24. Дискурсивне (словесно-логічне) мислення. Зв’язки мислення і мовлення.

Словесно-логічне мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підгрунтя, властивого сприйманням та уявленням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв’язок з чуттєвою реальністю.

Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв’язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами

Зв’язки мислення і мовлення Мислення — психічний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях і зв'язках.

Мовлення – це сукупність звуків, що сприймаються і вимовляються та мають ті ж самі значення і той же самий сенс, що й відповідна система символів (знаків).

Найхарактернішою особливістю мислення є його зв'язок із мовленням. Згідно з теорією діяльності мислення і мовлення взаємопов'язані. Процеси мислення і мовлення не тотожні, однак вони не відокремлені один від одного. Мислення без мовлення неможливе, оскільки у мові втілюються думки. Мислення втілене у мові так само, як зміст представлений у формі. Пізнаючи світ, людина відображає його у слові.Мислення завжди спрямоване на розв'язання якогось завдання.У процесі вирішення питання людина хоче щось дізнатися, зрозуміти, з'ясувати. Така потреба виникає тоді, коли людині трапляється щось нове, незрозуміле.

Оскільки мислення втілене у мовленні, воно має узагальнений характер. Позначаючи словом кожен предмет, що сприймається, його ознаку, дію, стан або зв'язки з ним, людина відображає його узагальнено; в одиничному бачить загальне.

Мислення має опосередкований характер. У мові сформульовані закони, правила, загальні факти, зв'язки і залежності, розкриті попередніми поколіннями людей. Мислення дорослої, нормальної людини нерозривно пов'язане з промовою. Думка не може ні виникнути, ні протікати, ні існувати поза мовою, поза промови. Ми мислимо словами, які вимовляємо вголос або проговорюємо про себе, тобто мислення відбувається у мовній формі. Люди, однаково добре володіють кількома мовами, абсолютно чітко усвідомлюють, якою мовою вони мислять в кожен даний момент.

25. Асоціативні комплекси (синкретичні образи), псевдопоняття за л. Виготським. Трансдукція за в. Штерном. Словотворення і словесний символізм за о. Потебнею.

Функціональні еквіваленти поняття. Оскільки оволодіння поняттями належить до завершальної стадії онтогенезу значень, на більш ранніх етапах повинні існувати інші, пра-понятійні розумові засоби, близькі поняттям за функціями.

Ряд фігур (“підібраних” за зразком), між якими немає ніякого об'єктивного зв'язку називається синкретичним утворенням.

Синкретичний образ – перша стадія розвитку значень слів. Можливо, що він будується за якоюсь власною суб'єктивною ознакою, однак об'єктивно ця ознака не визначається: ряд фігур являє собою хаотичний, ніяк не структурований набір.

Друга стадія розвитку значень слів – комплекси. Їй відповідає ряд фігур, підібраних до зразка, кожна з який пов'язана з іншою за певною об'єктивною ознакою, але жодна з цих ознак не є загальною для всіх підібраних об'єктів.

Таким чином, можна виділити 4 типи комплексів (на думку Виготського, вони становлять генетичну послідовність):

- ядерний чи асоціативний – комплекс ядерної структури з постійними параметрами ознаки;

- комплекс-колекція – ядерна структура, але ознаки змінюються за параметрами;

- ланцюговий комплекс – ланцюгова структура без зміни параметрів ознак;

- дифузійний комплекс – ланцюгова структура зі зміною параметрів ознак.

Якщо відібраний набір об'єктів має загальні ознаки, то, навіть у тих випадках, коли він має для суб'єкта лише комплексну структуру, формально його вже не можна відрізнити від поняття. Тепер розбіжності комплексів і понять можна встановити лише за суб'єктивним звітом. Якщо загальна ознака об'єктів не усвідомлюєтьсявипробуваним, то використовуваний ним засіб виконання задача слід назвати псевдопоняттям, тобто поняттям за зовнішнім виглядом і комплексом за внутрішньою структурою.

Трансдукція – це мислиннєві поєднання об’єктів у псевдо понятійні комплекси за неістотною, поверхневою, суто зовнішньою схожістю між ними.

Термін “трансдукція” утворений В. Штерном за аналогією з “індукцією” і “дедукцією”, яким він протистоїть, висловлюючи відсутність останніх в допонятійному мисленні. Трансдуктивні умовиводи здійснюються на підставі схожості, відмінності або за аналогією. Відрізняє їх від індукції і дедукції відсутність спільності. Відсутність узагальнення в трансдукції є насправді не первинна , не визначальна її риса.

Асоціювання за подобою потужно представлене в людській мові, вважав О.О.Потебня, що воно є основою утворення слів, називав цей феномен словесним символізмом. Напр. слово ведмідь – звір який їсть мед- за ознакою його харчування. Цей феномен виразно постає у амслені (мова жестів). Напр. показати на зуб це може означати і зуб, і білий колір, камінь, тверде – асоціювання за подобою.