Основні закони формування рухової навички (нерівномірність розвитку навички, закон «плато» в розвитку навички, закон переносу навички).
Задачі позашкільної роботи з фізичної культури. Зміст роботи по фізичному вихованню в позашкільних закладах: дюсш, сдюшор, за місцем проживання, в таборах відпочинку.
Загальним змістом занять у спортивному гуртку за місцем проживання є вправи, які сприяють різнобічному фізичному розвитку школярів, в тому числі і вправи спортивного характеру. Одні заняття проводяться з якого-небудь одного виду фізичних вправ, інші – 2-3 видів (наприклад, з легкої атлетики, гімнастиці, футболу).
В секціях загальної фізичної підготовки спеціальних груп для молодших школярів зазвичай не організовують, в них, як правило, приймають участь учні старшого віку. Молодь, по мірі зацікавленості, з часом переходить в спортивні секції.
Спортивні секції створюються в колективах фізичної культури підприємств і закладів. Групи комплектуються з врахуванням підготовки до занять з даного виду спорту. Школи початкового навчання створюються на базі спортивних споруд, що належать громадам: стадіонів, лижних баз, мотоклубів, басейнів та інші. Заняття проводяться згідно із короткостроковою програмою.
Центральні спортивні секції організовуються міськими і обласними радами, радами великих колективів фізичної культури. В них займаються найбільш підготовлені спортсмени, що виступають в збірних командах.
Тренувальні збори організовуються періодично у таборах відпочинку для надання кваліфікованої допомоги найбільш здібним юнакам і дівчатам, а також для підготовки команд до важливих змагань.
ДЮСШ, СДЮШОР проводять роботу з талановитою фізично розвинутою молоддю, створюючи їй умови для подальшого розвитку шляхом систематичних посилених тренувань.
На заняттях гуртків загальної фізичної підготовки використовуються передбачені навчальною програмою вправи основної гімнастики (шикування і перешикування; основні положення і рухи рук, ніг, тулуба; вправи з м’ячами, скакалками; акробатичні і танцювальні вправи; лазіння і перелазання; вправи на гімнастичній стінці; утримання рівноваги; ходьба і біг; стрибки; метання), рухливі ігри, лижна підготовка, плавання, в 3 класі також вправи з легкої атлетики.
Білет №11
Другий етап структури процесу навчання. Назва, мета, завдання, особливості методики навчання. Причини помилок під час виконання фізичних вправ та шляхи їх усунення.
Принцип індивідуалізації у фізичному вихованні. Диференційований підхід у навчанні. Вимоги до реалізації принципів індивідуалізації та диференційованого підходу.
Методичні умови розвитку гнучкості у дітей шкільного віку
Другий етап структури процесу навчання. Назва, мета, завдання, особливості методики навчання. Причини помилок під час виконання фізичних вправ та шляхи їх усунення.
Принцип індивідуалізації у фізичному вихованні. Диференційований підхід у навчанні. Вимоги до реалізації принципів індивідуалізації та диференційованого підходу.
Принцип індивідуалізації передбачає облік індивідуальних особливостей учнів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати вік, стать дитини, рівень її загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю.
При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями дитини.
Диференційований підхід до навчання полягає у можливості та варіативності індивідуальних і колективних підходів до досягнення цілей навчання створення оптимальних режимів пізнавальної діяльності школярів із різним рівнем знань з метою забезпечення ефективного засвоєння навчального матеріалу в процесі фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи на кожному етапі уроку
Методичні умови розвитку гнучкості у дітей шкільного віку.
Білет №12
Визначення поняття – «розвиток» і «виховання» рухових якостей. Вікові періоди розвитку і виховання якостей.
Методи контролю за фізичною підготовленістю школярів.
Визначити загальну і моторну щільність уроку якщо: тривалість уроку 45 хв., виконання вправ – 29 хв., слухання вчителя – 2 хв., підготовка місць занять – 5 хв., чекання черги виконання вправ – 4 хв., відпочинок – 3 хв., недоцільні дії – 2 хв. (Щільність уроку Б.4, пит.2)
Визначення поняття – «розвиток» і «виховання» рухових якостей. Вікові періоди розвитку і виховання якостей.
2.Методи контролю за фізичною підготовленістю школярів.
Мета контролю у фізичному вихованні – виявлення адекватності педагогічно спрямованих дій та їхніх ефектів запланованим результатам і, при виникненні невідповідності, прийняття необхідних рішень з корекції дій управління.
Для фізичного виховання властиві два види контролю: педагогічний контроль і самоконтроль. На думку В.Ф. Новосельского (1980), у старших класах ці види контролю можна доповнити взаємоконтролем учнів.
Контроль з боку викладача, тренера (педагога), що здійснюється відповідно до його професійних функцій, кваліфікації, освіти, називається педагогічним.
Контроль за станом свого здоров’я як під час виконання фізичних навантажень, так і в різні періоди відновлення називається самоконтролем.
У педагогічному контролі за процесом фізичного виховання учнів суб’єктом контролю є вчитель, об’єктом – школяр. У процесі самоконтролю учень одночасно є суб’єктом та об’єктом контролю.
Педагогічний контроль розпочинається з вивчення вихідного рівня можливостей і готовності учнів до реалізації завдань. Зазвичай він починається до початку процесу навчання або чергового циклу занять. Вихідний педагогічний контроль також передбачає оцінку індивідуального рівня знань і фізичного розвитку, духовного досвіду, фізичної підготовленості, мотивацій і установок, що віддзеркалюють ставлення учнів до майбутніх занять.
Контроль факторів, що впливають на учнів у процесі фізичного виховання повинен охоплювати такі різновиди впливів:
1) ті, що ідуть безпосередньо від педагога;
2) ті, що чинять умови зовнішнього середовища;
3) ті, що випливають із діяльності та взаємодії учнів (специфічні чинники).
Контролюючи першу групу впливів, вчитель повинен здійснювати педагогічний самоконтроль. Тобто, шляхом самоспостереження та інших методів контролювати власні дії, вчинки, вказівки, повідомлення, звернені на вихованців.
Тільки осмислюючи і оцінюючи результати власної діяльності, можна підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність вчителя.
Контроль факторів зовнішнього середовища передбачає оцінку метеорологічної інформації, гігієнічних умов занять, обладнання, інвентаря, одягу.
Педагогічний аспект контролю полягає у зіставленні наявних умов і можливостей досягнення передбаченого ефекту.
В контролі специфічних чинників чільне місце посідає контроль рухової
діяльності як чинника впливу на організм учнів. Контроль динаміки функціональних зрушень в організмі учнів є одним з найбільш розроблених розділів контролю у фізичному вихованні. Зазвичай, цей напрям пов’язаний із медико-біологічним контролем.
Найважливішим у педагогічному контролі за процесом фізичного виховання є контроль за формуванням знань, вмінь, навичок, розвитком рухових здібностей, удосконаленням особистих якостей школяра.
Дані педагогічного контролю у фізичному вихованні підлягають документальному обліку. Суть обліку полягає у виявленні, осмисленні та оцінені реальних умов, конкретних фактів динаміки і результатів педагогічного процесу.
Завдяки контролю та обліку накопичуються дані про фізичний стан, техніко-тактичну підготовленість та кількісні досягнення тих, хто займається. Крім цього, систематично перевіряється ефективність засобів, методів і організаційних форм, які застосовуються, з’ясовується характер ускладнень в навчальному процесі, вольова стійкість і працездатність тих, хто займається. Ці дані дозволяють точніше планувати і коректувати навчально-виховний процес. Дані обліку використовуються також при підведенні підсумків за певний період часу.
Основними документами контролю, обліку і звітності є журнал обліку
навчальної роботи групи, медична картка, журнал обліку травм, журнал обліку наявності і стану обладнання, книга обліку вищих спортивних досягнень, протоколи і документи звітності.
Контроль у процесі фізичного виховання належить за часом до певних
структурних ланок цього процесу і є безперервним. Він характеризується
послідовним виконанням контролюючих операцій у ході окремого заняття, в інтервалах між ними, по завершенні серії занять, їхніх циклів і етапів на шляху до мети.
У процесі фізичного виховання мають місце такі види контролю (за Т.Ю.
Круцевич): попередній (вихідний), оперативний, поточний, етапний (цикловий); за Б.М. Шияном: оперативно-поточний (постійний) і цикловий або етапний(підсумковий).
Постановка завдань попереднього педагогічного контролю за визначенням вихідного рівня можливостей і готовності учнів до занять фізичними вправами трактується наступними положеннями:
1) необхідністю організації тих, хто займається, у відносно однорідні групи за віком, функціональними можливостями, фізичною підготовленістю, мотивами, інтересами;
2) підбором, розробкою і конкретизацією програм фізичного виховання за індивідуальними особливостями тих, хто займається;
Перед початком занять необхідно крім медичного обстеження, провести педагогічне, що спрямоване на вирішення та оцінку таких показників:
1) індивідуального фізичного розвитку для визначення його темпів, біологічного
віку для дитячого контингенту, морфологічного статусу для дорослого населення;
2) рухового досвіду та сформованого на його основі фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань;
3) фізичної підготовленості;
4) функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем, визначених у спокої і в процесі виконання стандартного фізичного навантаження;
5) мотивації та інтересу до наступних занять.
Оперативний контроль у процесі фізичного виховання передбачає оцінку реакцій організму того, хто займається, на фізичне навантаження у процесі заняття та після нього, а також мобільні операції, прийняття рішень у процесі заняття, корекцію завдань (в результаті зворотного зв’язку).
У процесі оперативного контролю передбачається оцінка таких показників:
1) реакції поведінки тих, хто займається, на керівні команди викладача;
2) техніки виконання вправ;
3) адекватності обраної програми поставленим завданням занять.
До суб’єктивних критеріїв, які свідчать про досягнення гранично допустимого навантаження, належать: задишка, почервоніння або збліднення шкірного покриву, нудоту, запаморочення, біль і відчуття важкості у ділянці потилиці, шум у вухах, біль за грудиною, під лопаткою, що віддає в ліву руку. Ці ознаки можна визначити візуально або шляхом опитування.
До об’єктивних критеріїв відносять параметри морфо-функціонального стану фізичної працездатності і підготовленості.
Узагальнений облік і аналіз оперативного контролю пов’язані з необхідністю фіксації цього матеріалу (заповнення журналів, щоденників самоконтролю, облікових бланків, креслення графіків динаміки показників).
Ведення обліку результатів оперативного контролю заняття обумовлене
необхідністю його аналізу, що і є підставою для прийняття рішення про зміст наступного заняття і системи занять в цілому.
Білет №13
Характеристика умінь вищого порядку. Поняття, ознаки, різновиди умінь вищого порядку.
Види і типи уроків з фізичної культури. Структурні особливості різних типів років. Загальні і специфічні вимоги до уроку фізичної культури.
Розвиток силових здібностей у дітей шкільного віку. Завдання, основні засоби, методи розвитку силових здібностей.
Характеристика умінь вищого порядку. Поняття, ознаки, різновиди умінь вищого порядку
Види і типи уроків з фізичної культури. Структурні особливості різних типів років. Загальні і специфічні вимоги до уроку фізичної культури. Завдання, основні засоби, методи розвитку силових здібностей.
Види і типи уроків з фізичної культури
За характером змісту уроки поділяються на предметні і комплексні.
Предметні уроки характеризуються тим, що у змісті основної частини передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (спортивні ігри, легка атлетика, гімнастика, лижна підготовка і т. ін.). Такі уроки проводяться переважно з учнями старших класів і методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять з відповідного виду спорту.
У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться лише з лижної підготовки і плавання, оскільки навчальний матеріал цих уроків програми погано поєднується з вправами інших розділів.
Комплексні уроки, навпаки, включають в себе матеріал з різних розділів шкільної програми. Процес планування засобів для комплексних уроків більш складний, оскільки вимагає дотримання таких вимог:
- чітке визначення стержневого матеріалу на урок і наступну серію уроків;
- сумісний добір допоміжних вправ з метою повторення, закріплення і вдосконалення вивченого матеріалу;
- раціональне використання підвідних вправ, що сприяють випереджаючому розвитку фізичних якостей;
- узгодженість вправ у плані позитивної взаємодії і мінімізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);
- ефективне розміщення допоміжного матеріалу в кожній частині уроку;
- встановлення почерговості вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.
Як предметні, так і комплексні уроки, в залежності від постановки завдань, поділяються на навчальні, тренівальні, контрольні і змішані (комплексні).
На навчальних уроках вивчення техніки фізичних вправ здійснюється упродовж перших двох етапів процесу навчання — початкового і поглибленого розучування.
На етапі початкового розучування створюється:
1) загальне уявлення про вправу, дається установка на оволодіння нею;
2) вивчаються окремі частини техніки дії;
3) формується загальний ритм рухового акту;
4) попереджуються або усуваються зайві рухи і грубі спотворення техніки дії.
На етапі поглибленого розучування учитель дбає про те, щоб:
1) поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;
2) уточнює техніку дії за її просторовими, часовими та динамічними характеристиками до індивідуальних особливостей учнів;
3) допомагає учням в удосконаленні ритму дії, вільного та плавного виконання рухів;
4) створює передумови варіативного виконання дії.
Тренувальні уроки проводяться переважно з метою закріплення і вдосконалення фізичних вправ, розвитку фізичних якостей. Основна мета цих уроків — завершити формування рухової навички в циклі навчання окремо взятої фізичної вправи з наступним переходом її в рухове уміння вищого порядку. На тренувальних уроках учні закріплюють навичку володіння технікою дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей, розширюють діапазон варіативності техніки дії для ефективного використання її в різних умовах і з максимальним проявом фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань. Уроки такого типу проходять, як правило, у вигляді спортивних змагань із забезпеченням суворого порядку, дотриманням правил змагань, чіткої фіксації результатів.
Уроки змішаного типу проводяться частіше, ніж інших типів. В абсолютній більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю.
Структурні особливості різних типів років
Урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами складається з трьох частин: підготовчу, основну і заключну. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.
Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція — на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовнорефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним — від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.
У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій — організм впрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану функціональні зрушення при впрацьовуванні мають більш специфічний характер — мобілізація функцій здійснюється в прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. В цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія у діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при ведучій ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в сторону підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).
З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної та ін.) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об’єму та інтенсивності навантаження.
Такий механізм включення організму у м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється у будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності — підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані усі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці. Проводячи уроки в І і ІІ класах, учитель сам подає перші організуючі команди, а вже починаючи з ІІІ класу, на початку уроку клас вишиковується під керівництвом чергового (або фізорга), який потім рапортує учителю за встановленою формою про готовність класу до проведення уроку. Після привітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чергового, учні набувають організаторських здібностей, які потім активізують їх при виконанні різних шикувань і перешикувань, розрахунків тощо.
На перших уроках після привітання класу, роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов’язковою, оскільки в процесі проведення уроку учитель буде оцінювати різноманітну діяльність учнів, давати індивідуальні і групові домашні завдання, підводити підсумки уроку і виставляти оцінки. Таким чином кожен учень буде у тій чи іншій формі відзначений учителем.
Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв’язок з попереднім уроком і значення тих завдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).
При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.
Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).
Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась учнями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм учнів з очікуваною ефективністю.
Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками починаючи з першого класу).
Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:
- за самопочуттям учнів і рядом об’єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо).
- за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині уроку.
Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.
Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального опрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.
Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в урок включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.
У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої учні виконують запропоновані учителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв’язання наступних завдань. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хв.
В основній частині уроку (фаза відносної стабілізації) вирішуються такі завдання:
- набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного уроку;
- навчання учнів самостійно займатись фізичними вправами;
- формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;
- виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;
- сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;
- підвищення рівня спортивних досягнень учнів.
Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини уроку.
Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, явище відносно короткочасне — вирішення завдань на уроці здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини уроку вирішуються завдання, пов’язані з вивченням нового матеріалу, діями високої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини уроку —удосконаленняв техніці виконання вправ.
Вирішуючи завдання у такій послідовності учитель повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.