22. Фіскальна політика держави, її визначення, суть і напрями.

Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування бюджету в цілому. Функції: - вплив на стан господарської конюктури; - перерозподіл національного доходу; - нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм; - стимулювання економічного зростання; - підтримка високого рівня зайнятості. Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну.

Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є: - стабілізація економіки; - досягнення рівноваги в економіці; - збільшення рівня зайнятості; - зниження темпів інфляції. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень. До інструментів дискреційної фіскальної політики належать: - зміна ставок оподаткування; - скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг; - трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути: стимулювальною (експансії) фіскальною політикою – це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду; стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні; недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою - це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів; автоматичним ("вбудованим") стабілізатором - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: - прогресивна податкова система; - трансфертні платежі; - система участі в прибутку; - допомоги по безробіттю в період економічних спадів.

23. Державний бюджет, його структура та причини утворення дефіциту бюджету.

Державний бюджет (англ. budget - сумка) - це фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття (за рік).

Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України", бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

Ідеологією формування бюджету національної економіки виступає визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків та шляхів покриття дефіциту бюджету.

Завданням державного бюджету є підтримка ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки.

Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.

Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, завдання і функціями держави.

Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом.

На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради.

На третьому етапі - виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному.

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю й ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті має місце і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами і досить високого рівня доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов не йдеться про фінансову кризу в тій чи іншій країні; це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, зумовлені певними об'єктивними або суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути спричинений і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і відповідно низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються усіх суб'єктів.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою вияву, причинами виникнення і напрямом дефіцитного фінансування.

1. За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити.

Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України.

Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.

Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор (наприклад, перед виборами, щоб підвищити заслуги певної партії та примусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Також цей дефіцит може бути наслідком "жорсткого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.

2. За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активна політика позикових фінансів.

Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

3. За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

Під час виконання бюджету в окремих ланках бюджетної системи може утворитися тимчасовий касовий розрив (графік фінансування видатків випереджає у часі надходження коштів його дохідної частини). Він може бути плановим, якщо об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і надходження коштів до дохідної частини, а також при запланованому дефіциті, та позаплановим, що пов'язано з невиконанням плану з надходження доходів або з перефінансуванням за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у бюджетах формується спеціальний фонд — оборотна касова готівка, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет, але не більше 1 % від загального фонду бюджету. Якщо коштів оборотної касової готівки недостатньо, такий бюджет може одержати бюджетну позику від бюджету вищого за рівнем.

4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, й активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету — явище неоднозначне. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит — це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Щоб з'ясувати, чи бажаний бюджетний дефіцит для суспільства, потрібно розв'язати такі проблеми:

1) дефіцит — це наслідок спаду виробництва в країні чи результат фінансової політики держави;

2) зменшує дефіцит бюджету приватні інвестиції чи заохочує їх.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:

— зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

— збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми;

— падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;

— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

— неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки;

— не правильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;

— слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;

— збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну);

— зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу;

— у короткостроковій перспективі — зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат).