3. Засоби підготовчої, основної та заключної частин уроку з фізичної культури

Особливості проведення підготовчої частини уроку

В підготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню

працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою

загальнорозвиваючих вправ, ходьби, стрибків, стройових прийомів,

танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму

учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід.

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних. Тривалість підготовчої частини – від 7 до 12 хв.

Як правило, підготовчу частину уроку починають з виконання учнями

стройових вправ, які супроводжуються командами: “Шикуйсь!”, “Розійдись!”, “Рівняйсь!”, “Струнко!” “Вільно!” й ін.

Виконанню цих команд повинна передувати підготовча робота з учнями. Необхідно, щоб вони чітко засвоїли, де знаходяться ліва i права сторона строю, як робити повороти на місці, що таке колона i шеренга; напередоднi намітити точки, за якими учні будуть орієнтуватись при шикуванні i перешикуванні, i т.д. Відомо, що стройові вправи молодші школярі засвоюють важче. Тому не слід форсувати процес оволодіння ними, потрібно намагатись, щоб учні з перших занять чітко їх виконували.

Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів – у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами і т. д. Якщо прилади чи допоміжне обладнання

розставлені до початку уроку чи встановлені стаціонарно, учні займають місця довільно, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам. В русі у цьому випадку використовують

такі переміщення, як змійка, зиґзаґ, пересування по точках зали.

При проведенні підготовчої частини уроку потрібно добиватись точності i співставлення виконання всіх вправ, а досягається це шляхом правильного

вибору способів інформування i проведення загальнорозвиваючих вправ,

своєчасного виправлення помилок i ін. В арсеналі дій вчителя визначають

наступні способи інформування учнів про вправи:

1. Звичайний спосіб – вчитель називає й одночасно показує вправу

повністю;

2. Розчленований спосіб – вчитель показує, називає вправу і її частини, пропонує учням виконувати рухи одночасно з показом.

3. Тільки розповідь – вчитель називає вправу i не показує її;

4. Тільки показ – вчитель показує вправу i не називає її.

Для забезпечення точності й узгодженості виконання вправ вчитель надає допомогу учням, використовуючи при цьому: уточнення, дзеркальний показ, підрахунок.

В залежності від завдань уроку проведення комплексів загально розвиваючих вправ можливе трьома способами:

– Роздільний спосіб – паузи, пов’язанi з показом i поясненням між окремими вправами комплексу.

– Потоковий спосіб – виконання вправ комплексу без зупинки.

– Роздільно-потоковий спосіб – поєднання роздільного і потокового способів виконання вправ.

Особливості проведення основної частини уроку

В основній частині уроку вирішуються завдання по: формуванню спеціальнихi життєво необхідних знань, умінь i навичок; вдосконаленню фізичних i психічних якостей; навчанню учнів самостійно займатись фізичними вправами; вихованню моральних і естетичних якостей; покращанню рівня спортивної майстерності та оволодінню програмним матеріалом.

В цій частині уроку учні виконують вправи, що вимагають від учнів прояву значних фізичних i вольових зусиль. Тому найбільш складні вправи, що є принципово новим матеріалом, який характеризується діями великої координаційної складності, слід виконувати на самому початку основної частини уроку. А при вдосконаленні їх можна виконувати на фоні втом, тобто в кінці уроку.

Особливості проведення заключної частини уроку

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням

функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури. Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

Зміст і методика проведення уроків фізичної культури залежно від вирішення педагогічних завдань

Зміст уроків фізичної культури – це певний набір фізичних вправ і пов’язаних з ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати – наслідок цієї роботи. Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку спроектований і той, що реально склався в процесі його проведення. Важливим у процесі досягнення позитивного результату є, з однієї сторони, підготовленість та професійна компетентність вчителя, а з другої – діяльність самих учнiв. Обидвi сторони тісно взаємопов’язані i взаємообумовлені.

Діяльність учнів, наприклад, виражається в слуханні вчителя, спостереженні i виконанні показаного ним, осмисленні сприйнятого, самостійному пошуку раціональних способів виконання вправи, що вивчається, організації самоконтролю i самооцінки, колективному обговоренні питань, що виникли, з педагогом і товаришами, регулюванні емоційних проявів i багато в чому іншому.

Кожна конкретна дія окремого учня на уроці i класу в цілому викликається відповідною дією вчителя, що зводиться до визначення для окремих учнів i класу в цілому конкретних навчальних завдань і до створення сприятливих умов для їх виконання. Окрім цього, вчитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює i корегує їх дії, дозує навантаження, тобто управляє

процесом навчання через налагодження взаємовідносин між дітьми i ним самим.

Білет №23

1. Визначення поняття – фізичні (рухові) якості. Особливості рухових

якостей.

2. Техніка, види техніки. Компоненти техніки фізичних вправ. Фази

виконання фізичних вправ. Просторові характеристики техніки фізичних

вправ.

3. Підготовка вчителя до уроку: суть етапу попередньої підготовки; основні

види робіт при безпосередній підготовці до уроку.

1. Визначення поняття – фізичні (рухові) якості. Особливості рухових

якостей

2.Техніка, види техніки. Компоненти техніки фізичних вправ. Фази

виконання фізичних вправ. Просторові характеристики техніки вправ

Фізичні вправи є основним засобом фізичного виховання людей різного віку. За їх допомогою вирішуються завдання, спрямовані на всебічний фізичний розвиток дітей; формуються вміння та навички у таких життєво важливих рухах, як ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння та ін.; розвиваються фізичні якості (спритність, швидкість, сила, гнучкість, витривалість). Виконання фізичних вправ пов’язане з активним сприйманням навколишнього середовища, з орієнтуванням у просторі, проявом вольових якостей та різноманітних емоційних переживань. Кожна фізична вправа має свій зміст (характер) і форму.

Зміст фізичної вправи – це сукупність якостей і процесів (фізіологічних психічних та ін.), що визначають її вплив на дієздатність організму, на формування вмінь та навичок, на фізичний розвиток людини. Зміст фізичної вправи характеризується різноманітними процесами в організмі: підвищенням функції дихання, кровообігу, посиленням обміну речовин, активізацією функції нервової системи та ін. Педагогічний зміст фізичних вправ розкривається в їхньому впливі на фізичний та духовний розвиток дитини.

Форма фізичної вправи — це її зовнішня і внутрішня структура. Внутрішня структура характеризується взаємозв’язком різноманітних процесів в організмі людини під час виконання певного руху. Зовнішня структура характеризується співвідношенням просторових, часових та динамічних параметрів рухів.

Зміст і форма фізичної вправи взаємопов’язані. Так, з розвитком фізичних якостей (зміст вправи) з’являється можливість оволодіти досконалими формами рухових дій. А форма фізичної вправи, в свою чергу, може впливати на її зміст. Більш досконала форма рухових дій дає можливість повніше виявити фізичні здібності.

Техніка фізичних вправ – це способи виконання рухових дій, покликані підвищити їх ефективність. У вузькому розумінні техніка — найраціональніший спосіб виконання вправ.

Досконале оволодіння технікою фізичних вправ підвищує їх результативність. Розрізнюють основу, основну ланку та деталі техніки.

Основа техніки – це основний механізм, що характеризується співвідношенням головних фаз руху, без яких вправу не можна виконати.

Основна ланка техніки — найважливіша частина основного механізму кожного руху. Наприклад, для стрибків у довжину з місця це буде відштовхування обома ногами з одночасним махом рук вперед-угору.

Деталі техніки - її другорядні елементи, які не порушують основного механізму руху. Індивідуальність техніки фізичної вправи у кожної дитини виявляється в різному виконанні окремих деталей техніки. Це залежить від індивідуальних морфологічних та функціональних її особливостей та умов, в яких ця вправа виконується.

Техніка виконання фізичної вправи відрізняється просторовими, часовими та просторово-часовими характеристиками.

Просторові характеристики дозволяють визначити початкове положення тіла, кінцеве та проміжне між початковим та кінцевим (власне рухова дія).

Початкове (вихідне) положення тіла (тулуба, рук, ніг, голови) забезпечує найкращі умови для виконання рухового завдання. Вихідне положення використовують для того, щоб полегшити або ускладнити виконання рухової дії; забезпечити чітко визначений вплив на певні групи м’язів; створити умови для досягнення кращого результату у виконанні вправи (старт перед початком бігу, вихідне положення — «старт плавця» перед стрибком у довжину з місця та ін.).

Власне рухова дія – це переміщення тіла дитини (тулуба, рук, ніг, голови) в часі і просторі, яке забезпечує виконання поставленого завдання. Кожна така дія має певний напрям, амплітуду, швидкість, силу, послідовність рухів, що відповідає вирішуваному завданню.

Напрям рухової дії визначається відносно того, хто його виконує: вперед і назад (сагітальна площина); вліво, вправо, вбік — всередину і назовні (фронтальна площина), вгору і вниз, обертання, кружіння. За формою шлях руху може бути прямолінійним і криволінійним. При виконанні поставленого завдання завжди є тільки найкращий напрям рухової дії.

При виконанні більшості фізичних вправ треба досягти оптимальної амплітуди.

Амплітуда руху - це величина шляху, переміщення рук, ніг, тулуба, голови в просторі, яка залежить від рухомості суглобів, еластичності зв’язок та м’язів. При виконанні дітьми фізичних вправ (особливо загальнорозвиваючих) зміни амплітуди використовують як один з методів дозування навантаження. Амплітуда руху може бути малою, середньою та великою.

Швидкість рухової дії характеризує час, потрібний для проходження певного відрізку шляху. Вона вимірюється відношенням шляху до часу. Шлях, пройдений в одиницю часу, вимірюється лінійними показниками (см, м, км), а в обертальному русі ще й кутовими (градус).

Сила рухової дії – це повне нервово-м’язове напруження, потрібне для переміщення тіла, його окремих частин під час виконання рухового завдання. Розрізняють малий, середній, великий та максимальний ступінь м’язових напружень. Але для дітей дошкільного віку непридатні вправи з тривалим напруженням та підніманням значної ваги.

У всіх циклічних рухових діях (ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді та ін.), а також під час багаторазового повторення ациклічних рухів (піднімання рук угору, присідання та ін.), крім перелічених елементів структури рухової дії, враховують темп і тривалість її виконання.

Темп - певна частота виконання рухової дії за одиницю часу (наприклад, за хвилину). Темп поділяють на повільний, середній, великий та максимальний. Зміна темпу рухів приводить до збільшення або зменшення фізичного навантаження.

Ритм - це певне чергування напруження, розслаблення і відпочинку м’язів при виконанні рухових дій. Кожній руховій дії відповідає певний ритм. Своєчасне чергування м’язового напруження та розслаблення є одним з показників координаційної злагодженості (невимушеності) виконання рухової дії. Ритмічні рухи виконуються звично, тому тривалий час не викликають втоми.

Кінцеве положення рухової дії забезпечує чітке завершення вправи (наприклад, приземлення при стрибках, випрямлення тулуба після пролізання в обруч та ін.). «У циклічних рухових діях це положення має назву перехідне. Кінцеве положення показує, правильно чи з помилками виконана вправа і дає змогу виявити причину помилки. Якщо дитина після стрибка приземлилася з втратою рівноваги, можна припустити, що вона недостатньо згинає ноги в колінних суглобах і не поставила руки вперед — в сторони.

Фази виконання фізичних вправ

Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі — створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є

раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

У деяких ациклічних рухів може бути не одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною — відштовхування і вхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу — три відштовхування.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випуску предметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту вперед в упорі верхи та ін.

3. Підготовка вчителя до уроку: суть етапу попередньої підготовки; основні

види робіт при безпосередній підготовці до уроку.

Білет №24

1. Позакласна робота з фізичного виховання. Особливості позакласної роботи. Завдання. Форми позакласної роботи (фізкультурно-оздоровча,робота спортивної спрямованості). Управління позакласними заняттями фізичною культурою і спортом у школах.

2.Позитивний і негативний перенос рухових навичок в навчанні. Поступовість і нерівномірність формування навичок.

3.Визначити загальну і моторну щільність уроку якщо: тривалість уроку 45

хв., виконання вправ – 28 хв., слухання вчителя – 2 хв., підготовка місць

занять – 4 хв., чекання черги виконання вправ – 4 хв., відпочинок – 3 хв.,

недоцільні дії – 4 хв. (Щільність уроку Б.4, пит.2)

Білет №25

1. Аналіз положення «Про організацію фізичного виховання і масового

спорту в загальноосвітніх» школах та професійних навчальних закладах

України»

2. Назва і мета, завдання першого етапу навчання у фізичному вихованні.

3. Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб

підвищення його ефективності.

1. Аналіз положення «Про організацію фізичного виховання і масового

спорту в загальноосвітніх» школах та професійних навчальних закладах

України»

В Положенні «про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітні та професійно-технічних навчальних закладах України» сказано, що фізичне виховання дітей дошкільних, учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів є невід'ємною складовою освіти, яке забезпечує можливість набуття кожною дитиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, методики організації змістовного дозвілля і спрямоване на формування в них фізичного, соціального та духовного здоров'я, вдосконалення фізичної та психічної підготовки до ведення активного довготривалого життя та професійної діяльності.

Основу системи фізичного виховання дітей та юнацтва складає комплекс показників обсягу щотижневої рухової активності, рівень спеціальних знань про особливості рухової активності сучасної людини, її фізичний розвиток, стан функціональних систем організму, фізичної працездатності та рухових здібностей.

Організація і зміст фізичного виховання в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах незалежно від типів, форм власності та підпорядкування, регламентуються Законами України "Про дошкільну освіту" ( 2628-14 ), "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про загальну середню освіту" ( 651-14 ), "Про професійно-технічну освіту" ( 103/98-ВР ), "Про фізичну культуру і спорт" ( 3808-12 ), актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими та іншими актами Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства України у справах молоді та спорту щодо фізичного виховання дітей та учнівської молоді. До них належать:

Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України від 17.04.2002 N 347 ( 347/2002 );

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2004 N 1148 ( 1148/2004 );

Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 N 14 ( 14-2002-п );

Базовий компонент дошкільної освіти;

Державні стандарти: початкової загальної освіти, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 N 1717 ( 1717-2000-п ), базової та повної середньої освіти, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 N 24 ( 24-2004-п ), професійно-технічної освіти, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1135 ( 1135-2002-п );

Програма розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку ("Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля");

навчальна програма з фізичної культури для учнів загальноосвітніх навчальних закладів;

навчальна програма з фізичної культури для учнів загальноосвітніх навчальних закладів - спортивний профіль - 10-12 класи;

навчальна програма з фізичної культури для учнів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи;

Положення про фізкультурно-спортивні клуби спортивної спілки

учнівської молоді України.

Фізичне виховання забезпечується відповідними сучасними

науковими досягненнями, медичним обслуговуванням, педагогічними кадрами, матеріально-технічною, правовою, нормативною, інформаційною базою та бюджетним фінансуванням.

Фізичне виховання дітей та учнівської молоді реалізується через систему таких дидактичних компонентів: обов'язковий (урок або заняття, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня), що формує основи фізичної культури особистості відповідно до Державних стандартів освітньої галузі "Фізичне виховання" та позаурочний (заняття у секціях та гуртках спортивного спрямування навчального закладу, позашкільних навчальних закладах, самостійні заняття, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах), що доповнює обов'язковий компонент з урахуванням індивідуальних мотивів, інтересів і потреб, природних здібностей та стану здоров'я особистості.

Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи, кліматичні фактори, загартування, заходи з формування здорового способу життя, які сприяють збереженню та зміцненню фізичного, психічного та соціального здоров'я дітей та учнівської молоді.

Сумарний обсяг рухової активності, що здійснюється дитиною у процесі її щоденної життєдіяльності, повинен базуватися на індивідуальних можливостях її та задовольняти біологічну потребу в рухах.

2. Принципи, мета і завдання фізичного виховання

Система фізичного виховання дітей та учнівської молоді базується на принципах особистісної та диференційованої орієнтації, пріоритету оздоровчої спрямованості, використання традиційних та нетрадиційних форм рухової активності та інших засобів фізичного вдосконалення.

Метою фізичного виховання є формування особистості, спрямоване на забезпечення необхідного рівня розвитку життєво важливих рухових навичок і фізичних якостей; загальнолюдських цінностей: здоров'я, фізичного, соціального та психічного благополуччя; виховання інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття навичок здорового способу життя.

Досягнення мети забезпечується реалізацією завдань: сприяння повноцінному фізичному розвитку і виховання дитини шляхом використання засобів фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи;

збереження та зміцнення здоров'я дитини, профілактика захворювань;

формування та реалізація знань і вмінь, життєво необхідних рухових навичок і фізичних якостей для підготовки до майбутньої трудової діяльності;

розширення функціональних можливостей організму та розвиток рухових здібностей дитини;

виховання активної життєвої позиції та морально-вольових якостей;

формування мотиваційних засад та переконання у необхідності регулярного використання різноманітних форм фізичного виховання та масового спорту як важливої складової здорового способу життя;

формування організаторських навичок;

ознайомлення з цінностями спорту через заняття в системі масового та дитячо-юнацького спорту.

3. Організація фізичного виховання

Міністерство освіти і науки України, його структурні підрозділи з питань фізичного виховання та спорту забезпечують організацію та управління роботою з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів, незалежно від форм власності здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчально-виховного процесу та в позаурочний час.

До його повноважень належить:

реалізація державної політики галузі фізичного виховання в сфері дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти;

визначення перспектив розвитку фізичного виховання та спорту в системі дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти;

розроблення та впровадження Державного стандарту освітньої галузі "Фізичне виховання";

організація нормативного, програмного, науково-методичного та інформаційного забезпечення системи дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти щодо фізичного виховання та спорту;

затвердження типового переліку обов'язкового інвентарю та обладнання;

контроль за діяльністю органів управління освітою та навчальних закладів системи освіти щодо питань фізичного виховання, спортивної та фізкультурно-оздоровчої роботи;

координація наукових досліджень з проблем фізичного виховання учнівської молоді.

2.Назва і мета, завдання першого етапу навчання у фізичному вихованні

3.Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб

підвищення його ефективності

Білет №26

1.Визначення понять «методи», «методичні прийоми», «методика». Загальні вимоги до вибору методів навчання у фізичному вихованні.

2.Гнучкість, рухомість в суглобах – визначення. Етапи виховання гнучкості. Засоби виховання гнучкості. Дозування вправ у розвитку рухливості у різних суглобах в одному занятті. Місце вправ на гнучкість

3.Агітація і пропаганда фізичної культури в школі

Важливою умовою реалізації засобів фізичної культури є створення в кожній школі системи активної пропаганди та агітації фізичної культури і спорту серед учнів.

Кінцева мета шкільного фізичного виховання — зробити фізичну культуру І спорт життєвою проблемою кожної людини Тому інтерес до занять фізичними вправами повинен бути таким, щоб зберегтись протягом усього життя Для досягнення названої мети велике значення, крім Іншого, мають агітаційна діяльність та пропаганда фізичної культури в школі

Зауважимо, що об'єктом просвітницької діяльності вчителів фізкультури є не тільки учні, а й батьки, педагоги, від яких, врешті-решт, залежить успіх у галузі фізичного виховання Учнів потрібно постійно активізувати, про що вже йшлося. Деякі вчителі вважають, що на уроках достатньо наказової форми спілкування для досягнення успіху. Так, миттєвого успіху можна досягти, але чи стане це задоволенням, яке отримають учні? Мабуть, ні. Тим більше, що позаурочні (необов'язкові) заняття повинні ґрунтуватися на глибокому внутрішньому переконанні, покликанні.

Агітаційна та пропагандистська діяльність повинна бути конкретною. Учитель не повинен агітувати за фізичну культуру взагалі. У процесі пропагандистської діяльності доцільно послідовно рекомендувати конкретні форми фізичного виховання залежно від потреб і завдань школи на певному етапі (наприклад, організація спортивної години). При цьому пропагандистську роботу поєднувати треба з організаційною, яка полягає у впровадженні в практику цих форм фізичного виховання, які є предметом пропаганди спочатку в окремих класах, а потім І в усіх класах школи.

Обов'язковою умовою агітаційної діяльності є й зв'язок з життям взагалі і з життям кожного колективу зокрема. Так, якщо ми хочемо проілюструвати показовими виступами доступність гімнастичних вправ дітям різного віку, то до показових виступів повинні бути залучені учні відповідного віку.

Здійснюючи агітаційну роботу, треба пам'ятати, що вона може бути спеціально організованою або супутньою різним заходам з фізичного виховання в школі та поза нею У цьому зв'язку практично всі заходи з фізичного виховання (змагання, уроки) мають пропагандистське значення, а отже, негативні приклади в проведенні заходів даватимуть негативний ефект.

У практиці роботи використовують різноманітні засоби, але всі їх можна розділити на три великі групи усні, друковані, наочні.

Велике агітаційне значення мають:

• шкільний музей спортивної слави або відділ фізичної культури в загальношкільному музеї;

• книга пошани колективу фізкультури, в яку заносять Імена кращих спортсменів, громадських тренерів, суддів.

Вчителеві треба збирати цікаві матеріали: вирізки з газет, вимпели, кубки, медалі, стрічки чемпіонів, дипломи, спортивний інвентар з автографами відомих спортсменів-гостей школи, фотодокументи що віддзеркалюють фізкультурне життя школи, які в майбутньому стануть експонатами музею.

У кожній школі доцільно обладнати куток фізичної культури. Його оформлення залежить від загального рівня культури школи, її спортивних традицій, смаку І здібностей викладача фізичної культури. Темами оформлення можуть бути:

- "Фізична культура в житті славетних людей" (вислови на користь фізичної культури);

- "Навчальна робота" (Інформація про прикладну цінність засвоєння матеріалу шкільної програми для повсякденного життя, військової справи);

- Таблиця ходу змагань "Старти надій", спартакіад школи, району, Інформація про переможців;

- "Спорт у школі" (календар спортивно-масових заходів, розклад занять секцій тощо);

- "Що? Де? Коли?" (відомості про те, що передбачається найближчим часом у школі, місті, районі, може бути таблиця рекордів);

- "Куточок для батьків" (поради для батьків про раціональний режим життя учнів, самоконтроль І лікарський контроль, харчування, самостійні заняття дітей вдома, досвід кращих сімей у справі фізичного виховання дітей удома).

Корисними в кутку фізкультури можуть бути заклики, що привертають увагу дітей, батьків, учителів. Наприклад, "Головний рекорд — здоров'я, головна перемога — над собою, головний день для досягнення успіху — сьогоднішній".

Підготовка фізкультурного активу

Різноманітну роботу з фізичного виховання поза уроками можна виконувати лише за умови широкої самодіяльності активу учнів. Тому вчитель фізичної культури кожної школи повинен прагнути об'єднати навколо себе якомога більше учнів, і не тільки (а може, і не стільки) спортсменів, а й інших, придатних до відповідної роботи, до обслуговування змагань, до створення матеріальної бази тощо. Це можуть бути і так звані "важкі" діти, але хороші організатори, що бажають допомагати вчителеві.

Білет №27

1. Документи планування навчальної роботи з фізичної культури в школі. Державні документи планування і документи, що складаються вчителем фізичної культури. Підготовка до планування роботи з фізичного виховання.

2. Прийоми виправлення недисциплінованості учнів в навчально-

виховному процесі.

3. Домашні завдання. Мета домашніх завдань, підбір та дозування фізичних вправ для домашніх завдань. Способи перевірки домашніх завдань.

1.Документи планування навчальної роботи з фізичної культури в школі.

Державні документи планування і документи, що складаються вчителем

фізичної культури. Підготовка до планування роботи з фізичного

виховання

2.Прийоми виправлення недисциплінованості учнів в навчально-виховному процесі

Організація діяльності дітей, що спрямована на навчання, є важливим фактором виховання. Все це значно більшою мірою стосується режиму та розпорядку життя різних дитячих колективів. Тут розумність і чіткість організації діяльності дітей постає одним з найважливіших виховних факторів.

Чіткість організації не тільки створює умови для реалізації різних напрямків виховної роботи, але й має самостійне виховне значення, формуючи у учнів організованість, дисциплінованість, ретельність. Важко виховати у дітей організованість в умовах поганої організації життя і діяльності в школі.

Організація діяльності вихованців за самою специфікою пов'язана з певною вимогливістю та засобами дисципліни. Природа організаційного процесу є такою, що він завжди активізує вольові якості педагогів, і, на жаль, об'єктивно створює небезпеку зловживання тиском на учнів, тобто прояви педагогічного авторитаризму.

Розглянемо основні методи організації діяльності учнів.

Пред'явлення вимоги

Найбільш розповсюджений і універсальний метод організації діяльності. Дійсно, за допомогою цього методу учнів організують на навчання, позакласну діяльність, самообслуговування, дотримання норм поведінки у різноманітних ситуаціях шкільного і позашкільного життя. Вимога — це інформування учня про те, як він мусить поводити себе, і вона може мати різні форми.

Вимога-наказ має категоричну форму. Найбільш природно наказ сприймається у початкових класах, де існує найсприятливіша для цього установка учнів. У 1-3 класах у дітей здебільшого немає і тіні сумніву в праві педагогів наказувати, тому чіткі і категоричні накази не зустрічають з їх боку ніякого опору. Інша справа — у середніх і старших класах. Тут наказ повинен підтримуватися неабияким авторитетом педагога — інакше він може мати протилежний ефект — негативізм учнів.

Вимога-рекомендація, або порада. Хоч це і не наказ, учні розуміють, що педагог чекає від них саме такої поведінки і буде так чи інакше її домагатися. Рекомендація часто буває більш ефективною, ніж наказ, внаслідок своєї демократичності.

Пред'явлення еталону поведінки. Це, можливо, найбільш ефективний вид вимоги. Коли педагог виразно показує, як треба себе поводити або щось робити, вимога постає для дітей зрозумілою і переконливою. Ввічливість і витриманість педагогів є найкращим засобом пред'явлення вимоги такої поведінки. Це ж стосується охайності, точності, справедливості, бадьорості, інтересу до певної літератури або певних занять. Якщо авторитетний класний керівник або вихователь, який вже декілька років працює з класом, не палить і захоплюється спортом, можна з великою часткою впевненості сказати, що більшість його вихованців не будуть палити навіть без жодного слова агітації з його боку.

Вправляння. На цьому методі побудована навчальна діяльність, але він широко застосовується і у виховних цілях. В початкових класах дітей доводиться навчати за допомогою вправляння найпростішим навичкам: рівно сидіти, спокійно виходити з-за парти, правильно піднімати руку, організовано виходити з класу, вітатися, вибачитися, заправляти ліжко, підмітати і мити підлогу тощо.

Доцільність контролю. Це означає, що контроль мусить бути спрямованим на досягнення результату, а не бути контролем заради контролю, за звичкою або традицією. Треба, аби учні розуміли необхідність контролю, погоджувались з ним. Контроль виглядає виправданим тоді, коли відбувається якийсь відповідальний або небезпечний момент у життєдіяльності вихованців, вони не мають ще достатніх навичок самостійної праці, починають новий вид діяльності, існують постійні порушення педагогічних вимог, створюються несприятливі стосунки в групі, внаслідок чого страждають деякі з дітей.

Постійність контролю. Іноді доводиться спостерігати, як педагоги, починаючи енергійно щось контролювати, потім припиняють це за браком часу, і те, що контролювалося, повертається до початкового стану. Такою ж мірою неефективним стає контроль через занадто великі проміжки часу. Учні звикають до енергійних, але швидкоплинних ініціатив учителя і відповідно недовго виконують його вимоги. Контроль має бути постійним, хоча необов'язково з боку самого педагога — це може бути актив учнів. Буває, що вихованці набули стійкої звички виконання якоїсь вимоги і начебто більше не потребують контролю, але й у цих випадках він потрібен час від часу.

Гласність та демократичність контролю. Результати контролю повинні постійно обговорюватись у колективі вихованців, інакше він сприймається як рутинний обов'язок вихователя. Громадська думка групи мусить підтримувати контроль, але найбільш дійовим він є тоді, коли ініціатива контролю виходить від самих вихованців. Там, де це входить у систему, діти серйозніше ставляться до контролю з боку товаришів, ніж з боку педагогів.

Корекція поведінки вихованців. Даний метод використовується для виправлення помилок у поведінці вихованців, а це відбувається майже на кожному кроці. Корекція — це оперативний, швидкодіючий (в усякому разі, за задумкою) метод. Використовуючи військові аналогії, можна сказати, що методи формування свідомості і стимулювання мають стратегічний характер, а метод корекції — тактичний. Чим ефективніше перші, тим менша потреба у другому.

Метод корекції має багато прийомів, кількість яких збільшується внаслідок творчості педагогів. Кожен з цих прийомів включає елементи формування свідомості і стимулювання корисної діяльності, але в цілому вони відносяться до методу корекції. Назвемо деякі з них, скориставшись класифікацією Е.Ш. Натанзоном:

1. Прояв доброти, уваги і турботи

2. Залучення до цікавої діяльності

3. Пробудження гуманних почуттів.

4. Фланговий підхід

5. Прояв умінь та переваги учителя.

6. Моральна підтримка і зміцнення віри в свої сили.

7. Активізація потаємних почуттів дитини.

8. Прояв довіри.