Види цін акцій
НОМІНАЛЬНА ЦІНА – вказується на самій акції. В умовах ринку ця ціна майже не має значення, бо необов’язково при випуску ( тобто, “ емісії “ ) буде продаватися за номінальною ціною. При розміщенні на первісному ринку емісійна ціна є вищою або нижчою за номінальну, це залежить від інформації про АТ або позиції АТ на ринку.
РИНКОВА ЦІНА ( КУРС АКЦІЇ ) – за цією ціною акція котується ( тобто, оцінюється ) на вторинному ринку цінних паперів, іншими словами - при кожній наступній купівлі-продажу.
БАЛАНСОВА ( КНИЖКОВА ) ЦІНА – визначається на основі фінансової звітності АТ.
Дивіденд від лат. “ частина від ділення “, тобто частина від отриманого за рік прибутку. Розмір дивідендів впливає на ринкову ціну акції. Нарахування дивідендів може бути щоквартальним, раз на півроку, щорічним. Вигіднішим для АТ є щорічне нарахування. Тенденція до росту дивідендів свідчить про стабільну позицію АТ на ринку.
Сукупний дохід акціонера складається з суми двох частин :
різниці між ринковою та номінальною ( емісійною ) ціною акції;
нарахованих дивідендів.
Тема 2 Антикризова діяльність підприємства
1.Поняття "криза" в діяльності підприємства. Причини, прояви, класифікація криз на рівні підприємства.
2.Банкрутство підприємства як результат розвитку кризових явищ в його діяльності. Юридичний аспект банкрутства. Фінансово-економічні передумови та наслідки виникнення банкрутства. Види банкрутства підприємства. Цілі та форми санації підприємства.
3.Роль економічної безпеки підприємства в системі його антикризового управління. Об'єкт, суб'єкт і предмет економічної безпеки. Поняття та види ризиків.
4.Інструменти антикризового управління на підприємстві. Заходи антикризового державного регулювання.
Термін "криза" походить від грецького — різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність.
В економіці термін "криза" набув поширення насамперед у зв'язку з концепцією циклічності розвитку економічних систем.
Циклічність - це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Характерна риса циклічності - її прогресивність, тобто рух економіки не по колу, а по спіралі. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.
У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної.
Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення ( підйом), яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.
Фази циклу. 1. Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок різко зростаючих диспропорцій у процесі відтворення.
Усі кризи розрізняються між собою, бо кожна з них історично неповторна й індивідуальна. Найбільш відомою є світова криза 1929-1933 рр.
Основні ознаки прояву економічної кризи:
1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них.
2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.
3. Різке скорочення обсягів виробництва, бо під час падіння цін відбувається значне зниження прибутку фірм.
4. Масові банкрутства підприємств, бо через зниження прибутків підприємці ( особливо дрібні ) неспроможні сплачувати свої борги.
5. Значне зростання безробіття та зниження зарплати.
6. Потрясіння кредитної системи, що проявляється в різкому скороченні надання кредитів, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, через „омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів відчувається брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит – ставка позичкового процента тощо.
Криза завершується з початком депресії ( тупцювання на місці).
2. Депресія – це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. Депресія представляє собою фазу ( від півроку до 3 років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу набуття нової рівноваги.
Ця фаза має такі ознаки:
1. Відбувається просте відтворення, при цьому поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи.
2. Призупинення різкого падіння цін.
3. Припинення спаду виробництва – обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризового рівня.
4. Падіння позичкового процента відбувається через те, що за умов скороченого виробництва маса грошового капіталу не знаходить застосування в промисловості, а отже стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає.
5. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним.
6. Поступово зростає скупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.
3. Пожвавлення – це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва ( у відповідь до зростання попиту ) і помітного скорочення безробіття. Ця фаза супроводжується: - деяким підвищенням споживчого попиту, - незначним підвищенням рівня виробництва, - починаються інвестиції підприємств в обладнання, будівництво, - скорочується безробіття, - поступово починають підвищуватися ціни на товари і послуги, - зростає позичковий процент. - починають зростати ціни на акції. Пожвавлення - це фаза відновлення, коли діловий світ наважується на перші кроки вперед і виявляється, що вони цілком виправдані. Умовно кажучи, пожвавлення завершується досягненням докризового рівня макроекономічних показників. Потім починається чисте зростання. Пожвавлення охоплює дедалі більше кількість галузей, втягуючи в новий виток спіралі нові капітали.
4. Піднесення (підйом)– це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи і прибутки, стрімко зростають курс акцій й інших цінних паперів, відсоткові ставки, ціни і зарплата. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи. На фазі піднесення посилюються диспропорції, закладені на фазі пожвавлення. Водночас наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Економіка підходить до наступного витка.
Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи (підприємства) між собою та із зовнішнім оточенням.
Такі суперечності виникають між:
кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства;
необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
між фактичним та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи . Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку.
Причина появи кризових явищ у діяльності суб'єктів господарювання прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів підприємства, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства з метою забезпечення адекватності вхідним та вихідним параметрам розвитку системи в цілому. Суттєвим чинником є несприятливий вплив зовнішнього оточення.
Первинним зовнішнім проявом виникнення кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат у бік збільшення, а обсягу доходів та прибутку - у бік зменшення. Природним наслідком такого стану є порушення необхідного співвідношення між генеруванням підприємницького доходу (прибутку) та вартістю залучених ресурсів, між грошовими надходження та грошовими витратами, між власним та позиковим капіталом. Подальше поглиблення кризи характеризується катастрофічним (істотним) погіршенням усіх показників господарської діяльності підприємства (як кількісних, так і якісних).
Можливо виокремити сутнісні ознаки кризи на рівні підприємства:
- криза віддзеркалює сутність та характер протиріч, які накопичені в межах підприємства і потребують свого розв'язання для забезпечення подальшого функціонування;
- криза підприємства являє собою процес (а не явище), у якому можуть бути виокремленні певні стадії, які відрізняються тривалістю, інтенсивністю прояву, потребою в управлінні;
- криза є об'єктивним економічним процесом, який розглядається не тільки як об'єктивно невідворотний, але і як об'єктивно необхідний, оскільки носить не тільки руйнівний, але і оздоровчий (поновлювальний) характер;
- криза носить циклічний характер, тобто виникає з певною періодичністю. Причому ця періодичність є індивідуальною характеристикою підприємства і не синхронізована в часі з циклами розвитку макрооточення підприємства (національна та світова економіка), хоча певним чином і провокується ними;
- виникнення кризи обумовлює певні загрози та ризики для процесу функціонування підприємства, а її проходження (подолання) має певні наслідки для подальшої діяльності підприємства — позитивні, якщо має місце розв'язання накопичених протиріч та забезпечення оновлення фундаментальних засад ведення бізнесу, або негативні, якщо наслідком кризи є призупинення діяльності підприємства, виникнення ситуації банкрутства, добровільна або примусова ліквідація суб'єкта.
Визначені сутнісні характеристики кризи є основою для класифікації криз, що можуть мати місце на рівні окремого підприємства.
Залежно від проблематики кризи прийнято виділяти: економічну, організаційну, технічну, технологічну, фінансову, виробничу, психологічну, кадрову та інш. у відповідних підсистемах підприємства.
Організаційні кризи виявляються як кризи організаційно-правової форми господарювання, стилю управління, розподілу функцій окремих структурних підрозділів тощо.
Причиною технічної кризи найчастіше є незадовільний рівень матеріально-технічної бази (обладнання), моральне та технологічне старіння основних засобів, їх псування або неефективне використання, що обумовлює неспроможність вироблення продукції, адекватної потребам ринку.
Технологічна криза виникає в разі недосконалої технології виробництва продукції, наслідком якої є втрата її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Фінансова криза віддзеркалює протиріччя між фактичним станом фінансового потенціалу та необхідним обсягом фінансування.
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч в трудовому колективі підприємства, між окремими соціальними групами персоналу та менеджменту з приводу умов та оплати праці, стилю управління щодо вирішення соціальних проблем тощо.
Психологічна криза, що охопила персонал та власників підприємства, проявляється у вигляді масового стресу, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності існуючим станом речей, рівнем захищеності тощо.
Залежно від масштабу кризи доцільно виокремлювати такі поняття: кризове явище, локальна та системна криза.
Під кризовим явищем розуміється стале погіршення окремого кількісного або якісного показника функціонування підприємства, яке має локальний та несуттєвий негативний вплив на процеси його життєдіяльності.
Локальна криза - сукупність кризових явищ, що мають автономну сферу прояву, виникли в окремій підсистемі підприємства (в межах окремих елементів, функцій, процесів), мають суттєвий негативний вплив, але не порушують життєдіяльність підприємства в цілому, наприклад криза збуту, криза діяльності, криза менеджменту, криза платоспроможності тощо.
Системна криза - критична за наслідками сукупність кризових явищ та сфер їх прояву, наявність якої призводить до недотримання параметрів життєздатності підприємства та кінцево - до його економічної загибелі: примусової чи самостійної ліквідації.
Залежно від характеру та наслідків використовуються такі поняття, як руйнівна та оздоровча криза.
Руйнівна криза має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, проявом яких є банкрутство з подальшою ліквідацією підприємства. Причиною руйнації є неспроможність підприємства до відновлення стану рівноваги, відновлення параметрів життєздатності.
Оздоровча криза має позитивні наслідки, проявом яких є відродження втраченої життєздатності підприємства та зростання ринкової вартості підприємства, його конкурентоспроможності, збільшення потенціалу розвитку шляхом усунення накопичених протиріч та формування нових засад ведення бізнесу в цілому та окремих бізнес-процесів.
Залежно від ступеня тяжкості прийнято розрізняти легку, тяжку та катастрофічну кризу, їх виокремлення залежить від ступеня порушення параметрів життєздатності, рівня ризику банкрутства та можливих наслідків для функціонування підприємства.
Залежно від періоду проходження використовуються: короткочасна криза та затяжна криза, яка в свою чергу може бути середньою (від року до 3-х) та довгостроковою (більше 3-х років).
Залежно від зовнішнього прояву стану кризи виокремлюються такі ознаки: прихована (латентна) та очевидна (явна) криза. У першому випадку зовнішніми спостерігачами та агентами зовнішнього середовища виникнення кризи не реєструється, оскільки відсутній негативний вплив на показники діяльності підприємства. При поглибленні кризи показники діяльності підприємства погіршуються, що поступово робить факт її наявності очевидним.
Залежно від стану проходження кризи використовуються: керована та некерована криза.
Керованою визнається криза, яка спровокована відповідними діями органа управління підприємства або його власниками для розв'язання їх стратегічних задач та реалізації інтересів: загострення та прискорене розв'язання протиріч, що гальмують нормальний прогресивний розвиток підприємства; банкрутство підприємства та цивілізоване очищення його від боргів "добанкрутного" періоду; ліквідація підприємства для вивільнення інвестованого капіталу з метою його подальшого використання в інших сферах підприємницької діяльності тощо.
Некерований стан течії кризи є результатом її випадкового виникнення або бездіяльності керівництва підприємства щодо спеціальних заходів антикризового керування для пом'якшення перебігу кризи, скорочення періоду проходження, мінімізації негативних наслідків для подальшої життєдіяльності (якщо вона планується).
Розуміння сутності та видового різноманіття криз є основою для розробки теоретичних засад антикризового управління підприємством та визначення особливостей його реалізації при виникненні певного виду кризи.
Зазначимо, що згідно з 4.2 ст.209 Господарського кодексу України банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.
В цьому контексті в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказується, що під неплатоспроможністю слід розуміти настання встановленого строку сплатити грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і юридичний аспекти.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом господарювання своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємницької діяльності має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідаційній формі - не вистачить для їх задоволення.
Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку можуть призвести до ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності.
До фінансово-економічних передумов виникнення ситуації банкрутства відносяться:
зниження прибутковості, наслідком чого є дефіцит власних оборотних коштів та виникнення тотальної заборгованості;
- довготривала неплатоспроможність підприємства, причиною якої є низька ліквідність його активів;
- порушення фінансової стійкості підприємства. Сутність цього положення полягає в тому, що обсяг позикового капіталу підприємства значно перевищує обсяг його активів;
- значна незбалансованість упродовж тривалого періоду обсягів грошових потоків підприємства: значне перевищення обсягів від'ємного грошового потоку над позитивним.
Однак передумови, що можуть викликати фінансові ускладнення в діяльності підприємства, в значній мірі можуть бути нейтралізовані за рахунок ефективного фінансового менеджменту на підприємстві.
В умовах сьогодення інститут банкрутства є предметом регулювання держави, оскільки велика кількість підприємств-банкрутів має негативний вплив і на економіку держави в цілому:
фінансово неспроможне підприємство може стати причиною виникнення серйозних фінансових ризиків для успішно діючих підприємств — його партнерів. Тим самим підприємство приносить шкоду своїм партнерам, а отже знижується загальний потенціал економічного розвитку держави;
фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів;
підприємства згортають свою діяльність і сприяють скороченню чисельності робочих місць та кількості зайнятих у суспільному виробництві.
Види банкрутства підприємства
Поняття банкрутства характеризується наступними його видами:
- реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стійкість та платоспроможність внаслідок значних втрат капіталу, який використовується;
- технічне банкрутство. Таке банкрутство можна назвати "тимчасовим", бо характеризується тимчасовою неплатоспроможністю підприємства, коли розмір дебіторської заборгованості перевищує обсяг кредиторської заборгованості. Тобто, таке банкрутство викликане невідповідністю грошових потоків у часі (немає синхронності надходження та витрачання грошових коштів). Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні може бути усунуте і не привести до юридичного банкрутства;
- навмисне банкрутство. Воно характеризує сплановане створення (збільшення) керівником підприємства або власником неплатоспроможності; спричинення цими особами економічного збитку підприємства в особистих інтересах або в інтересах інших осіб;
- фіктивне банкрутство. Воно характеризує завчасно нечесне об'явлення підприємством про свою неспроможність з метою неправдивого інформування кредиторів для отримання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки з суми кредитної заборгованості.
Цілі та форми санації підприємства
Наявність реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства-боржника є основною передумовою для проведення санації.
Санація представляє собою систему заходів по фінансовому оздоровленню підприємства, що реалізуються за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямовані на упередження об'явлення підприємства банкрутом та його ліквідації.
Санація затверджується судом тільки у випадку узгодження її умов. Слід зазначити, що процедура санації підприємств по справах про банкрутство ще не набула широкого розповсюдження і застосовується досить рідко.
Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), застосовується при великих масштабах кризових явищ на підприємстві і пов'язана із зміненням статусу юридичної особи підприємства-боржника. Реструктуризація може виступати в таких формах:
- злиття здійснюється шляхом об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством. При цьому підприємство, яке санується, втрачає свій юридичний статус, бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються. Виділяють:
горизонтальне злиття (об'єднуються підприємства однієї галузі);
вертикальне злиття (об'єднуються підприємства суміжних галузей);
конгломератне злиття (об'єднання підприємств, що взагалі не пов'язані між собою ні галузево, ні технологічно).
- поглинання здійснюється шляхом придбання підприємства санатором. Підприємство-боржник втрачає при цьому свій самостійний статус, але як юридична особа воно може зберегтися у вигляді дочірньої фірми.
- розділення. У цьому випадку відокремлені підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права та обов'язки переходять до кожного з них на основі розподільчого балансу. Ця форма санації може застосовуватись добровільно (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність) та примусово (якщо підприємство зловживає монопольним становищем на ринку).
- передача в оренду. Така форма санації забезпечує фінансову участь персоналу в санації підприємства. Вона передбачає, що трудовий колектив повинен створити певний вид господарського товариства і в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства. Умовою цієї форми є прийняття колективом орендаторів боргів підприємства і згода на це кредиторів.
- приватизація. В цій формі сануються в основному державні підприємства.
На сучасному етапі господарювання пріоритет на рівні підприємств в Україні віддається антикризовому управлінню. В той же час економічна безпека підприємства, яка покликана запобігати (передбачити і прогнозувати) кризовому стану витіснена на узбіччя в структурі заходів пов'язаних з економічною діяльністю суб'єктів господарювання.
В економічній теорії і практиці не існує однозначної термінології щодо визначення сутності економічної безпеки підприємства. Також не завжди чітко розмежовується поняття "небезпека", "загроза", "ризик".
Головними загрозами, які перешкоджають економічній безпеці, є різноспрямованість економічних інтересів держави, регіонів і підприємств, низький рівень мотивації працівників,значна зношеність активної частини основних засобів.
Отже, під економічною безпекою підприємства слід розуміти такий стан виробничо-комерційної діяльності підприємства при якому забезпечується дотримання його стійких економічних інтересів як системи, що самоорганізовується і саморозвивається і здатна запобігти при цьому впливу внутрішніх і зовнішніх загроз.
Головна ознака економічної безпеки підприємства полягає в тому, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне поточне сучасне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.
Належне з'ясування змісту і суті економічної безпеки підприємства вимагає визначення цілого ряду понять і категорій, а саме: об'єкта, суб'єкта і предмета економічної безпеки та економічного, виробничого, інвестиційного, фінансового ризиків.
Об'єктом економічної безпеки підприємства є звичайна, операційна, фінансова та інша діяльність підприємства, безпеку яких необхідно створити.
Суб'єктами економічної безпеки є керівництво (менеджери) підприємства та його персонал.
Предметом економічної безпеки підприємства є діяльність суб'єктів економічної безпеки, яка знаходить своє віддзеркалення в реалізації стратегічної програми або конкретних заходів щодо гарантій економічної безпеки.
Економічна безпека підприємства гарантує:
найбільш ефективне використання ресурсів, інтелектуального та кадрового потенціалу;
стабільність функціонування, стійкість та прогресивність розвитку;
охорона комерційної таємниці та інформації;
досягнення безпеки персоналу, майна та капіталу підприємства;
можливість ефективно протидіяти негативним впливам зовнішнього і внутрішнього його функціонування.
Економічна безпека підприємницької діяльності відображає рівень захищеності ведення підприємством новаторської діяльності, що пов’язане з ризиком, залученням ресурсів та має на меті систематичне отримання прибутку. Очевидно, що економічна безпека підприємницької діяльності стосується лише окремої діяльності підприємства, тому поняття «економічної безпеки підприємства» є ширшим.
Разом з цим «економічну безпеку підприємництва як сектора економіки» необхідно розглядати як ще ширшу економічну категорію, яка ввібрала в себе дві попередні.
Отже, «економічна безпека підприємництва як сектора економіки» означає такий рівень розвитку підприємництва, за якого дотримуються гарантії життєво важливих інтересів окремо взятих суб’єктів підприємницької діяльності ( СПД ) та підприємництва взагалі від внутрішніх та зовнішніх загроз. До зовнішніх загроз відносять:
неефективну податкову та фінансово-кредитку політику держави ;
корупцію державної влади;
законодавчу нестабільність;
негативні макроекономічні тенденції (інфляція, підвищення відсоткових ставок, зниження купівельної спроможності населення, несприятлива кон’юнктура ринку тощо)
До внутрішніх загроз відносять:
небажані зміни будь-яких параметрів на рівні особи чи підприємства;
зниження рівня ефективності господарської діяльності та використання ресурсів;
різке погіршення рівня конкурентоспроможності підприємств тощо.
Розглянемо системні ризики економічної безпеки підприємництва, які чинять загрозу існування підприємництва як сфери діяльності в ринковій економіці:
формування олігархічних структур;
монополізація економіки;
надмірна політизація економіки;
відсутність ринку продажу бізнесу;
створення псевдопідприємств та фіктивне банкрутство;
лобіювання доступу до державних ресурсів (англ. «lobby» - «кулуари», «коридори») тощо.
Різні науковці дають різні тлумачення поняття “ризик”:
– це рівень невпевненості пов’язаний з проектом або з інвестуванням.
– визначається як небезпека, можливість збитку або втрат.
– це ймовірність втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної виробничої, фінансової або іншої діяльності.
Доцільно знати ці сфери, в яких можуть виникати загрози економічній безпеці підприємництва, а отже, так звані «підприємницькі ризики»:
До виробничих (техніко-технологічних) ризиків відносять:
ускладнення доступу підприємств до господарських ресурсів, засобів праці та технологій;
критичне зношення матеріально-технічної бази та неналежне її оновлення ;
втрата виробничих зв’язків;
впровадження конкурентами аналогічної техніки та технології тощо.
До галузевих ризиків відносять:
різке посилення рівня конкуренції;
«старіння» галузі, яке супроводжується зниженням попиту тощо.
До політичних ризиків відносять:
надмірна політизація дій представників влади;
їх бездіяльність протягом політичної кризи;
затягування процедур дозвільних та погоджувальних рішень тощо.
4. Економічні та фінансові ризики включають:
- неефективне фінансове планування та управління активами;
- непродуману маркетингову політику;
- форс-мажорні обставини або навіть дії кримінального характеру тощо.
5. Правові ризики включають :
- недоліки у законодавстві і системі його реалізації;
- неналежний рівень кваліфікації юристів підприємств тощо.
Неспроможність вчасно передбачити той чи інший ризик веде підприємця до втрат: матеріальних, трудових, фінансових, часу.
Крім названих видів втрат існують втрати, які важко піддаються класифікації. Формами прояву цих втрат можуть бути збитки морального плану: втрата престижу підприємця, його фірми. Ці види втрат не завжди піддаються чіткому кількісному виміру.
Таким чином, ризики і втрати доцільно класифікувати, виявити найбільш вагомі за величиною та ймовірністю виникнення. Це дозволить заздалегідь передбачити втрати, неминучі витрати і включити їх у бізнес-план. Щоб вижити в умовах ринкових відносин, потрібно вирішуватися на впровадження технічних нововведень і на сміливі, нетривіальні дії, а це підсилює ризик. Звідси випливає, що треба не уникати ризику, а вміти оцінювати ступінь ризику і керувати ним. Звичайно, ряд факторів має випадковий характер, і їх врахувати заздалегідь практично неможливо. Але знання найбільш важливих причин, що їх викликають, дозволяє послабити їх негативний вплив.
Управління і ризик – взаємопов'язані компоненти економічної системи. Особливо наочно це проявилося на початку трансформації вітчизняяної економіки: коли була втрачена її керованості, що створило ситуацію тотального ризику для підприємницької діяльності.
До головних проблем, які на сьогодні перешкоджають зміцненню економічної безпеки та структурним реформам у секторі підприємництва України, відноситься також наявність прямих та опосередкованих злочинних, кримінальних посягань, або так званого „рейдерства”( англ. raid.- «набіг», «захват»)
За даними Антирейдерського союзу підприємців України про високий рівень рейдерства в Україні свідчать наступні факти:
в Україні діє щонайменше 40-50 спеціалізованих рейдерських груп, які складаються з досвідчених юристів та економістів;
рейдерство в країні набуло системного характеру: 3000 захоплень на рік;
результативність рейдерських атак понад 90 %;
середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні (за експертними оцінками) становить близько 1000%;
українське рейдерство має відчутну кримінальну складову: протиправні дії чиняться із залученням збройних формувань, а інколи – навіть співробітників правоохоронної системи тощо.
До замовлення та організації рейдерських дій, що призводять до перерозподілу власності, вдаються окремі потужні промислово-фінансові групи України.
Основними причинами, що зумовлюють поширення рейдерства в Україні є:
слабкість правової системи;
недосконалість судової влади;
корумпованість органів влади;
відсутність державних інститутів, які б ефективно захищали права власника;
низький рівень правової культури;
правовий нігілізм як у суб’єктів господарювання, так і представників органів влади;
Слід знати, що найчастіше «постраждалими» від рейдерства є ті, що ведуть свій бізнес не зовсім за правилами, внаслідок чого бояться звертатися до правоохоронних органів. Отже, прозорість і ефективність діяльності суб’єктів господарювання можуть зробити підприємство фактично невразливим до рейдерів.
4. Економічна безпека підприємства є універсальною категорією, яка віддзеркалює захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього і внутрішнього середовища, а також спонукає менеджмент швидко реагувати і усувати різноманітні загрози, які можуть вплинути на конкурентоспроможність і економічну стабільність підприємства.
Сучасна економічна наука пропонує достатньо широкий арсенал інструментів антикризового управління. Вказані інструменти можуть суттєво відрізнятися за напрямом дії і силою впливу, за групами суб’єктів антикризового менеджменту, що їх застосовують. Тому групування інструментів антикризового управління дасть можливість наочніше відобразити їх функціональне призначення та допоможе спростити надання рекомендацій щодо вибору конкретного набору інструментів для подолання певних видів патологій, що призводять до виникнення кризи (рис. 1).
Рис. 1. Групування інструментів антикризового управління на підприємстві
Представлений на рис. 1 перелік інструментів антикризового управління на підприємстві не є вичерпним. В залежності від ситуації на рівні конкретного суб’єкта господарювання, галузі чи регіону, може бути розширений перелік інструментів кожної з груп. Крім того, тут не зазначені ті заходи антикризового регулювання, які може застосовувати держава в рамках антикризової політики, такі як :
- прийняття законодавства про банкрутство та санацію неплатоспроможних підприємств;
- впровадження державного контролю за процесом створення підприємств та формуванням їх статутного фонду;
- впровадження державного контролю за функціонуванням підприємств та проведенням ними окремих господарських операцій;
- створення рівних умов для ведення бізнесу, захист справедливих вимог та майнових інтересів підприємств, протидія монополістичним тенденціям та недобросовісній конкуренції;
- державний контроль за функціонуванням банківсько-кредитної сфери та фінансових посередників для протидії платіжній кризі і недопущення втрат коштів підприємств під час проведення розрахунків за господарськими операціями;
- створення спеціалізованого державного органу для розробки методичних засад антикризового управління, надання консалтингової методичної допомоги неплатоспроможним підприємствам, проведення підготовки та перепідготовки кадрів.
Прийняття рішення про впровадження тих чи інших інструментів антикризового управління має здійснюватися менеджерами відповідного рівня та компетенції. Чим складнішим за суттю, тривалішим за дією і дорожчим за необхідними витратами є інструмент антикризового управління, тим вищим рівнем менеджменту має прийматися рішення про застосування цього інструменту. Рішення про застосування стратегічних інструментів антикризового управління мають прийматися лише топ-менеджментом підприємства з обов’язковим їх узгодженням з власниками (механізм такого узгодження має передбачатися установчими документами).