«ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»

1. Значення положень Платона про «ідеї» та «Царство Ідей» для становлення наукової психології. Психологічна сутність абстрагування і поняття.

Кожна ідея – це сама сутність речі. Немає ідеї, отже, немає і ніякої сутності речі. Ідея речі і сутність речі – тотожні. Щоб підкреслити ілюзорність, не справжність «світу речей», Платон наводить такий приклад: уявіть собі, що люди знаходяться в глибокій печері і на стінах її бачать лише тіні тих людей, котрі проходять повз неї. Ті, що знаходяться у печері, людей не бачать, а тіні їх приймають за дійсний світ. Отак і в житті, світ речей, як і самі тіні, – недійсний, хоча люди вважають їх справжніми. Світ речей – це ті ж самі тіні, а справжніх першооснов цих речей люди не бачать, не бачать ідей, котрі є їх сутністю.

Кожна ідея про річ – це поняття про ці речі. Вони, як і самі ідеї, вічні. Поняття утворюється раніше, ніж сама річ. Поняття є передумовою речі, а не навпаки.

Кожна річ (світу речей) має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї про речі залишаються завжди, вічно. Від ідей залежать всі предмети об’єктивної дійсності.

Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світ речей – недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, – нестабільний, змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей – стабільний, постійний, вічний. Платон виходить з роздвоєння світу, підпорядкування «світу речей» «світові ідей».

Абстрагування – це виділення певних сторін, властивостей, якостей предметів і явищ. Елементи, сторони, властивості, якості,що виявл-ся однаковими чи подібними, схожими відокремлюються як оремі поняття(рух на емпіричному рівні є предмети які перебув.у невагомості- консистенція- одні тверді, ін.газоподібні). Абстрагування-фіксує шляхом виокремлення загальних, спільних ознак предметів і явищ що є основою поняття.

Поняття — це форма мислення, яка відображає предмети в їхніх загальних та істотних ознаках. Ознаками один предмет відрізняється від іншого. Кожна істотна ознака є необхідною, а сукупність істотних ознак є достатньою умовою суттєвого визначення поняття.

2. Значення християнського морального вчення для становлення наукової психології.

Християнське вчення про душу – це грандіозний прорив у становленні наукової психології. Саме християнське моральне вчення лягло в основу гуманістичної парадигми – напряму в науці. Модерна гуманістична психологія – це єдиний перспективний, найбільш ефективний і динамічний напрям розвитку психологічної науки і практики, якій ґрунтується на християнському вченні.

В основі моралі, як форми нормативної регуляції лежить дихотомія (протилежно доповнюючи поняття: добро-зло, прекрасне-потворне). Антична думка шукала сутність добра і зла, але не знайшла її. Це зробив Ісус. Він однозначно тлумачив добро як діяльність самозречення людини на користь інших людей, як доброзичливість в розумінні, щире бажання іншим людям блага в їхньому житті і добродійність, альтруїстичне безкорисливе сприяння їх благ. Ці ідеї інтегровано постали у заповідях любові: «Люби Бога» і друга рівна з нею «Возлюби ближнього як самого себе». Ці заповіді – результат трансформації радикальної, докорінної зміни стосунків між Богом і людьми. Людина – раб Божий, хробак Господній. Рабовласник хоче від раба покори. В Новому завіті – людина є дитиною Божою. Чого хоче люблячий батько від дітей? Любові. Християнську любов треба розуміти широко, всеохоплююче, не лише як ідентифікацію на рівні забування, цілковитого самозречення себе в об’єкті любові, коли цей об’єкт стає більш значущим, більш цінним для суб’єкта, ніж він сам для себе. Не лише так, а й толерантність в розумінні доброзичливості, доброчинності, людяності, співчутливості тощо. Власне релігійний аспект християнського морального вчення полягає в тому, що душа людини, яка в своєму земному житті дотримувалась заповідей любові, після смерті її тіла полине до Бога і перебуватиме там у вічному блаженстві від єднання з абсолютно довершеним істинним добром і красою. Власне психологічним акцентом у християнському моральному вченні є обґрунтування, ставлення як істотної складової людської душі – психіки. Людина не лише знає про світ і про себе в ньому як про окремого суб’єкта, а й ставиться до світу, до тих об’єктів, які є в ньому і до себе. Ставлення чисельні і різноманітні, але в переважній більшості їх більшою чи меншою мірою наявна оцінка з позицій добро-зло, тобто моральна.