28. Особливості консультування вороже налаштованих та агресивних клієнтів.

Немало проблем у консультуванні створюють негативно налаштовані чи відкрито ворожі клієнти. Консультанти по-різному реагують на таких клієнтів: одні відповідають дратівливо і з ворожістю; інші стараються виявити люб'язність і дружбу, намагаючись налаштувати клієнта на свою користь і пояснити відсутність підстав для озлоблення; треті ігнорують стан клієнта, ведуть себе так, ніби нічого не сталось. Можливо, у деяких випадках корисно розсердитись на клієнта, однак ще важливіше зрозуміти причину його стану.

Причини незадоволення клієнта можуть бути простими - не подобається вигляд чи слова консультанта, консультант надто молодий і т. п. Причини, як правило, існують. Щоб розібратися в підставі озлобленості клієнта й ефективно реагувати на неї, консультант повинен розуміти основні риси цього стану.

Перш за все злість є чимось патологічним чи незвичайним. Кожен зрідка сердиться, або точніше, кажучи, здатен розізлитись.

Завдання консультанта

Консультанту важливо знати походження озлобленості. Причини озлобленості кожного клієнта приховані в його життєвих обставинах.

Упродовж життя, особливо в дитячі роки, формується індивідуальний "стиль ворожості", тобто із-за чого ми сердимось, як накопичується й вимощується злість. Консультанту нелегко достатньою мірою прослідкувати історію озлобленості клієнта, проте важливіше зрозуміти, що злість, головним чином, "принесена" у консультування і не пов'язана з тим, що говорить і робить консультант.

Коли клієнт, особливо на початку консультації, ворожий, підозрілий, злий, консультант повинен знати, що джерело цих почуттів знаходиться в особистості клієнта.

У консультуванні слід мати на увазі, що інколи клієнт приховує тривогу. В таких випадках необхідно допомогти клієнту розібратись в його справжніх почуттях і таким чином трансформувати ворожість.

Консультант зобов'язаний усвідомити свої почуття в подібних ситуаціях, ідентифікувати своє невдоволення, щоб ефективніше допомогти клієнту перебороти його озлобленість.

Існує велика різниця між озлобленістю клієнта, що виникла в процесі консультування, і прямими образами консультанта. Як правило, агресія стосовно консультанта виражається не прямо.

Частіше в консультуванні зустрічається прихована ворожість. Отже, якщо в бесіді з клієнтом відчуваємо щось недобре, то слід йому допомогти відверто висловитись, розкрити свої переживання, тому що будь-які сильні емоції, що лишились невисловленими, особливо негативні, дезорганізують логічне мислення й поведінку, сприяють виникненню психосоматичних симптомів і ускладнюють процес консультування.

29.Елементи класичного психоаналізу в практиці психологічного консультування: процедури, техніки, опір та опрацювання механізмів психологічного захисту.

Підходи до розуміння психіки за Фрейдом.

Стадії класичного психоаналізу:

1)Пошук болісного вогнища полягає в пригадуванні травматичних етапів. На цьому етапі вик. такі методи як вільні асоціації, спостереження за поведінкою. Вивчення гумору, обговорок.

2)Розкриття вогнища, збудження. Його вербалізація – л. виговорюється, заново переживає подію, переносить свої почуття на психолога. Ця стадія закінчується заспокоєнням клієнта.

3)Переоцінка значущості подій, що належали до болісного вогнища. Зміна системи установок, ставлень; при цьому важливе значення має підтримка психолога.

4)Формування позитивного ставлення до нової системи установок, внутрішнє прийняття їх.

5)Забування, ліквідація колишнього вогнища болю, досягнення набагато більшої свободи у діях.

Процедури:

1)Конфронтація з клієнтом

2)Класифікація (пояснення деталей)

3)Інтерпретація з боку психоаналітика, що веде до усвідомлення незрозумілого

4)Проробка добутого психоаналітичного «матеріалу», проводиться робота з опорами для досягнення інсайту.

Класичний психоаналіз включає п'ять базисних технік:

1.Метод вільних асоціацій.

2.Тлумачення (інтерпретація) сновидінь.

3.Інтерпретація.

4.Аналіз опору.

5.Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту виказувати будь-які припущення, що з'являються у клієнта і відображають його переживання. Вислови можуть вестися у випадковому порядку, вони є спонтанними, мимовільними. Для консультанта-аналітика важливі наступні моменти:

зміст висловів;

послідовність висловів;

блокування висловів.

Останні два моменти є ключами до неусвідомлюваної проблематики, визначити яку і зобов'язаний психоаналітик, виходячи з тієї школи або напряму психоаналізу, якої він дотримується.

2. Тлумачення (інтерпретація) сновидінь клієнта, яке сам Фрейд називав «найкоротшим шляхом в підсвідоме». Під час сну ослабляються «эго»-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання. Сновидіння -- це не тільки ілюстрація пригнічених переживань, але і процес їх перекладу в більш прийнятну для свідомості форму. Саме цю функцію сновидіння Фрейд позначив як «робота сновидіння».Задача консультанта-аналітика полягає в забезпеченні інтерпретацій, розкритті латентного змісту сновидінь і спонуці клієнта до вислову вільних асоціацій, пов'язаних зі сновидінням, а звідси і допомога йому в усвідомленні реальних подій минулого і теперішнього часу, що викликали ті або інші картини снів.

3. Інтерпретація є роз'ясненням неясного або прихованого для клієнта значення деяких аспектів його переживання або поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими. Інтерпретація включає три основні процедури:

1. Ідентифікацію (позначення).

2. Роз'яснення ( власне тлумачення).

3. Переклад тлумачення на мову повсякденного життя клієнта.

Основні правила інтерпретації:

• Йти від поверхні углиб.

• Інтерпретувати те, що клієнт здатний вже прийняти.

• Перш ніж інтерпретувати те або інше переживання клієнта, необхідно вказати йому на захисний механізм, що лежить в його основі.

4.Аналіз опору. Основні функції цієї техніки -- забезпечити усвідомлення клієнтом своїх «эго»-захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію по відношенню до них, враховуючи, що саме опір «Ego» є головною перешкодою усвідомлення особистих проблем. Головне правило психоаналітика полягає у використовуванні для інтерпретації найочевидніших «эго»-захисних механізмів. Істотним моментом в аналізі опору є не подолання «Ego» (бо психологічний захист необхідний), а саме усвідомлення захисту як психологічного механізму, усліпу діючого там, де, як виявляється, захисна функція вже не потрібна.

5.Аналіз перенесення. В класичному психоаналізі перенесення потрактовується як неодмінний атрибут психотерапії і спеціально заохочується специфічною позицією аналітика (невтручання, відчуженість, закритість і т.д.)Аналіз «неврозу перенесення» -- ключовий момент, оскільки він сприяє усвідомленню фіксацій, що визначають поведінку і переживання клієнта таким чином, що фігура психолога стає як би фантомом, на який накладаються відносини і переживання, пов'язані з емоційними травмами перших літ життя клієнта. Значення аналізу перенесення полягає у виявленні справжніх психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги в їх опрацьовуванні і викоріненні.

Ідентифікація – процес ототожнення (уподібнення) себе з ін індивідом або групою, основою якого є емоц. зв'язок; набуття , засвоєння цінностей , ролей, моральних якостей ін. л., особливо батьків; копіювання суб’єктом думок, почуттів, дій ін. л., яка є моделлю.

Ідентифікація є способом розуміння ін. людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її з собою, намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу, уявивши себе на її місці. Вона може бути повною (ототожнення себе з ін. л загалом), або частковою (уподібнення за однією ознакою). В психоаналізі Фройда ідентифікація є важливим несвідомим процесом, завдяки якому відбувається саморозвиток «Я» суб’єкта. Фрейд поділяв І. на первинну (примітивна форма емоц. Прив’язаності до матері) і вторинну (захисна форма, яка полягає у несвідомому уподібненні об’єкту, що викликає страх чи тривогу).

Наслідком І. є інтроекція – виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, «вбирання» в себе певних рис об’єкта і проекція – приписування ін. своїх думок і почуттів.