17. Механізми соціальної регуляції поведінки: зовнішні і внутрішні; соціальні норми, соціальні установки (аттитюди), цінності, ціннісні орієнтації.

Між об'єктивними (зовнішніми) і суб'єктивними (внутрішніми) регуляторами існує постійна взаємозалежність. Творцем переважаючого числа зовнішніх регуляторів, включаючи і перетворену навколишню дійсність, є людина з її суб'єктивним, внутрішнім світом.Зовнішні регулятори виступають як зовнішні причини соціальної поведінки особистості, а внутрішні регулятори виконують функцію тієї призми, через грані якої заломлюється дію цих зовнішніх детермінант. Соціальні норми - приписи, вимоги, побажання та очікування відповідного (суспільно схвалюваного) поведінки. Норми це якісь ідеальні зразки (шаблони), що визначають те, що люди повинні говорити, думати, відчувати і робити в конкретних ситуаціях. Вони різняться масштабом.Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву аттитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Аттитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомлсному рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Ціннісні орієнтації - це найважливіші елементи структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань і відокремлюють значуще, істотне для даного індивіда від незначного, несуттєвого. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтації утворює свого роду вісь свідомості, яка забезпечує стійкість особистості, спадкоємність певного виду поведінки та діяльності, що виражається в спрямованості його потреб та інтересів. У силу цього ціннісні орієнтації виступають найважливішим фактором, регулюючим, детермінують мотивацію особистості.

18. Девіантна поведінка: неузгодженість поведінки соціальним нормам і цінностям. Фактори девіантної поведінки. Теорія е. Дюркгейма, р. Мертона, культурологічні теорії (т. Селліна, у. Міллера).

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Визначення причин девіацій, їх форм і наслідків - важливий інструмент соціального контролю та управління суспільством. Основу соціального пояснення девіації складають загальні соціальні фактори як причини девіації. Соціальний підхід пред-ставлений теоріями аномії, соціальної дезорганізації, навішування ярликів, радикальною кримінологією, культурологічною теорією. Згідно з теорією аномії (Дюркгейм, Мертон) девіація зумовлюєть-ся порушенням або відсутністю соціальних норм.

…

За Дюркгеймом, Аномія - це стан суспільства, при якому наступають розкладання, дезінтеграція і розпад системи цінностей і норм, що гарантують громадський порядок. Необхідна умова виникнення аномії в суспільстві - розбіжність між потребами та інтересами частини його членів з одного боку і можливостями їх задоволення з іншого Слово "аномiя" буквально означає "вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм позначив ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або навiть взагалi зникають Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз та радикальних соцiальних змiн, (наприклад, при спадi дiлової активностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому, що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi настанови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабiв девіантної поведiнки.

..

Роберт Мертон використав теорію аномії, щоб побудувати теорію, яка пояснює причини девіантної поведінки. Він пов'язав проблему аномії з невідповідністю між цілями і доступністю інституціалізованих засобів їх досягнення. При обмеженості можливостей для досягнення поставлених суспільством цілей (наприклад, багатства) за допомогою доступних засобів, індивід використовує інші можливості для досягнення цілі, навіть якщо вони є незаконними. Мертон виділив п'ять можливих варіантів індивідуальної адаптації у суспільстві: конформізм, інновація, ритуалізм, ескейнізм, бунт.

….

Культурологические объяснения девиации.

Теории, основанные на социальной дезорганизации рассматривают социальные силы, которые “толкают” человека совершать девиантные поступки. Так называемые культурные теории девиации по своей сущности напоминают теории социальной дезорганизации, но сосредоточены на анализе культурных ценностей, благоприятствующих девиации-другими словами- сил, “побуждающих” людей к девиантному поведению.

Селлин (1938) подчеркнул, что девиация возникает в результате конфликтов между культурными нормами. Он занимался исследованием поведения отдельных групп, нормы которых отличаются от норм остального общества. Эти конфликтные нормы возникают потому, что интересы группы не соответствуют нормам большинства. В соответствии с ценностями субкультур уличных банд или групп заключенных полиция ассоциируется скорее с карательной деятельностью или продажностью, чем с охраной покоя граждан и защитой личной собственности. Член такой группы усваивает ее нормы и, таким образом, становится неконформной личностью с точки зрения широкого общемтва.

Миллер (1958) расширил идею Селлина о взаимосвязи между культурой и девиантным поведением. Он утверждал, что существует ярко выраженная культура низшего слоя общества, одним из проявлений которой является групповое правонарушение. Эта субкультура придает огромное значение таким ценностям , как готовность рисковать, выносливость, стремление к острым ощущениям и “везение”. Поскольку члены банды руководствуются этими ценностями в своей жизни, другие люди, и в первую очередь представители средних слоев общества, начинают относиться к ним, как к девиантам.

Селлин и Миллер считают, что девиация происходит в результате усвоения людьми субкультуры, нормы которой противоречат нормам господствующей культуры. Но почему лишь некоторые люди усваивают ценности “девиантной” субкультуры, в то время как другие отвергают ее? Эдвид Сатерленд (1939) пытался объяснить это на основе понятия дифференцированной связи. Он утверждал, что преступность ( форма девиации, которая в первую очередь интересовала его ) усваивается. Люди воспринимают ценности, способствующие девиации, на основе общения с людьми, которые уже являются носителями этих ценностей. Если большинство друзей и родственников того или иного человека занимаются преступной деятельностью, существует вероятность, что он тоже станет преступником.