9.6. Шумозахисні будинки

Шумозахисні будинки є вимушеним заходом захисту жит- лового терену від несприятливих акустичних чинників — за- лізниця, автомагістраль тощо. Водночас із захистом житлового терену слід забезпечити захист від тих самих несприятливих чинників і помешкань у шумозахисних будинках.

Заходи боротьби із шумом залежать від вирішення самого житлового будинку та мають два напрямки:

• планувальні прийоми вирішення структури будинку, сек- ції та помешкання;

• покращення звукоізолюючих якостей огороджуючих кон- струкцій житлового будинку (стін і вікон).

Житлові будинки, в яких акустичний комфорт досягається планувальними прийомами чи будівельно-акустичними мето- дами, називаються шумозахисними житловими будинками.

Нормами дозволяється орієнтувати на шумну сторону фаса- ду приміщення позаквартирних комунікацій (сходово-ліфтові вузли, коридори, галереї) та нежилі приміщення помешкання (передпокій, санвузли, комірки, кухні), а також одну із кімнат зони денного перебування (загальна кімната, столова), якщо в ній відсутнє спальне місце. Ці норми справедливі для квартир з кількістю кімнат не менше трьох. Одно- та двокімнатні квар- тири повинні бути повністю орієнтовані в захищену від шуму зону (рис. 9.6.1).

Практика показує, що найбільш вільно вирішуються шу- мозахисні житлові будинки, розташовані на південних сто- ронах шумних автомагістралей, коли дворовий фасад, звер- нений в тиху зону, повністю опромінюється сонцем. У цьо- му разі прийоми вирішення планувальної структури будин- ку досить різноманітні. Нормально вирішується житло ме- ридіональної орієнтації і погано, з великою кількістю обме- жень, — житло, розташоване на північних сторонах шумних магістралей.

В об'ємно-планувальному вирішенні, якщо дозволяє місто- будівна ситуація, в перших поверхах проектують об'єми різно- го громадського призначення з виносом їх вперед лінії фасадів або перед фасадами саджають зелені насадження, які викону- ють роль акустичного екрану.

9.7. Житлові будинки із вбудовано-прибудованими громадськими об'єктами

Розташування в житлових будинках приміщень нежитлово- го призначення властиве міському житлу. Ще в середньовічних містах перші поверхи житла використовувалися для різних ре- месел і торгівлі. І сьогодні система потребує розміщення ча- стини об'єктів громадського обслуговування безпосередньо в

структурі житлової забудови. З метою раціонального викори- стання житлового терену окремі об'єкти торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування, адміністративних і

громадських закладів тощо доцільно розміщувати без- посередньо в житлових бу- динках.

Об'єкти громадського обслуговування щодо структури житлового бу- динку можуть бути вбудо- ваними, прибудованими та вбудовано-прибудованими (рис. 9.7.1).

У житлових будинках допускається розташуван- ня приміщень і поверхів з нежитловими функціями, однак їх площа повинна бути не більше 50% за- гальної площі квартир, а кількість працюючих у них — не більше 50% кількості проживаючих.

На першому, другому та цокольному поверхах жит- лових будинків дозво- ляється розташовувати приміщення для торгівлі, побутового обслуговуван- ня, відділень зв'язку за- гальною площею не біль- ше 700 м², Ощадбанків, кіо- сків друкованої продукції, жіночих консультацій, юридичних консультацій та нотаріальних контор, загсів, бібліотек, виставко- вих залів, офісних примі- щень (у т.ч. житлово-кому- нальних організацій), для

фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 м², культурно-масового відпочинку, а також приміщень для груп короткочасного перебування дітей (крім цокольного поверху) тощо.

Неприпустимо розміщувати в житлових будинках:

• підприємства громадського харчування з кількістю поса- дочних місць понад 50 (крім гуртожитків);

• крамниці площею понад 1000 м², пункти прийому посуду;

• спеціалізовані крамниці будівельних, хімічних та інших то- варів, експлуатація яких може призвести до забруднення терито- рії та повітря житлової забудови, крамниці, що зберігають вибу- хо- та пожежонебезпечні речовини й матеріали, овочеві магазини;

• об'єкти побутового обслуговування, в яких використову- ються легкозаймисті речовини (крім перукарень, годиннико- вих майстерень площею до 300 м²); побутових машин і прила- дів з ремонту взуття площею більше 100 м²;

• бані, сауни, пральні та хімчистки (крім пунктів прийому та невеликих домових пральних самообслуговування);

• автоматичні телефонні станції загальною площею біль- ше 100 м²;

• громадські туалети;

• закладів ритуальної служби.

На верхніх поверхах можна розташовувати майстерні ху- дожників та архітекторів.

Висота поверху із вбудованими громадськими об'єктами може дорівнювати висоті житлового поверху, за винятком при- міщень, що технологічно потребують більшої висоти.

9.7.2. А — план вбудованих приміщень ощадкаси в перший поверх житлового будинку без технічного поверху:

1 — операційний зал;

2, 3, 4, 6 — комори;

5 — приміщення для персоналу;

7 — місце для колясок. Б — план вбудовано- прибудованих приміщень крамниці в будинок з технічним поверхом: 1 — торговий зал;

2 — завантажувальна;

3, 4, 5, 6 — комори; 7 — камера для сміття;

8, 9, 10, 11 — кімнати для персоналу; 12—13 — технічні приміщення.

8 — фрагмент фасаду житлового будинку із вбудованими громадськими приміщеннями.

Об'єкти громадського обслуговування повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку.

Завантаження об'єктів громадського обслуговування з боку жит- лового двору неприпустиме. Для завантаження цих об'єктів слід ви- користовувати торці без вікон.

У підвальних і цокольних поверхах житлових будинків можуть розмішуватись гаражі індивідуального автотранспорту. З кожного поверху автостоянки повинні передбачатися самостійні виїзди та евакуаційні виходи зовні.

Вбудовано-прибудовані громадські об'єкти проектуються згідно з діючими нормами на ці заклади й повинні мати автономні системи життєзабезпечення (рис. 9.7.2).