1 Див.: Вишневський о. Сучасне українське виховання. Пе­дагогічні нариси. — с. 71.

Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Показниками високого рівня дисципліни е розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у вико­нанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни пра­ці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; бо­ротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межа­ми.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суво­рому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.

В основі дисциплінованості — прагнення й уміння осо­бистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспіль­них норм і вимог правил поведінки.

Обов'язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного ета­пу розвитку.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується праг­ненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільно­сті або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панів­ними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися ін­тересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсут­ності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Во­на є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності уч­нів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.

Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відпові­дальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до вико­нання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ді­лити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотри­мання інших залишається непоміченим. Відповідну робо­ту слід проводити також з батьками учнів. Адже правила

охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне вико­нання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб до­помогти школі у виробленні в учнів якостей, передбаче­них цими правилами, батьки мають знати їх, володіти еле­ментарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що на­віть наймолодший учень-першокласник — це вже грома­дянин, наділений певними правами й обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньо­му лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тіль­ки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У такому разі в учнів виховується бездум­ний послух або зухвала непокора. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямоліній­ністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, по­роджують небажання йти до школи. Невсипущий кон­троль, постійні обмеження призводять до протилежних ре­зультатів, зауваження викликають роздратування, гру­бість, непокору.

Вимогливість і суворість учителя мають бути добро­зичливі. Він повинен розуміти, що учень може помиляти­ся не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі по­милки і вчить неповнолітніх, як поводитися в складній життєвій ситуації.

А. Макаренко велику роль у дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, за­гальний і визначений. Доцільність режиму полягає в то­му, що всі елементи життєдіяльності учнів у школі й удо­ма продумані та педагогічно виправдані. Точність режиму виявляється в тому, що не допускає жодних відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається дітям. Загальність режиму — його обов'яз­ковість для всіх членів шкільного колективу. Стосовно пе­дагогічного колективу ця риса виявляється в єдності ви­мог, які педагоги висувають до вихованців. Кожен вихо­ванець повинен чітко уявляти, як він має діяти, викону­ючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в

учнів здатності керувати собою, корисних навичок і зви­чок, позитивних моральних і правових якостей.

Важливе місце у привчанні учнів до належної поведін­ки в школі та за її межами належить чіткому контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто система­тично запізнюється або не з'являється на уроки без поваж­них причин. У деяких школах ведуть спеціальні журна­ли поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують усі випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в гро­мадських місцях, а також виховні впливи, які було засто­совано до них, і результати цих впливів. Це допомагає пе­дагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в учнівсь­кому колективі, намічати і вживати заходів щодо його по­ліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів і таким чином виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Та­кий журнал обліку поведінки дає можливість конкретизу­вати індивідуальну виховну роботу з учнями, схильними до порушень норм моралі та права, сприяє їх профілакти­ці. У деяких школах замість журналу обліку поведінки ве­дуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.

Перешкоджають вихованню дисциплінованості учнів намагання окремих учителів і батьків приховати випад­ки порушення дисципліни, щоб не компрометувати клас. Не реагуючи на такі вчинки, вони виховують у неповно­літніх почуття безвідповідальності. Якщо на певному етапі виховання учневі починають докоряти за погану поведінку, він не може збагнути, чим останній його вчи­нок гірший за попередні, про які ніхто не згадував, бо в нього притупилося почуття відповідальності, виробила­ся зухвалість. З огляду на це, кожен випадок порушення правил поведінки слід детально аналізувати й давати йо­му відповідну оцінку.

У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоден­ник. Педагог повинен вимагати від них акуратного веден­ня щоденника. Оцінюючи поведінку школяра за тиждень, слід ураховувати також його зовнішній вигляд і участь у прибиранні класу, чергування в їдальні, ставлення до то­варишів і дорослих.

Систематичний контроль за поведінкою учнів у шко­лі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дис­ципліни. Такий контроль особливо потрібен дітям, в яких

сформувалися негативні звички. Він створює умови для ви­роблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріп­лення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила по­ведінки. Коли їх «виховують» у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриман­ню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони «невиправні». Контроль повинен бути тактовний, щоб учень відчував повагу до себе як особистості.

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до по­зитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки засвоєні такою мірою, що ста­ли внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Тому у вихованні слід домагатися розум­ного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх «робити правильно, ко­ли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається»¹.

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокре­ма особливе значення має встановлення правильного то­ну й стилю в діяльності учнівського колективу. Якщо па­нує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисциплі­на, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, питання виховання учнів вирішувати легше.

Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запо­бігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і ви­мог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихован­цеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не орга­нізовано його дозвілля, то виникає прагнення чимось за­повнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно.

До порушень шкільного режиму окремими учнями призводить і невміння деяких учителів працювати з пе­дагогічно занедбаними дітьми, промахи і помилки в ро­боті з ними, спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх негативної поведінки, знання яких дає мож­ливість ефективніше будувати виховну роботу з ними.

¹ Див.: Макаренко A.C. Про мій досвід. Твори: У 7-ми т. — Т.5. — С. 398.

Так, якщо вихованець погано поводиться через відсут­ність перспективи, через байдужість до свого майбутньо­го, то вся робота педагога спрямовується на формування в нього віри у це майбутнє, в можливість досягти його власними силами.

Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності учнів. А. Макаренко з цього приводу писав, що саме «школа повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільст­ва, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що не похва­лять»¹. Це регламентування має визначатися правами і обов'язками школярів, передбаченими Законом України «Про освіту». Учням створено всі умови для навчання і пра­ці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо ви­конувати свої обов'язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні правил поведінки, дисципліновано­сті, боротьбі з порушеннями вимог шкільного режиму, до­помозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Одне слово, учень має глибоко усвідо­мити, що поведінка і ставлення до навчання — не лише йо­го особиста справа, що його обов'язок як громадянина — сумлінно вчитися, зразково поводитися й утримувати ін­ших від недостойних з/чинків.

Правове виховання

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є ви­сока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маю­чи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, пору­шує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводи­тися не є вродженою, вона формується під впливом спеці­альних виховних заходів, є наслідком спілкування з інши­ми людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохо­ронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

¹ Макаренко A.C. Про мій досвід. Твори у 7-ми т. — С. 354.

Т. 5. —

Необхідність організації правового виховання учнівсь­кої молоді зумовлена розбудовою Української держави, іс­нування якої немислиме без відповідного рівня правової культури ЇЇ громадян, інтенсивною трансформацією пра­вової системи, необхідністю подолання правового нігіліз­му та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в сус­пільстві не сприяє формуванню належного морального се­редовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе по­бутове оточення, важке матеріальне становище сімей і по­гіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недо­ліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшен­ня числа дітей і підлітків, поведінка яких виходить за ме­жі моральних І правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед непов­нолітніх виперед,жає її загальне вростання.

Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'яз­ків "перед суспільством і державою, закріплених у Консти­туції України, з глибокої поваги до законів І правил людського співжиття, готовності дотримуватися й викону­вати закріплені в них вимоги, що виражають волю та Ін­тереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює жит­тєву позицію, підвищує громадянську активність, загос­трює почуття непримиренності до негативних явищ.

Порівняно з іншими складниками виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-пра­вовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів..їх самостій­ність і активність коригує педагогічний колектив, їм бра­кує правових знань і досвіду правових відносин, вони ма­ють засвоювати правові закони, які регулюють їхнє жит­тя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; пе­ревага надається вивченню прав особистості, менше уваги

звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошу­ється на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості право­вих норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх мораль­них засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання — озброєн­ня учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обіз­наності, систематичне інформування їх про актуальні пи­тання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з ви­могами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регуля­тором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що ке­руються в конкретній ситуації певними моральними прин­ципами.

Друге завдання — формування в учнів правової свідо­мості як сукупності правових уявлень, поглядів, переко­нань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній пра­вовій ситуації.

«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Виш-невський, — один з основних напрямів формування гро­мадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та сво­боди, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чу­жих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у полі­тичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворен­ня»¹.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання І уявлення