Передумови для забезпечення успішної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі
Основною метою роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі є розробка і реалізація механізму інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній навчальний заклад, ранньої інтеграції цих дітей в соціальне середовище з урахуванням їхніх типологічних та індивідуальних особливостей.
Основні цінності роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі є визнання того, що всі діти можуть навчатися; робота проводиться зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку; відбувається вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей.
Основні принципи роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі: цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень; кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою; адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки; задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини; визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов; залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей; складність завдань повинна відповідати здібностям дитини; рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною.
Взаємодія з дітьми з типовим розвитком сприяє фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.
Науковці переконані, що освіта для дитини з особливими освітніми потребами за всіма параметрами має бути такою самою, як освіта, яку отримують діти з типовим розвитком. Йдеться про повну участь у навчанні у звичайному (а не сегрегованому) класі, в якому діти з особливими потребами проводять більшість часу і беруть участь в усьому, що відбувається в ньому.
Сегрегація (від англ. segregation – відділення) – поділ людей у суспільстві на категорії за ознакою відмінності соціальних статусів, яка потребує обмеження сфери життєдіяльності, у якому контакти між групами заборонені частково чи повністю. Сегрегований клас – це клас, в якому, відокремлено від інших, навчаються тільки діти з особливими освітніми потребами.
Термін «Інтеграція» у спеціальній педагогіці розглядається як один із важливих напрямів підготовки осіб з обмеженими можливостями до самостійного життя. Відповідно, інтеграція передбачає соціальну адаптацію дітей з особливими освітніми потребами в загальну систему соціальних стосунків і взаємодії, перш за все, в рамках того освітнього середовища, в яке вона інтегрується [5].
Термін «інклюзія» відмінний від терміну «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими потребами» вказується на те, що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття «інтеграції», «інклюзії» розглядаються як антонімічне щодо «сегрегації» і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання освіти особами з особливими потребами. [14]
За повної інклюзії (включення) всі учні є повноправними членами дитячого колективу, забезпечуються безбар’єрним доступом, підтримкою, за необхідності медико-соціальним і психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта, як зазначають у своїх дослідженнях вчені скандинавських країн Дж. Джонсон і К. Рейсвейк, на відміну від інтеграції, – це гнучка, індивідуалізована система навчання з психолого-педагогічною підтримкою дітей з особливими потребами в умовах масової загальноосвітньої школи, яка знаходиться поблизу місця проживання [14]. Всі діти від самого початку мають бути включені в освітнє та соціальне шкільне життя за місцем проживання. Освітні заклади повинні надавати змогу брати активну участь усім
дітям у діяльності колективу, місцевої громади, тим самим забезпечивши повне порозуміння та взаємодію всіх членів спільноти. Експерт з питань соціальної політики Інституту суспільних досліджень Л.Самсонова пропонує схему поступового переходу від сегрегації до інклюзії (рис. 1.2).
В схемі «сегрегація» діти з особливими освітніми потребами та з типовим розвитком навчаються окремо в різних закладах. «Інтеграція» спільне навчання в одній школі за різними навчальними програмами. «Інклюзія» спільне навчання в одному класі з психолого-педагогічним супроводом.
Рис. 1.2. Перехід від сегрегації до інклюзії
Обговорюючи шляхи впровадження інклюзивної практики, освітяни зазвичай посилаються на низку проблем та перешкод. Серед них часто озвучуються такі: відсутність належної підготовки педагогічних кадрів; неспроможність викладати відповідний навчальний матеріал дітям з різними здібностями; брак ресурсів, щоб їм допомогти; встановлені функціонування школи та організація уроку [19].
Для здійснення роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі вчителі мають змінюватися. Вони мають прийняти й усвідомити нову освітню парадигму, нові способи організації навчально‐виховного процесу, розробки навчально‐методичного забезпечення, опанувати сучасні методики диференційованого й особистісно орієнтованого викладання (залежно від індивідуальних потреб учня). Для цього найкраще використовувати групові, колективні форми роботи, оскільки в такий спосіб група вчителів відчуватиме підтримку один одного, формуватиме спільне бачення щодо нових педагогічних підходів [16].
Виходячи з власного досвіду по роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, ми можемо рекомендувати методи навчання, які педагоги зможуть застосовувати в своїй діяльності під час навчально-виховного процесу: використовувати моделювання, докладні пояснення і забезпечувати багато практики; додатково крок за кроком демонструвати застосування потрібного вміння; перед вивченням теми пояснювати нову лексику й поняття на конкретних прикладах; використовувати рольові ігри та ігрове моделювання; більше взаємодіяти з учнями: диференціювати кількість навчальних завдань для учня, залежно від спроможності їх виконати; частіше хвалити учнів та намагатися бути конкретними в своїй похвалі; використовувати різні форми роботи; при проведенні уроків враховувати особисті зацікавлення та особливі таланти; інтегрувати діяльність з формування соціальних навичок.
До цієї роботи варто залучати батьків. Батьки мають дізнатися, над якими навичками, поняттями та темами дитина працюватиме протягом навчального року. Послідовність тем можна обговорити з учителем. Знаючи, що вивчатиме дитина, батьки зможуть більше уваги приділяти цим темам вдома, аби вдосконалювати нові навички, краще засвоювати інформацію. Наприклад, якщо дитина на одному з предметів вивчає таке специфічне поняття, як «відчуття», то вдома батьки зможуть більше уваги звертати саме на це й пояснювати, як людина за допомогою відчуттів отримує інформацію.
Варто демонструвати дитині, що кожні її досягнення в навчанні важливі для батьків. Таке заохочення сформує в ній самостійність, впевненість у собі та своїх силах, підвищить її самооцінку та активізує бажання до самореалізації. Якщо дитина зробила щось своїми руками, варто розмістити цю річ на видному місці.
Отже, масові школи та класи мають змінюватися, аби задовольнити потреби всіх дітей з відмінностями та без них. Саме навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі сприятиме розвитку здібностей дитини, задоволенню особливих освітніх потреб, створенню системи підтримки, участі батьків у навчанні їхніх дітей, розвитку гуманної педагогіки в загальноосвітньому навчальному закладі, яка здатна заохотити дітей до процесу творчості, створенню освітнього середовища, яке б відповідало потребам кожної дитини, формуванню соціально-комунікативної активності дітей з особливими освітніми потребами.