38. Метод соціометрії у вивченні міжособистісних відносин у групі.

Соціометрична техніка, розроблена Дж. Морено, застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп.

Соціометрична процедура може мати на меті:

а) вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі;

б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються "лідер" групи й "відкинутий";

в) виявлення Всеслава підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Використання соціометрії дозволяє проводити вимір авторитету формального й неформального лідерів для перегрупування людей у командах так, щоб знизити напруженість у колективі, що виникає через взаємну ворожість деяких членів групи. Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не вимагає більших тимчасових витрат (до 15 хв.). Вона досить корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах з удосконалювання відносин у колективі. Але вона не є радикальним способом дозволу Всеслава проблем, причини яких варто шукати не в симпатіях і антипатіях членів групи, а в більше глибоких джерелах.

Надійність процедури залежить насамперед від правильного відбору критеріїв соціометрії, що диктується програмою дослідження й попереднім знайомством зі специфікою групи.

Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному. Після постановки завдань дослідження й вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези й положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії й антипатії нерідко викликає внутрішні утруднення в опитуваних і проявляється в деяких людей у небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному виді по типі інтерв'ю. Кожний член групи зобов'язаний відповідати на них, вибираючи тих або інших членів групи залежно від більшої або меншої схильності, переваги їх у порівнянні з іншими, симпатій або, навпаки, антипатій, довіри або недовіри й т.д..

Членам групи пропонується відповісти на питання, які дають можливість виявити їхні симпатії й антипатії один до одного, до лідерів, членів групи, яких група не приймає. Дослідник зараховує два питання: а) і б) і дає піддослідним таку інструкцію: "Напишіть на папірцях під цифрою 1 прізвище члена групи, який Ви вибрали б у першу чергу, під цифрою 2 - кого б Ви вибрали, якби не було першого, під цифрою 3 - кого б Ви вибрали, якби не було першого й другий". Потім дослідник зараховує питання про особисті відносини й так само проводить інструктаж.

З метою підтвердження вірогідності відповідей дослідження може проводитися в групі кілька разів. Для повторного дослідження беруться інші питання 39. Поняття про міжособистісні стосунки: соціальні стосунки, формальні і неформальні взаємини, соціальний контроль, офіційні взаємини, особистісні стосунки. Теорія «людських відносин» Е. Мейо.

Міжособистісні стосунки - це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільно значущу оцінку партнерів по спілкуванню.

Соціальні відносини — це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

За суб'єктом всі соціальні відносини можна розділити на три структурних рівні:

1 – соціальні відносини соціально-історичних спільнот (між суспільствами, класами, націями, соціальними групами, містом і селом);

2 – соціальні відносини між суспільними організаціями, установами і трудовими колективами;

3 – соціальні відносини в формі міжособистісної взаємодії і спілкування всередині трудових колективів.

Виокремлюють різні види соціальних відносин:

• за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі і відносини по вертикалі;

• за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені) та неформальні;

• за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

• за суб'єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні;

• за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі.

Формальні відносини — це зв’язки відповідальної залежності, у які всту­пають між собою працівники в процесі виконання прямих службових і суспільних функцій. У цій системі відносин місце кожного індивіда регламентоване інструк­ціями, положеннями, статутами, наказами. Формальні відносини — це відносини «по вертикалі», тобто в системі «керівник — підлеглий». У них кож­ен має визначені та чітко окреслені права й обов'язки.

Неформальні відносини — це сукупність симпатій і антипатій, любові та ворожості, що відчувають один до одного члени первинної гру­пи, реалізовуючи власні соціальні ролі, тобто виконуючи свої прямі службові та суспільні функції.

У цій системі відносин місце кожного індивіда не залежить від наказів і поло­жень, а визначається його особистісними рисами: ставленням до роботи, до себе й оточуючих, суспільства загалом. Кожен член первинної групи в системі неформальних відносин має певний психологічний статус, тобто ступінь авторитету, поваги, привабливості.

Соціальний контроль - це особливий механізм регуляції поведінки і підтримання суспільного порядку, який дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, прийнятої у суспільстві. О.Б. Демків вказує, що через соціальний контроль здійснюється як внутрішній контроль особи за своєю поведінкою, так і зовнішній контроль, перш за все, через механізми групового тиску, оскільки кожен індивід включений у певну кількість груп, в яких існують власні культові норми, свій кодекс поведінки [З, с. 28]. Зовнішній контроль може бути формальним і неформальним. Формальний передбачає адміністративно-правовий примус, насильство. Зрозуміло, що в сучасному світі основним легітимним «насильником» є держава зі своїми законами, указами, правовими актами, постановами, інструкціями тощо.

ОФІЦІЙНІ ВІДНОСИНИ В КОЛЕКТИВІ — система відносин між членами трудового колективу, обумовлених інструкціями, статутами, директивами, вимогами, кодексами, правилами спільної діяльності (офіційні відносини), а також індивідуальними потребами, інтересами, рисами характеру людей (неофіційні відносини). О. в. сприяють підвищенню ефективності організації, виступають важливим чинником заг. координації діяльності людей, коли вони утворюють певну цілісність, єдиний виробничий організм.

Міжособо́ві стосу́нки — це взаємозв’язки між людьми, що об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів, які здійснюють люди один на одного в процесі сумісної діяльності і спілкування.

Теорія «людських відносин» Е. Мейо

Хоча цей дослідник не був ні керівником, ні навіть безпосереднім учасником цих так званих Хоторнських експериментів, він отримав загальне визнання як найбільш впливовий інтерпретатор отриманих результатів. Головна ідея теорії людських відносин полягає у тому, що зростання продуктивності праці може бути досягнете без суттєвого матеріально-технічного оновлення виробництва, а успіх трудової діяльності більшою мірою залежить від морально-психологічного клімату, який склався всередині трудового колективу, ніж від матеріально-речових умов.

На думку прихильників цієї концепції, працівники є загалом пасивними, вони перебувають у моральній залежності від керівників, завдання яких полягає у тому, щоб схилити робітників до співробітництва. Мейо вважав, що прагнення до співробітництва є природним станом робітників і менеджерів, яке в реальних обставинах обмежене неправильно побудованими взаєминами між ними. Завдання менеджера — так організувати внутрігрупову структуру, щоб задовольнити соціальні потреби виконавців у спілкуванні, виховати у них відданість фірмі і спрямувати їхні особисті пристрасті у продуктивне русло.

Дослідження виявили феномен неформальної групи в структурі виробничого процесу, стосунки між членами якої мають помітний вплив на ритміку і тривалість праці. За Мейо, фактор співробітництва в групі є дуже важливою обставиною, яку за її значущістю можна ставити поряд з менеджментом. Інакше кажучи, неформальні стосунки в процесі виробництва визначаються як вагома організаційна сила, здатна або протистояти розпорядженням менеджменту, або сприяти впровадженню його настанов у життя. Тому неформальні стосунки не можна пускати на самоплив, треба навчитися керувати ними на базі співробітництва між робітниками і адміністрацією. 40. Роль як реалізація статусу і позиції особистості. Соціальна роль. Класифікації ролей (Дж. Міда, Т. Парсонса, Дж. Морено).

З'ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо).

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

—емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша — цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями рольових теорій особистості.

Ральф Лінтон та Джордж Герберт Мід одночасно в 1930 р. ввели в соціологічний обіг поняття соціальна роль - "соціальне замовлення", тобто приписана функція. Соціальна роль - типові аспекти поведінки.

Соціальні ролі в рольовій теорії розглядаються в трьох аспектах

1) у соціологічному - як система рольових очікувань (експек-тації), тобто задана суспільством модель поведінки, що має велике значення для формування особистості та оволодіння нею соціальними ролями;

2) у соціально-психологічному - як виконання ролі й реалізація міжособистісної взаємодії;

3) у психологічному - як внутрішня або уявлення особистості про роль, що не завжди реалізується в рольовій поведінці, але певним чином на неї впливає.

Рольовий механізм особистості - взаємозв'язок цих трьох аспектів. Провідним елементом в ньому є соціальні рольові очікування (експектації), що визначають поведінку.Одне з найважливіших понять теорії ролей - "прийняття ролі іншого", розуміння рольової поведінки партнера по взаємодії.

Відповідно до соціометричної методики, запропонованої Я. Морено, система міжособистісних взаємин складається з наступних статусних позицій, ролей:

• Лідер — член групи, що має найбільш високий позитивний статус, тобто має авторитет в інших і має на них вплив, визначає алгоритм рішення задач, що коштують перед групою.

• Зірка — емоційно приваблива для інших членів групи людина, до якої добре, із симпатією ставиться велика частина групи. Зірка може як бути лідером, так і не мати організаторських здібностей, необхідних для лідера, і, відповідно, не бути ним.

• Прийняті — члени групи, що мають середній позитивний статус і, як правило, що підтримують лідера в його зусиллях вирішити групову задачу.

• Ізольовані — члени групи, що мають нульовий статус і самоусунулися від участі в груповій взаємодії. Причинами такою самоусунення можуть бути особистісні особливості (наприклад, сором'язливість, інтроверсія, почуття неповноцінності і непевності в собі).

• Відкинуті — члени групи, що мають негативний статус, свідомо або несвідомо відсторонені від участі в вирішенні групових проблем.

«ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ»