3.2. Живопис

Долина багата такими художниками живописцями такими як: Іван Гуралевич, Степан Теліжин, Іван Проців, Олег Лаврів.

Художник І.Гуралевич народився 2 травня 1934 р. у Львові. 1959 року закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша, а в 1981 художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту ім. К.Д. Ушинського.

Але де шукати тих нових шляхів до того заповітного, невідомого, що насправді є відкриттям у мистецтві. Очевидно,їх таке ж безмежне і незліченне число, яким безмежним і до кінця невпізнаним є неповторний і загадковий світ мистецтва.

У відомого прикарпатського маляра І. Гуралевича шлях до оригінальності та новизни проліг через уміння сприймати світ по-своєму і по-своєму виразити себе в ньому на полотні, та папері. (Рис.III.2.1.)

Той, хто хоч раз бачив виставку художника, а їх у нього було десятки, в тому числі міжнародного рівня, - знає, якого величезного значення надає митець образові, через який виражає його співпереживання із світом, втілене на полотні. Образне сприйняття світу робить твори митця досить промовистими і самобутніми. І особливо великого значення у процесі роботи над своїми картинами І. Гуралевич надає кольору.

Візьмімо, наприклад, картину І. Гуралевича «Осінь в Карпатах». (Рис.III.2.2.) Вона найперше вражає тональним багатством мазків, тихомирна мелодія яких створює осінній настрій. Його випромінюють вдало підібрані художником барви і річки, і смерекового лісу, і гір, і неба. [ 8; 2]

Або візьмемо картину «Дороги І. Франка». Тональне багатство її кольорів сплелося з помітною похмурістю, що, звичайно, випливає із логіки авторського задуму. Власне, йому підпорядкований весь тональний діапазон полотна, зміст якого прочитується з контексту крутих плаїв, чітко вимальованих художником на передньому плані, високих темно-сірих гір і важкого небесного обрію; супровідним кольором якого є оранжевий.

Тонке володіння кольором говорить про невичерпні можливості живописця спостерігати, відкривати, творити, дарувати людям щораз нові щедроти краси навколишнього світу.

Кажуть, що для справжнього художника нецікавих картин в творчому житті не буває. Як не буває незначних тем і проблем в письменника чи поета. Все, що потрапляє в поле зору митця має свій зміст, свою загадку,багате своєю красою й філософією й навіть невідомі відкриття. В чому переконуємося на прикладі творчості І. Гуралевича. В основі задуму кожної його картини таїться якась категорія людського буття, котра тою чи іншою мірою спонукає до співпереживання з нею. Як правило, сам процес образного втілення задуму на полотні характеризуються багатогранністю та психологічною глибиною в поєднанні з лаконізмом вислову. Таким прочитується образ митця в його ранніх творах,таким він і залишається тепер. Й намає значення в якому плані виражає себе художник:чи як мариніст, чи як портретист. Чи пейзаж – завдяки добре продуманій композиційній побудові та уважному підборі кольорів, деталей кожна з його картин виражає свіжий несподіваний підхід до розкриття теми, її глибоку інтелектуально-філософську насиченість, напругу думки, яка, часто-густо набуває символічного значення. Тут не можемо не назвати картину «Мати несе дрова». (Рис.III.2.3.) Важка ноша у формі велетенської кучугури дров, на тендітних плечах матері символізує не що інше. Як таку ж важку долю, до того ж в стократ ускладнену і трагічну болісною самотністю на старості літ людини. Чи, візьмемо, наприклад, твір «1941 рік». На полотні художник зобразив лише холодне, матове, закіптюжене небо і свіжі слідив від гусениць танків на жнивному полі. Але скільки роздумів викликає твір у глядача. Спогадів – теж. [ 8; 4 ]

Є у творчому доробку І. Гуралевича ціла серія картин, написаних під враженням подорожей в інші країни. А подорожує митець дуже багато.так, ось ці картини відкривають нам теж по-своєму гарні його любові до світу – на цей раз світу нового, далекого незнайомого. Демонструють поступове входження в його психологію, в характер його самобутньої краси. Одразу відчути її так тонко й так переконливо передати мовою кольорів може лише справжній живописець. Кожен твір – своя тема бачення, своя музика фарб: наприклад в картині «Крим» - найбільше кольору приглушено – малинового в поєднанні зі смарагдовими переходами до ласкаво – малинових і пурпурових відтінків, якими виграє неспокійне море і небесна далечінь. Своя музика фабр, своє бачення нового, далекого й незнайомого світу демонструють також твори «Венеція», «Флоренція», «Ніч в Тарко-Сале» та інші.

Загалом, спостерігаючи світ природи, людина краще розуміє себе в ньому. Факт незаперечний. Але незаперечним є і той факт, що в природі вічний приклад прекрасного. Чи варто говорити наскільки живодайно цілющими припадання до чистих, вічних джерел природи. Незглибимі ці джерела. безцінні їх дари. У природі – джерело доброти, а можливо,й розуму. Чи навіть любові, чесності, справедливості. Словом, джерело наше прагнення до пошуку й пізнання. Отож, зберегти нерукотворну красу природи – значить зберегти людину. Врятувати життя на землі.

Конкретне підтвердження формули – в природі вічний приклад прекрасного, наш рятунок, наш день нинішній і завтрашній якраз знаходимо в малярських полотнах І. Гуралевича на природничу тематику. Можна назвати десятки картин, які підкуповують сміливістю живописця вриватися в найпотаємніші глибини настрою натури. Яскравою ілюстрацією сказаного є зокрема серія полотен, присвячених осені («Осінь», «Золота рибка», «Осіння пора», «Жнива»). Кожна картина передає свій настрій. Свою гань чудо-краси осінньої пори.

Та світ багатий, вічний не лише красою нерукотворної природи, але й красою людської душі. Власне, під цим кутом зору прочитуються портрети І. Гуралевича. В цьому жанрі художник показав себе теж оригінальним і досвідченим майстром. [8; 5] Його портрети – це не просто портрети у звичайно побутовому сенсі, це масштабні мистецькі образи, за якими – багацтво внутрішнього світу, своя доля, свій характер. Ось портрет матері. І її постать, і колір одягу, скромного, селянського, і вираз обличчя – мудрого, лагідного, густо списаного борознами прожитих літ, передаючи той важкий їх тягар, який довелося пронести через своє життя.

Глибокою емоційністю відзначаються портрети живописця, як усім відомим нам діячам культури і літератури (Л. Українка, Т. Шевченко, І. Франко, М. Черемшина), так і інтимно ліричних зображень близьких, знайомих, рідних («Дружина Дарця», «Дочка Наталя», «Я і Ліля», «Мар’ян», «Портрет дівчини», «Портрет мужчини», «Учениця»). (Рис.III.2.4.) Чим довше вдивляєшся в обличчя ліричних героїв І. Гуралевича, тим безмежнішим бачиться могутність їхнього внутрішнього світу.

Істина незаперечна, художник, котрий не спізнав мистецтва рисунка і не проявив високого уміння в ньому, а може навіть і віртуозності - не відкрив себе в малярстві загалом. І навпаки, як скажімо, І. Гуралевич, котрий показав себе цілком сформованим майстром, до того ж із власною манерою письма і у графіці, що дарує таку ж диво-красу, як і малярські роботи митця («Журавлі летять», (Рис.III.2.5.) «На будівництві амбарів», «Троє», «Газопровід», «Дружба»). [8; 6].

В 2009 році вийшов збірник робіт І. Гуралевича, який дає можливість коротко ознайомитись із його мистецьким життям і переглянути роботи: «Вознесіння» (Рис.III.2.6.), «Кобзареві шляхи» (Рис.III.2.7.), «Вигнання сатана» (Рис.III.2.8.), «Страдецька церква» (Рис.III.2.9.), «Дитячі роки» (Рис.III.2.10.), «Кобзар» (Рис.III.2.11.), «Долинське озеро» (Рис.III.2.12.), «Музей Ангела – Італія» (Рис.III.2.13.), «Весна» (Рис.III.2.14.), «Пляж – Одеса» (Рис.III.3.15.), «Батько Василь» (Рис.III.3.16), «Мати – Теодозія» (Рис.III.2.17), «Подарок учнів» (Рис.III.2.18), «Гуцульська мелодія» (Рис.III.2.19), «Страдецька печера» (Рис.III.2.20)., «Страдецький пейзаж» (Рис.III.2.21.), «Ромашки» (Рис.III.2.22.), «Весняні Бруньки» (Рис.III.2.23.), «Лолинський пейзаж» (Рис.III.2.24.), «Натюрморт» (Рис.III.2.25.), «У дворі» (Рис.III.2.26.), «Каменяр» (Рис.III.2.27.), «Церква в горах» (Рис.III.2.28.), «Жовківська церква» (Рис.III.2.29.), «Жовківський костел» (Рис.III.2.30.), «Нічний мотив» (Рис.III.2.31.)[10; 1].

В 1997 р. у виставковому залі обласного науково-методичного центру народної творчості та культосвітньої роботи відкрилась персональна виставка малярства С.Теліжина. Народився 10 березня 1945 року в с. Надієві. На ній долинський митець представив біля півсотні олійних та акварельних творів, виконаних впродовж останніх місяців. За жанрами – це переважно традиційні для С. Теліжина пейзажі і натюрморти, які відображають екзотичність та мальовничість долинського краю.¹ (Рис.III.2.32.)

Наш рідний земляк С.Теліжин постає одним із тих творців, які дарують людському серцю радість, допомагають відчути красу навколо себе та збагнути сутність людського існування. ²

На вхідних дверях майстерні напис: «Вранці, коли ти прокинешся, спитай себе: «Що я маю зробити?». Ввечері, перш ніж заснути: «Що я зробив?» Це девіз його шляху.

Краса його творів справді манить, а талант відчутний з першого погляду. За роки творчості, він зблизився з природою настільки, що розуміє шум лісів та щебетання пташок. Знає кожну стежинку в Карпатах. Старається відобразити фарбами якомога більше чудових карпатських мотивів. Мистецтво здатне очищати душі, воно допоможе збагнути навколишню красу, виховує почуття людяності і милосердя.

Роботи виконує олійними, аквареллю та гуашшю. Працює за методом роботи давніх відомих художників, таких як Рєпін та інші, а саме – трійник: лак, олія і пінне. Все змушує, вмокає пензель і виводить тон. Переходить від світлих до темних тонів, починаючи з небесних ліній…

Захоплюючі пейзажі роботи С.Теліжин на яких хочеться дивитись і дивитись зокрема такі як: «Мізунський водоспад» (Рис.III.2.33.), «Золоті шати осені» (Рис.III.2.34.), квіти «Кавалерські очки» (Рис.III.2.5.), «Соняхи» (Рис.III.2.36.), «Бузок» (Рис.III.2.37.), «Засніжені Карпати» (Рис.III.2.38.), «Карпатські полонини» (Рис.III.2.39.), У «Бовкутах» (Рис.III.2.40.), «Осінь на Волині» (Рис.III.2.41.), «Цвітуть трави» (Рис.III.2.42.), «р.Мізунька» (Рис.III.2.43.), «с. Н.Мізунь» (Рис.III.2.44), «Струтинські ліси» (Рис.III.2.45.), «Гірська річка» (Рис.III.2.46.), «Надієвське озеро» (Рис.III.2.47.), «Вечір.Зійшов місяць» (Рис.III.2.48.), «Іній» (Рис.III.2.49.) [18].

В. Овсійчук, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент НАНУ, подав цікаві статті про І. Проціва, заслуженого діяча мистецтва України, доцента кафедри академічного живопису Львівської Національної академії мистецтв. (Рис.III.2.50.) Він зачепив чимало явищ, які його шліфували як художника, але ще більше пропустив, пройшов мимо, зберігши за собою право вибрати лише те, що торкає його власні художні ідеали, які поступово формувалися, набираючи художньої обробки.

Виплеканий світ І.Проціва – це станкова картина. І його не вабить спокійний мотив краєвиду покірний натюрморт, навіть не реальний портрет, - все, що буде уявлятись у його бідній фантазії, у якій сплетуться людські образи, природа, птахи, риби, звірі, що викладеться у пречудових композиціях, які будуть захоплювати обожествленням усього, що є на цій землі, й зображеного витонченою технікою малюнка та винятковим кольоровим злагодженням. Подекуди виникає думка, що це вищукане мистецтво є частиною пассеїстичної тенденції, що почерпує мотиви в минулому для обновлення сучасного мистецтва, як це було в історії мистецтва: «Мир искуства», французькі набіги, англійські прерафаеліти, німецькі назарейці, та навіть віденська сецесія. Всі ці явища цікаві і захоплюють художника, навіть його дивовижна фантазія сягає глибше в історію мистецтва – до творчості Сандро Боттічелі, художника раннього італійського Відродження (XV ст.), до його ошатної декоративності, романтичного трактування образів, ліризму та підвищеної емоційності, однак насамперед його лінійно – ритмічного малюнка та до виразності жіночих образів, бо створений Боттічеллі тип жіночого обличчя є найчарівнішим творінням Ренесансу. . [ 21; 6].

Малярство І.Проціва, його граціозна поетичність картин, бо тільки так сприймається його тема – жіночий асоціативний портрет з представленням жіночого світу – європейської, латиноамериканської, азіатської, африканської, - поданих з вишуканою фантазією, в національних одягах (українська дівчина у вінку червоних маків - виплеканий національний тип краси!), з відібраними атрибутами та аксесуарами. Це феєрія краси і молодості, втіленням яких є жінка, викликана спогадом рано згаслої красуні-сестри, що є немов своєрідною світлою елегією.

Друга велика тема: маскарад народів світу, життя як гра, з невідомим майбутнім, тривогою і безпечністю. І якщо фантазія Проціва пізнавальна і не викликає болісних напружень у розшифруванні змісту, то все ж вона звернена до сюрреалізму, але позбавленому трагічності, страху і фізичної відрази. Його образи опоетизовано фантастичні, проте створені на реальності, бо його спогади і «Тягар пристрастей людських» зберігають вірність традиційним етичним цінностям і головне життю, дійсності, що для Проціва є найціннішим. Він і Львів поетично підносить на кораблику, що пливе в безмежності простору («Сонне місто»), (Рис.III.2.51.) освітлений місяцем і сонцем. Така ж містифікація в «Чумацькому шляху» - риба на тлі ночі. Природа, що оточує людину, дарує їй дивовижні речі: різноманіття комах, метеликів, птахів, багатство квітів, фруктів, - бо все, що над нами і навколо нас, створене для поетичного натхнення, для творчості, - це гімн життю і невичерпній у фантастичності творінь природи. Тож художник творить за її законами, здавалося б, не в силі охопити її могутню творчу стихію. І, минаючи соціальні мотиви, такі важливі в поточному житті вічно невдоволених суспільств, він звертається до навколишнього чуда, яке в такій же мірі хвилювало художників минулого, починаючи з найдавніших давен, і захоплює сучасних. Бо кожна травинка, тендітна квітка, прудкий птах, - все напоєне життям і створене за великим законом краси, викликаючи подив і творчий екстаз ( «Білий кролик», «Флора», з рослинною зачіскою, «Узлісся» з деревами і птахами «Метаморфози» (Рис.III.2.52.), «Божа корівка» (Рис.III.2.53).

Очевидно, така творча ненаситність викликана спротивом ідеї смерті, руїни й повальному знищенню, що несла тоталітарна держава, яка недавно відійшла на маргінеси історії. І. Проців своїм девізом творчості взяв, як художник-гуманіст, прославляння життя у всьому, що є на землі, а головне – зберігати те, що радує людину: красу, молодість, здоров’я, через тісний контакт з природою, яка сприяє гармонійному і глибокозмістовному життю.

Іван Проців наділений здібністю створювати свій власний світ, а цей світ – вишукано святковоа реальність, без якої він не може малювати. Його поступово виробленими принципами стали: поетизація ілюзорної точності, витончена краса малюнка, колористична благородна гама, і він, спираючись на стабільні цінності сучасного мистецтва, прокладає міст в далеке майбутнє й оглядається при цьому до незабутніх цінностей минулого. [ 21; 7].

Якщо на початку 1990-х рр. художник І. Проців метафоричною насиченістю свого мистецтва міг видаватися самітнім мандрівником теренами екзотичних біоформ та міфології, то в середині 2000-х рр. уже стало звичним очікувати від нього нових розворотів асоціативного мислення. Висхідний пункт методу й досі проглядається без жожних сусиль. Більш як десять років прискіпливих вправлянь над стилістикою не перекрили доступ до базових якостей І.Проціва як режисера пластичних феєрій на межі містифікацій і суб’єктивованої меланхолії.

Зберігати і примножувати художню мову в системі умовностей фольклоризованих образів І. Проціву допомагає відповідне оснащення формально-технічними засобами, які мають виразно автор орську похідну. Сам спосіб організації композиції, наявність у ній певної поетичної фабули, викликали з надр характеру митця ту прецизійність ліній, від якої внутрішній простір оживає, наповнюється карнавальним гамором. Непомітно для самого автора в зародку тієї чи іншої міфологічної інтриг дотикаються постмодерн з ремінісценціями необароко. Яку «Тисячі та одній ночі» укладаються у якусь невловиму тасьму метафор мотиви фольклору та зумисної провокації, продукти снів і метаморфоз. Працює пластика, працює колір, а уявлені поетичні смисли постачаються генератором душі митця.

Разом з тим, при очевидній цілісності внутрішнього світу. І. Проціву вдається розкрити щораз нові площини своєї екзистенції. Уникаючи хоч найменших чуттєвих дисонансів, художник провокує в собі найнеочікуваніші культурно-антропологічні досвіди, без остраху «відвідуючи» класичний Египет чи віддалені пункти резервації примітивних культур світу. Не декларуючи причин такого візуального релятивізму, автор «повертається» в Україну зі збагаченою палітрою естетичних вражень і духовних практик, що заставляє переосмислювати саме поняття етнічного джерела у конституціях його малярських образів. Десь у цій таїні і розкриваються сенси творчих зусиль І. Проціва – художника, карнавалі ста міфів перед обличчям сучасності [ 21; 8].

Народився художник.

Митець О.Лаврів народився 9 квітня 1957 року в м.Караганді Казахської РСР. Ще будучи юним пустуном, маленький О.Лаврів відчував потяг до пензля. О.Лаврів навчався у дитячій художній школі. Закінчив О.Лаврів Вижницьке училище прикладного мистецтва, працює художником-оформлювачем в Івано-Франківську. Опісля вступає до обласного державного інституту на художньо графічний-факультет. На жаль, на четвертому курсі його відраховують за політичні переконання. 1990 року відновлює навчання у педінституті і закінчує його з відзнакою, а з 1994 – обіймає посаду завідувача відділом культури Долинського райвиконкому. (Рис.III.3.14).

В 1995 році у виставковому залі Калуша експонувалася виставка малярства долинського художника О.Лавріва.¹ На ній представлено було близько тридцяти робіт, виконаних переважно пастеллю. Виставлені пейзажі, портрети, ікони, міцно композиційно побудовані. А колір наповнював їх м’якою гамою, стриманими, наближеними поєднаннями плям, психологічною й настровоєвою емоційністю.Уважно гармонуючи роботи, митець часто зводить їх кольорове звучання майже до монохромності, особливо пейзажі, вирішено надають перевагу одному певному відтінку. (Рис.III.3.15), (Рис.III.3.16.).

2002 року у виставковій залі «Митрополичних палат» Національного заповідника «Давній Галич» відбулася презентація виставки художника О.Лавріва. «Так, він майстер пастелі», - говорили про нього промовці. Картини його різножанрові, але портрет домінує. Саме, ця особливість вирізняє О.Лавріва серед інших, бо він працює з найскладнішим Божим витвором – людиною, з її душею. Не кожен сьогодні може, заглянувши в людські очі, побачити в їх глибинах мінливі кольори настрою, домінанту людської величі чи гріховності, феномен лицемірства або добродушниці, велику печаль чи безмежну радість. А він не лише бачить це, він уміє побачене та відчути серцем відтворити на полотні, і робить це з великою майстерністю.

Кожна виставка це завжди відкриття. 9 квітня 2007 року з нагоди 50-річчя від Дня народження художника відкрито Персональну виставку.¹ Серія психологічних портретів, сюжети релігійної тематики найбільше зохоплюють і приваблюють до себе глядачів. Значна частина таких робіт знаходяться у приватних колекція в Україні та за кордоном. Їх місце поповнюють щораз нові талановиті мотиви і сюжети, значна частина яких знаходиться в музеї. На виставці редставлені портрети матері, батька та синів художника, сюжетні лінії українських пісень та твори з натури. ²(Рис.III.3.17.)

«Передати свої знання, вміння та навички дітям – найбільша насолода для мене. Сумую, коли немає на уроці бодай одного мого школярика», - вказує директор дотячої художньої школи О.Лаврів. Саме так, директор. Але незважаючи на свою посаду, митець не покидає вчительської справи – хоч декілька гадин присвятити учням.

Вистака «Мальовнича рапсодія» творів митця з м.Долини О.Лавріва відбулася у картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» 01 лютого 2012 року.

Неповний перлік постатей зображений у роботах Олега Лавріва – Ісус Христос, Богородиця, Іван Христитель, кардинал Любомир Гузар, кардинал Й. Сліпий, митрополит А.Шептицький, поет – Т.Шевченко – засвідчує, що він добре володіє мистецтвом художника і є добрим портретистом.

Основні успіхи у своєму житті він завдячує вірі в Бога, тому й у всіх сферах свого життя старається плекати християнські цінності.¹

О.Лаврів неодноразово був нагороджений подяками, грамотами, дипломами за вагомий вклад в культурний розвиток міста.

Можна сказати, що людське життя дивовижна річ, а життя творчої людини тим паче. Живеш, щоб творити, твориш, щоб жити. Ці майсти художньої творчості своїми роботами дають нам можливість вловити ту заворожуючу атмосферу, яка возвеличує Красу, Добро і Природу котра «лікує» наші душі від сірості, втоми і байдужості.

Життя коротке, а мистецтво вічне.

Цікавими є творчі пошуки голови долинської спілки О. Лавріва. Кращі роботи, такі як «Стара смерека», «Верби» вводять глядача в заглиблений, медитативний стан портретованих дерев-живих, понівечених обставинами сутностей. В технічному плані автор віртуозно володіє примхливою технікою пастелі.