2).

З переходом первісних племен до осілого способу життя, крім землянок і напів- землянок, з'явилося наземне житло. В епоху пізнього нео- літу поширились прямокутні (рідше круглі та овальні) в плані дерев'яні будинки з каркасом із вертикальних стопів, зв'язаних по верху горизонтальними колодами. Такі будинки характерні для землеробських племен тро- пічного, субтропічного та помірних поясів Європи, Азії, Америки, а також осі- лих рибалок Далекого Сходу.

На сильно заболочених і заливних ділянках землі, а інколи над поверхнею водойм, дерев'яні житлові бу- динки влаштовували на палях (рис. 1.2 (4)). Такі будо- ви відомі з часів неоліту в Європі (особливо в Швей- царії та Італії), а в наш час поширені в Індонезії та Океанії.

Для Східної Європи характерні зрубні житлові будинки, сліди котрих знаходять у II тисячолітті до н.е.

У сухих, безлісих, а також у гірських районах, починаю- чи з неоліту, набули широкого поширення кам'яні, глино- битні та комбіновані житлові будинки різних типів, як пра- вило, з прямокутним планом і плоскими або слабо нахиле- ними дахами, що й сьогодні існують у горах Центральної й Середньої Азії та Кавказу, деяких районах Мексики. Нерід- ко такі будинки тісно змикаються між собою і, нагромад- жуючись, створюють багатоярусні споруди (наприклад, по- селення типу пуебло на півдні Північної Африки).

У народів Крайньої Півночі брак деревини та інших бу- дівельних матеріалів викликав появу житла з каркасом із китових ребер і щелеп, а також снігових хиж-іглу.

У степовій та напівпустельній смузі (в Азії, Африці та Південній Європі) у кочових племен будинок перетворився на переносний двох видів: шатро на стійках з натягнутими на них шкірами тварин, шерстяними або паперовими по- лотнищами (у кочівників Тибету, деяких груп арабів) і юр- та з циліндричним остовом із дерев'яних решіток і покрів- лею із жердин, що сходяться догори, — прямих (притаман- ні для монгольських народів) (рис. 1.2 (3)) або зігнутих (характерні для казахів, киргизів, туркменів). У деяких древніх кочових народів (наприклад, у Скіфів, які мешкали на нинішніх Українських землях) були поширені помеш- кання на колесах типу кибитка. Вона теж збереглася й до- нині (наприклад, у циган).

Спочатку для обігріву помешкання слугувало розташо- ване у центрі вогнище, котре потім замінилося пристінним вогнищем, із якого пізніше розвинувся камін, що набув по- ширення в Західній Європі та на Кавказі. Велике значення в історії житла мали печі різних типів, починаючи з найдо- ступнішої — кам'янки.

Аж до XX століття в українців існував культ печі, яку мало не щодня білили, прикрашали малюнками. Піч зай- мала майже чверть площі хати і була центром життя роди- ни, бо у ній пекли хліб і варили їжу, на печі сушили збіж- жя до помелу, коноплі, льон, а також овочі та фрукти, на ній спали й лікувалися від хвороб, обігрівалися в холодну пору року.

Прагнення людей прикрасити своє житло призвело ще у найдавніші часи до появи внутрішнього та зовнішнього розфарбування стін, дерев'яної різьби та скульптури на різ- них частинах будівель.

Спершу житло первіснообщинного ладу складалося тільки із одного приміщення, котре, однак, могло бути ве-

ликим, якщо в ньому проживала численна спільнота. Одно- камерне помешкання збереглось у багатьох народів, осо- бливо в кочівників, і донині. З періоду неоліту існує й багато- камерне помешкання, яке все більшого поширення набува- ло в осілих народів.

На пізніх етапах родового ладу при пануванні патріар- хальних відносин загальні помешкання родових общин або великих патріархальних сімей почали змінюватися окреми- ми помешканнями невеликих індивідуальних сімей. Цей процес відбувався нерівномірно у різних народів.

У період розпаду родового та утворення рабовласниць- кого суспільства з'являються багаті будинки, садиби та па- лаци — як свідчення могутності їх володарів. Ці типи по- мешкання — різноманітні за архітектурою, мають велику кількість кімнат різного призначення, створені з макси- мальними для того часу зручностями, вони існують поряд із примітивним житлом для рабів і бідного населення. В ре- зультаті відокремлення ремесел від сільського господар- ства розвиваються міста, складається новий тип міського житла, що відрізняється від сільського. Будується індивіду- альне помешкання для кожної окремої сім'ї.

Житло Стародавнього Єгипту, долини Інду, Дворіччя, країн Передньої Азії (рис. 1.3) мало ряд загальних рис, ба- гато з яких збереглися у цих географічних районах і в су- часній будівельній практиці. Житлові будинки мали, як правило, один-два поверхи. Кімнати групувалися навколо відкритого, іноді невеликого за площею, дворика, куди ви- ходили вікна та двері; ззовні стіни були глухими. Плоскі покрівлі використовувались як тераси. Санітарно-технічне обладнання житла міст Стародавнього Сходу в ряді випад- ків знаходилися на досить високому рівні — є приклади влаштування в будинках міщан каналізованих туалетів і ванних кімнат. Основним будівельним матеріалом була цегла-сирець. Інколи використовувалася обпалена цегла (наприклад, в Мохенджо-Даро).

Однією із найдавніших форм житла Егейського світу є мегарон — прямокутна будова з колонним портиком по вузь- кій стороні. Мегарон часто включався в композицію більш складних архітектурних комплексів (наприклад, палаци Кноса, Микен, Тиринфа). Прикладом грецького античного помешкання міщанина початку 4 ст. до н.е. служать розко- пані житлові будинки Олінфа. Житлові квартали міста різ- няться регулярною планувальною структурою, забудовува- лись однаковими блоками із 10 будинків кожний. Житлові кімнати, розташовані у два поверхи, були звернені у вну- трішній дворик, орієнтовані на південь і захищалися від

південних променів галереєю-балконом. У подібних будин- ках Олінфа поряд зі спальнями розташовувалася парадна кімната з мозаїчною підлогою, так званий Андрон, кухня з вогнищем та каналізована ванна. Більш багаті особняки Олінфа споруджувались поза центральною частиною міста. В основі їх плану (наприклад, у будинку "Доброї долі") ле- жить перистиль — дворик з колонадою по периметру. Бу- динки з перистилем, призначені для заможних міщан, ха-

рактерні для епохи еллінізму (такі будинки знайдені на те- риторії України при розкопках Ольвії). Будівельний мате- ріал для будівництва помешкань у Греції: спершу — дере- во, пізніше — головним чином сирець з використанням ка- меню.

Для помешкань Стародавнього Риму був притаманний тип замкнутого, як правило, одноповерхового будинку, в якому житлові кімнати розташовувались навколо так звано- го атрія — приміщення з отвором у покрівлі (наприклад, будинок хірурга в Помпеях — IV ст. до н.е.). Пізніше в ба- гатих будинках набули поширення атрії з перистилем (бу- динки Панси та Фавна в Помпеях — II ст. до н.е.), яке ле- жало в основі архітектурних композицій міських і замісь- ких вілл римської знаті. Споруди зводились із каміння, це- гли-сирцю, пізніше використовувались обпалена цегла і бе- тон. Усередині помешкання оздоблювалось фресковим роз- писом, мозаїкою. Масовим міським житлом, в якому меш- кав трудовий люд, були житлові будинки в декілька повер- хів. На перших поверхах розміщувалися "таберни" — лав- ки та ремісничі майстерні, на верхніх — окремі кімнати й квартири за коридорною системою. Цей тип житла, так зва- ні — інсули, особливого поширення набув у Римі в епоху Імперії, витісняючи індивідуальні будинки. За імператора Августа законом була встановлена гранична висота багато- поверхових будинків у 70 футів (біля 20,5 м). Прикладом подібного житлового будинку є 5—6-поверховий (зберегло- ся 4) будинок по вулиці Джуліо Романо в Римі. Стіни тов- щиною 80 см складено з обпаленої цегли, склепіння бетон- ні. Ряд ізольованих квартир пов'язуються із загальними сходами коридором. Кожна квартира мала три кімнати, до двох з яких денне світло безпосередньо не проникало.

В епоху феодалізму характерними типами житла є сільські будинки кріпосного селянства й замки та палаци феодалів (рис. 1.4). Пізніше з розвитком міст набувають по- ширення міські помешкання ремісників і торговців, а також будинки феодальної аристократії. Створені в цю епоху ти- пи сільського житла (в багатьох країнах збереглися з деяки- ми змінами і в капіталістичний період) прості композицій- но і будуються з місцевих недорогих природних матеріалів. Однак народ навіть зі скромним достатком створює високі зразки архітектури й декоративного оздоблення, котрі в значній мірі впливають на житло та смаки феодалів.

У країнах Далекого Сходу (Китай, Корея, Японія, Індо- незія та інші) в цей період переважало каркасне житло з ос- новою із вертикальних стовпів. У Китаї в Середні віки склався своєрідний тип помешкання — зі строгою симе-

тричною КОМПОЗИЦІ- ЄЮ та прямокутним контуром кожної окремої споруди. Цей принцип спо- стерігається і в най- простіших спорудах, і в складних ансамб- лях. Селянський бу- динок у Північному Китаї будувався заз- вичай із цегли-сирцю,

що заповнювала клі- ті каркасу, під двоскатним солом'яним дахом. На півдні Ки- таю житло споруджувалося із бамбука. Тут же зустрічалось помешкання на човнах і плотах. Дах житлових будинків ча- сто має загнуті вверх кути, що продиктовано конструктив- ними особливостями бамбукових крокв і є характерною стилістичною рисою китайської архітектури. Для Японії характерне житло з легким каркасом, обклеєним рисовим папером, несиметричне, що легко видозмінюється за допо- могою перестановок легких перегородок. На вибір буді- вельних матеріалів і конструкції житлових будинків япон- ців великий вплив мали землетруси, котрі часто відбува- ються на цій території.

Переносні юрти кочівників-скотоводів Середньої Азії (казахів, киргизів, туркмен) і шатра арабів, афганських та іранських кочових племен, зберігалися протягом усієї фео- дальної епохи.

Житло осілого сільського й міського населення Се- редньої Азії та Близького Сходу споруджувалося здебіль- шого з глини та цегли-сирцю, якими заповнювався легкий дерев'яний каркас. Дах робили плоским. Забудова була пе- риметральною, навкруги внутрішнього двору, зовнішні сті- ни були глухими, вікна та двері виходили на подвір'я. Дуже характерною була крита тераса-айван. Внутрішні примі- щення зазвичай ділилися на чоловічі та жіночі половини.

Народне житло Кавказу представлено різноманітними й сталими типами, що формувалися разом із сильними родо- племінними відносинами й традиціями будівництва в гірсь- ких районах Кавказу будинків-башт — масивних, кам'яних багатоповерхових будівель з вікнами-бійницями, інколи сполучених зі сторожовими баштами (нагорний Дагестан, Сванетія і т.д.). У багатьох народів Кавказу існували спе- ціальні приміщення для гостей — кунацькі, а також особли- ві літні та зимові житлові будови.

В Середні віки в центральній, Північній та частково Південно-Східній Європі (в лісистих районах) було поши- рене дерев'яне зрубне помешкання з різноманітним харак- тером забудови та різними за нахилом, конструкціями й ма- теріалом дахами з дерев'яної щепи, соломи або черепиці. У росіян, білорусів, поляків, словаків, чехів, угорців, румун, південних німців двокамерне житло швидко перетворилось на трикамерне з теплими стінами та коморою. В централь- ній смузі склався тип будинку з трохи піднятою над землею підлогою і низьким підвалом, на півночі споруджували бу- динки з високим підвалом.

З глибини віків дійшло до нас житло українського наро- ду — хата, яку й нині ще можна побачити у віддалених се- лах (рис. 1.5, 1.6).

Українська хата — це цілий світ, простий і ясний за фор- мою, пристосований до сільського життя у певних природних умовах, всі його складові частини підігнані під конкретні по- бутові потреби людини. Українці сприймали оселю як живий організм, який, коли до нього ставитися без належної уваги, може нашкодити господарям. І в той же час, він же буде доб- рим помічником чесним працьовитим людям. Це залежало, зо- крема, і від місця, на якому ставили хату. Воно не було випад- ковим. Існували певні правила, за якими обирали місце для бу- дівлі. Так, не можна було ставити хату на колишній дорозі, в заплаві, в руслі пересохлої ріки. Коли місце під хату було виз-

1.6. Основні типи української народної хати:

• однокімнатні (І — однокамерні; II — двокамерні; III, IV — трьохкамерні);

• двокімнатні ( V — хата і хатина; VI — дві хати підряд; VII — хата через сіни; VIII — хата на дві половини); 1 — кімната-кухня; 2 — житлова кімната; 3 — кухня-столова; 4 — літня кімната; 5 -— сіни; 6 — сіни-кладова 7 —кладова(заВ. П. Самойлович).

начене, господар майбут- ньої оселі потай від чу- жого ока, після заходу сонця, насипав на чотири кути жита: спершу — де мала бути покуть, потім — де піч, а далі — де припі- чок і постіль. До сходу сонця знову виходив на те місце і дивився. Якщо купки жита цілі — місце хороше, сприятливе. Ду- же добрими вважалися місця, на які лягала від- почивати худоба.

У степових районах хати робили з глини, ка- меню, у лісових, гірсь- ких, багатих на дереви- ну — з дерева. Майже всюди українська хата є симетричною будовою з визначеним центром,

1.7. Будинок якоба Лизогуба. має видовжені стіни і високий дах зі стріхою. У хаті три ча- черніпв, XVII ст. стини: середня — сіни з комином над ними, обабіч сіней —

або дві світлиці, або світлиця і комора. І знадвору, і у середи- ні хата побілена білою глиною. Віконець зазвичай три-два — у південній стіні, одне — у східній або західній. У північній стіні вікон не робили, щоб взимку північні вітри не видували тепло, двері знаходилися навпроти входу із сіней до світлиці.

Інтер'єр української хати не мінявся віками. Основу скла- дали піч, покуть, лавка, яка йшла уздовж цілої південної сті- ни, або довгий і широкий ослін. У північно-східному кутку містився піл — дощате ліжко, яке завжди влаштовувалося у найтеплішому кутку, за піччю. Піл застелявся виплетеною з соломи матою, зверху накривався рядном. Біля нього на жердці розвішували барвистий святковий одяг.

Велике значення у житті української родини мав сволок — конструктивний елемент будівлі із дуба або липи, на якому трималася стеля.

Сволок в уявленнях українців символізував собою міц- ність, довговічність. Хороший сволок навіть переносили із старої хати до нової. Будівельники піднімали його на рушни- ках. На сволоку записували дату побудування хати, рік народ- ження її господаря, в деяких місцевостях писали імена май- стрів-будівельників, прикрашали різьбою чи малюнками.

Перед Великоднем на сволоку страсною свіч- кою (тобто принесеною з церкви у четвер на Страсному тижні) виво- дили хрест — оберіг від грому. На Водохреще хрест малювали крей- дою, а подекуди налі- плювали з тіста, заміша- ного на святій воді, — оберіг від нечистої сили. Таким чином, сволок за- хищав дім і всіх його мешканців.

Із самого початку ро- звитку феодалізму основ- ним типом житла для феодала, його дружини та двору був укріплений замок — продовжувач традиції будівництва ук- ріплених резиденцій пра- вителів попереднього іс- торичного періоду. Давні зразки замку являли со- бою могутню житлову

башту (донжон) з двором при ній (пізніше з господарськими будовами) і захисною зубчатою стіною з баштами (замки Древ- нього Хорезму, Кавказу, держав Західної та Південної Європи та ін.). Житло князів Київської Русі (рис. 1.4 (2)) мало харак- тер укріпленого палацового ансамблю, який, крім помешкан- ня, часто включав монументальний храм та інші споруди. Піз- ніше резиденціями міської знаті стають парадні відкриті місь- кі або позаміські палаци, а також садиби, часто з багатою ар- хітектурою.

З розвитком ремесел і торгівлі розвивається міське житло. Житлові будинки ремісників і торговців у європейському фео- дальному місті об'єднують в одній будівлі власне помешкання з майстернями та лавками. Житло в містах ґрунтується за цехо- вою ознакою. В ранніх середньовічних містах Європи біль- шість житлових будинків простих міщан були аналогічні сільським.

Пізній феодалізм характеризується швидким розвитком міст. Для вищої аристократії кращі зодчі будують міські та за- міські резиденції, які часто є витворами високої архітектури

(рис. 1.6, 1.7, 1.8). Таки- ми є палаццо італійських міст епохи Відродження, будинки крупного фран- цузького дворянства ХУЛ—XVnicT.

У XVIII (на початку XIX) столітті правляча верхівка російської ім- перії, яка накопичила ко- лосальні багатства, бу- дує розкішні палаци (на- приклад, Марийський палац у Києві), які теж мають високі архітек- турні якості.

Прихід капіталізму характеризується бур- хливим будівництвом, розвитком будівельної техніки, появою нових конструкцій і матеріа- лів (метал, цемент, за- лізобетон). У цей час у помешканнях активно

впроваджується електро- та газозабезпечення, центральне опалення, водопровід і каналізація, підйомні механізми і навіть системи цен- трального пиловидалення (рис. 1.10). Основним типом житлової будівлі в центральних кварталах капіталістично- го міста стає багатоповерховий прибутковий будинок (рис. 1.11). Його характерною особливістю стає макси- мально щільна забудова, що веде до утворення вузьких слабоосвітлених і непровітрюваних дворів. За внутріш- ньою структурою такий будинок являє собою поєднання кількох однотипних секцій (група квартир, розташованих навколо однієї сходової клітки). Прибуткові будинки, які заселялися чиновниками та інтелігенцією в центрі міста, були, як правило, облаштовані всіма видами благоустрою, складалися із багатокімнатних квартир з високою кубату- рою приміщень, великими вікнами, паркетною підло- гою, багатим опорядженням, пишними фасадами (на- приклад, доходний будинок Морозова поряд з універси- тетом у Києві).

Двадцяте століття ознаменоване спробою побудувати соціалістичне та комуністичне суспільство.

Для молодої радянсь- кої держави вирішення житлової проблеми мало особливо важливе зна- чення, оскільки мова йшла про пошуки кон- кретних форм виражен- ня нового соціалістично- го способу життя. В пер- ші ж роки Радянської влади з'явились численні пропозиції щодо ство- рення будинків-комун, розрахованих на усус- пільнення різних сторін домашнього побуту: різ- номанітних господарсь- ких потреб, харчування, виховання дітей, значної частини культурних пи- тань. Як приклад будинку- комуни можна навести будинок, побудований в Москві на вулиці Орджо- нікідзе, який має два корпуси, з'єднані теплим переходом — в одному (восьмиповерховому) розташовувалися індиві- дуальні приміщення для сну — "спальні кабіни", а в іншому — громадські приміщення для всіх ін- ших потреб. Ці та інші

спроби із задуманим колективізмом побуту, де до мініму- му зводиться індивідуальний сектор і розвивається гро- мадський, практично не отримали подальшого розвитку.

Держава комуністичного майбутнього в скрутних еко- номічних умовах брала на себе зобов'язання забезпечити усіх своїх громадян однотипним житлом. Це призвело до поширення типового проектування дешевого масового житла, де нівелювалися регіональні особливості, конкрет- ні умови будівництва та потреби жителів. Квартири мали мінімальну площу та висоту, були скорочені комфортні ви- моги. Із 60-х років минулого століття у державі основні процеси домобудування поступово перенесли на заводи й

перетворили будівель- ний майданчик на мон- тажний. Домінуючими стали повнозбірні жит- лові будинки, залізобе- тонна стінова панель стала уособленням май- же всього міського сере- довища, основна маса житла була поставлена на конвеєр (рис. 1.14).

XX століття висуну- ло ряд лідерів світового архітектурного руху, та- ких як Вальтер Гропіус, Шарль Едуард ле Кор- бузьє, Міс ван дер Рое, Франк Ллойд Райт, Ал- вар Аалто, творчість яких внесла суттєві ко- рективи у зміст суча- сного житлового сере- довища.

Так, традиційно тов- ста стіна стала тоншою та легшою, іноді повні- стю прозорою, товщина перегородок теж змен- шилася. Квартири отри- мали можливість легко трансформуватися зал- ежно від потреб за до-

помогою спеціальних перегородок. Нове вирішення кухні, нові легкі меблі, кондиціювання повітря, наближення еле- ментів природи до житла стали реалістичними, доступни- ми широким масам.

Слід наголосити, що Корбузьє відіграв велику роль у проекті XX століття — розробці житла для всіх. У своїх розробках багатоповерхового житла він використовував ті ж принципи значущості простору та освітлення, що і в проектуванні індивідуальних будинків. Результатом його розробок стала так звана "Марсельська одиниця" (1947—1952 pp.) (рис. 1.13). Величезний бетонний будинок на 1800 жителів (майже місто), який критики порівнювали з океанським лайнером, стоїть на масивних пілонах, зберігаючи під со- бою природний ландшафт. На даху розташована тераса, по-

дібна до корабельної палуби, великі з розширенням вверх труби та басейн для дітей. Дво- рівневі квартири розтягнуті на всю ширину будинку, щоб сон- це освітлювало їх вранці та ввечері. "Житлова одиниця" включала в себе магазини, пе- рукарню, пральню та дитячий садочок — усі необхідні для не- величкого міста служби.

Змінювалися епохи, зміню- валися типи житла, способи їх зведення, змінювалося облаш- тування. Нинішня доба бурхли- вого розвитку науково-техніч- ного процесу та комп'ютерних технологій характеризується впровадженням у будівництво нових матеріалів, конструкцій та широким спектром різнома- нітних вимог.