5. Визначити сутність поняття «інформаційна геополітика». Наведіть приклади з практики міжнародних інформаційних відносин.

Інформаційна геополітика - розділ геополітичної науки, що вивчає залежність (взаємозв'язок) соціально-політичного життя (політичних подій) від "віртуалізованого" сукупного життєвого простору.

Інформаційну геополітику розглянемо на прикладі двох країн, що конкурують між собою: США та Китай.

На нашу думку, світовим лідером у веденні геополітичної інформаційної війни є Китай.

Вперше термін «інформаційна війна» був введений в 1985 році в Китаї провідним китайським теоретиком інформаційної війни Шень Вейгуань

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ КИТАЙСЬКОЇ ПІДХОДУ

1. Теоретичне залякування.

2. Протистояння інформаційних потенціалів.

3. Конкуренція інформаційних стратегій.

4. Підвищення інформатизації військ (штучний інтелект).

5. Економічна інформаційна агресія.

6. Культурна інформаційна агресія.

7. Інформаційна війна умів:

! мирне залякування - головний метод.

! психологія - головний об'єкт.

Елемент неминучості майбутнього геополітичного протиборства з США вимагав від китайського керівництва необхідності ретельно підготуватися до інформаційних операцій в сучасних умовах.

І китайці взяли на озброєння інформаційну концепцію начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР маршала Н. В. Огаркова (вона була сприйнята в СРСР). Вони пов'язали її з теоретичними поглядами Конфуція і Сунь-Цзи.

Слід підкреслити, що сфера інформаційної геополітики є найбільш засекреченої в Китаї, і дуже важко добути відомості з відкритих джерел про реальний стан справ у цій сфері.

США

Починаючи з 1994 року в США проводяться офіційні наукові конференції по «інформаційній війні» за участю відомих представників військово-політичного керівництва країни.

У січні-червні 1995 року в США була проведена командно-штабна військова гра (КШВІ) за участю представників всіх силових структур. Її мета - розробка концепції стратегічної інформаційної війни.

У ході КШВІ її учасники відзначили, що при стратегічної інформаційній війні традиційні кордони розмиваються, відсутня лінія фронту. Особливо цікаво те, що різко підвищуються можливості ведення ефективного інформаційно-психологічного протиборства.

У серпні 1995 року Національний інститут оборони США публікує роботу Мартіна Лібікі «Що таке інформаційна війна?». У ній автор визначив сім форм інформаційної війни:

1. Командно-управлінська.

2. Розвідувальна.

3. Психологічна.

4. Хакерська.

5. Економічна.

6. Електронна.

7. Кібервійна.

В кінці 1998 року Комітет начальників штабів ВС США видав документ «ДОКТРИНА ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ» (JOINT DOCTRIN OF INFORMATION OPERATION).

У ньому вперше офіційно підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій. Раніше представники Пентагону завжди підкреслювали оборонну спрямованість заходів США в інформаційній сфері.

Новим документом передбачається можливість проведення наступальних інформаційних операцій не тільки у воєнний, але й у мирний час. При цьому представники США, коментуючи ці положення, стверджують, що використання наступальної інформаційної зброї буде проводитися при повному дотриманні відповідних міжнародних норм і договорів.

Можна простежити еволюцію поглядів військового керівництва США на становлення поняття «інформаційні операції». При цьому слід виділити два періоди їх виникнення, становлення і розвитку.

У першому періоді (1947-1985 рр.) Два етапи: на першому етапі (1947-1973 рр.) Зародилися основоположні підходи до майбутніх інформаційних операцій.

Змістом другого етапу (1973-1985 р) стало комплексне вивчення досвіду інформаційних складових бойових дій в ході локальних війн і збройних конфліктів.

Другий період.

Перший етап (1985 р - грудень 1992) - використання новітніх інформаційних технологій, психологічних операцій, радіоелектронної боротьби на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях (Панама, війна в Перській затоці).

Другий етап (грудень 1992 - лютий 1996) характеризується активною теоретичною розробкою при великій різноманітності підходів єдиної концепції інформаційної боротьби в масштабі збройних сил, а також відповідних видових концепцій в сухопутних військах, ВПС і ВМС.

Третій етап (лютий 1996 - жовтень 1998) - завершення розробки теоретичних основ інформаційної боротьби, підготовка та проведення інформаційних операцій. У ці роки з усією очевидністю проявилася обмеженість застосовуваних форм і методів інформаційної боротьби, що зажадало продовжити подальшу розробку її теорії, у тому числі стосовно мирного часу, а також у всьому діапазоні військових дій і в так званих військових операціях, відмінних від війни.

Четвертий етап (жовтень 1998 - по теперішній час) - затвердження погляду на інформаційну боротьбу як стратегічний засіб досягнення цілей національної військової стратегії і стратегії національної безпеки США допомогою проведення інформаційних операцій.

Розглядаючи проблему інформаційного протиборства тільки в масштабах збройних сил США, слід підкреслити, що теорія інформаційної боротьби під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів пройшла складний еволюційний шлях - від воcпріятія її як допоміжний засіб, що застосовується при вирішенні бойових завдань на тактичному рівні, до надання їй глобальної функції управління збройними конфліктами на стратегічному рівні.

Аналіз матеріалів американської доктрини дозволив виявити, що військово-політичне керівництво США розрізняє інформаційні операції в широкому і вузькому (військовому) сенсі слова. Так, розуміються в широкому сенсі інформаційні операції - це форма боротьби, що представляє собою використання спеціальних (політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших) методів, способів і засобів для впливу на інформаційне середовище протилежної сторони і захисту власної в інтересах досягнення поставлених цілей.

США створюють найпотужніші центри глобального інформаційного впливу на світову інформаційно-психологічну середу.

У документі Комітету начальників штабів збройних сил США «Єдина перспектива-2010», який визначив основні напрямки розвитку оперативно-стратегічних концепцій застосування збройних сил в XXI столітті, підкреслювалося, що головною рисою збройної боротьби буде перенесення акценту в сферу інформаційного протиборства і досягнення інформаційного панування стане обов'язковим умовою перемоги над будь-яким супротивником.

Сформована до початку XXI століття система інформаційних операцій американської армії дозволила істотно розширити спектр вирішуваних завдань у всіх фазах військових дій. Модульна система комплектування сил і засобів інформаційних операцій дала можливість оперативно реагувати на зміни військової та соціально-політичної обстановки, зростання потреб у відповідних спеціалістах.

Операції збройних сил США на території колишньої Югославії стали експериментом з моделювання створення нових держав, який включав в себе:

! зміна чинного законодавства;

! перегрупування політичних сил;

! формування нових інститутів влади;

! нав'язування колишнім конфліктуючим сторонам своєї моделі реформування збройних сил;

! контроль над демографічними процесами, зміна курсу зовнішньої політики держав і т. д.

По суті, американці за допомогою інформаційних операцій здійснили акції по зміні існуючих політичних режимів на проамериканські режими.

Цю роботу забезпечувало велику кількість державних і неурядових організацій США і НАТО, координувати проведення інформаційних операцій.

В даний час США порівняно з іншими країнами володіють значною перевагою в області розробки і використання інформаційних, телекомунікаційних технологій, а також різного роду радіоелектронних систем. Грунтуючись на сформованій практиці інформаційних операцій, американське військово-політичне керівництво прагне всіляко закріпити за США домінуючу роль не тільки в політичній, економічній та військовій сферах, а й у світовій інформаційній інфраструктурі.

6. Визначте особливості діяльності акторів міжнародних інформаційних відносин. Наведіть приклади з практики міжнародних інформаційних відносин (держава, міжнародні організації, міжнародні компанії та транснаціональні корпорації (ТНК), міжнародні засоби масової інформації та комунікації, транснаціональні неурядові об'єднання, індивіди).

Акторами МІВ є:

• держави та міждержавні об’єднання

• міжнародні міжурядові організації

• міжнародні компанії та транснаціональні корпорації (ТНК)

• міжнародні засоби масової інформації та комунікації

• транснаціональні неурядові об'єднання

• індивіди

Держава - провідний актор МІВ

• виступає власником державних інформаційних ресурсів і технологій,

• формує інформаційну політику країни,

• забезпечує її єдиний інформаційний простір,

• вирішує проблеми міжнародного інформаційного обміну урядовими, адміністративними, правовими, культурними, освітніми та науковими матеріалами у будь-якій формі,

• виступає гарантом інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки країни,

• обстоює національні інтереси та забезпечує їх гідне представлення на міжнародній арені.

Приклад: держава розбудовує інформаційну політику, спрямовану на забезпечення національних інтересів. Так, в США, інформаційна політика входить до воєнної доктрини та американської стратегії безпеки.  Держава контролює внутрішній і зовнішній аспекти цієї політики. Держава займається створенням інформаційної інфраструктури, що забезпечує доступ до загальнонаціональних інформаційних ресурсів з будь-якої точки країни, державою приймається низка федеральних програм з інформатизації суспільства («Нова комп‘ютерна ініціатива», «Стратегічна комп‘ютерна ініціатива» тощо).

Міжнародні міжурядові організації виступають сталою, чітко структурованою формою міжнародного співробітництва у сфері інформації та комунікації, яка дозволяє у неконфронтаційному, деполітизованому ключі здійснювати пошук рішень глобальних або регіональних проблем інформаційного розвитку.

Приклад: концепція міжнародної інф. політики реалізується за допомогою ММО ЮНЕСКО. Концепція універсальної участі країн-членів ЮНЕСКО в процесах трансформації, що мають одночасно політичний, економічний і соціальний виміри, визначає ряд пріоритетів міжнародної політики Організації, спрямованих на створення умов для становлення глобального інформаційного суспільства, тобто забезпечує: міжкультурний діалог цивілізацій; розвиток інтелектуального потенціалу людства; етику інформаційного суспільства; етику живого світу; освіту для всіх протягом всього життя.

Міжнародні інформаційні та комунікаційні компанії і транснаціональні корпорації відіграють провідну роль у розвитку інформаційної економіки, що базується на широкому застосуванні нових технологій; у створенні й пропонуванні нових видів інформаційного бізнесу та інформаційних продуктів, наприклад, CNN, ВВС, Reuters, BritishTelekom, France Télécom, Deutsche Telekom, Microsoft, Apple, Intel, Vodafone, AOL, Nokia, Ericsson, DoCoMo, Bosch, Siemens, Samsung, Google, Yahoo та ін.

Приклад: в 2010 р. компанія Google заявила про виведення бізнесу з Китаю через промисловий шпіонаж, необхідність здійснювати цензуру в пошуковій системі Google, вторгнення в поштові аккаунти правозахисників. Виведення бізнесу з Китаю не вирішило цих проблем з технічної точки зору, однак дозволило компанії зберегти обличчя і посилити «м‘яку владу», яка засновується на підтримці свободи слова і самовираження, що забезпечує репутацію компанії у сфері інформаційної безпеки. В вищезазначеній ситуації, уряд США, втрутившись, підтримав Google як компанію, що забезпечує права і свободи людини в інформаційній сфері.

Міжнародні ЗМІК забезпечують централізоване поширення тиражованої друкованої, звукової і візуальної продукції через засоби електрозв’язку (телерадіомовлення, комп’ютерні мережі тощо); виступають невід’ємною складовою зовнішньої політики держав та важливим засобом формування національної і міжнародної громадської думки, міжнародного іміджу держави у світових інформаційних потоках, інформаційно-роз’яснювальної роботи та зовнішньополітичної пропаганди. ЗМІ включені до мереж, через які здійснюється безперервний взаємообмін інформацією та постійний взаємний моніторинг.

Приклад: ефект CNN - здатність телеканалу впливати на рішення, що приймаються політиками. У 1990-1991 рр.. численна міжнародна коаліція зробила операцію «Буря в пустелі» з метою примусити Ірак вивести війська з Кувейту. Громадськість країн-учасників у цей момент користувалася єдиним джерелом інформації - CNN. Американський канал перетворився на телебачення, призначене для світової аудиторії, нав'язавши всьому світу концепцію «безперервної інформації». Ефір CNN служив засобом комунікації між урядами США та Іраку, і резонанс у колах міжнародної громадськості від показу війни в реальному часі був величезний.

Транснаціональні неурядові об'єднання – потужна економічна сила. Вони можуть заміщувати державні органи у наданні цілої низки послуг (наприклад, у сфері охорони здоров'я або освіти), можуть суттєво впливати на поведінку держав та міждержавних об'єднань, впливати на процеси ухвалення політичних рішень, на розробку та здійснення політики відповідно до власних програмних цілей тощо. Це транснаціональні актори, транснаціональні групи тиску, транснаціональні соціальні рухи, мережі глобального громадянського суспільства, приватні добровільні організації, третій (або “незалежний”) сектор. Негативний аспект – терористичні угруповання та їх мережі.

Приклад – футбольна федерація ФІФА при прийнятті рішення щодо проведення наступного футбольного чемпіонату керується рейтингом країни в Amnesty International, внутрішньополітичною ситуацією, а також наявністю гарантій від уряду країни. (сюди відносяться терористичні угруповування, соціальні рухи, третій сектор)

Що стосується автономності прийняття рішень, то, Червоний Хрест абсолютно самостійно приймає рішення про сам факт і масштаби участі в тому чи іншому конфлікті.

Індивіди - особистості, які володіють можливістю силових дій, мобілізації та управління, для того щоб впливати на події в сфері політики, економіки, культури і науки. Архетипами цієї категорії є великі промисловці, кримінальні авторитети, фінансисти, власники медіа, знамениті громадські діячі, релігійні лідери та терористи. Важливою стає роль індивідуалізованого політичного актора, який активно залучається до світових політичних процесів, наприклад, як «громадянин світу».

Приклад: у вересні 1997 р. Тед Тернер пожертвував частину належних йому цінних паперів корпорації Time Warner на загальну суму 1 мільярд доларів в спеціальний фонд, щоб той конвертуючи їх у готівку передавав ООН рівними частками протягом десяти років для використання виключно в інтересах гуманітарних програм по знешкодженню протипіхотних мін, запобігання епідемій та допомоги біженцям, а також на конкретні програми дитячого фонду ЮНІСЕФ. Цим він практично підірвав зусилля одного з найбільших боржників цієї організації – самих США – пов’язати питання сплати внеску з реформуванням ООН за їх моделлю.

7. Проаналізуйте особливості об’єктів (міжнародні інформаційні ресурси, міжнародний інформаційний простір, міжнародна інформаційна інфраструктура, міжнародні інформаційні потоки, міжнародна інформаційні діяльність, міжнародний інформаційний обмін) міжнародних інформаційних відносин. Наведіть приклади з практики міжнародних інформаційних відносин.

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інфор­маційними процесами і мають суб’єкти і об’єкти міжнародного співробітництва.

До основних об’єктів міжнародної інформації відно­сять саме поняття «міжнародна інформація» і його складові компоненти:

• міжнародні інформаційні ресурси;

• інформаційний потенціал;

• інформаційна могутність;

• інформаційний продукт;

• міжнародний інформаційний простір; ;

• міжнародна інформаційна політика.

Інформаційні ресурси - окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, які містять дані й знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об`єктами права власності всіх суб`єктів міжнародного інформаційного простору і мають споживацьку вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, інформаційну).

Інформаційний потенціал - це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

Інформаційні ресурси — це засоби, можливості і джере­ла інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають показником національного багатства країни. До поняття «інформаційні ресурси» входять: фундаментальна інформація, поточна інформація, докумен­тована і зафіксована на документальних носіях інформація, новітня інформація або ноу-хау.

Міжнародний інформаційний простір - визначається як система спільного використання міжнародних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками.

Властивості МІП:

• континуальність (безперевність) простору, що охоплює всі території та усі сфери життєдіяльності спільноти;

• висока технологічність;

• демократичність;

• інтернаціональний характер.

Характеристики міжнародного інформаційного простору:

- Наявність території,

- Інфраструктура,

- Наявність урядової інформаційної політики,

- Наявність міжнародних угод між суб'єктами які регулюють санкції щодо порушень,

- Наявність механізму контролю за здійсненням міжнародної комунікації. [2, 30]

Національний інформаційний простір — сукупність інформаційних потоків як національного так і закордонного походження, що функціонують на території держави.

Основною цінністю для суспільства й окремої людини по­ступово стають інформаційні ресурси. За цих обставин про­блеми формування інформаційного простору як фактора за­безпечення національних інтересів, безумовно, виходять на перший план. Особливої важливості це набуває в сучасних умовах швидкої глобалізації інформаційних процесів і праг­нення розвинутих країн досягти безперечного інформаційно­го домінування заради розв’язання своїх національних завдань.

ГЛОБАЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА - – сукупність інтерактивних електронних мереж, телекомунікаційних систем та мереж загального користування, які уможливлюють використання нових комунікаційних засобів, інформаційних послуг та міжнародний інформаційний обмін для транскордонної передачі інформації та забезпечення доступу користувачів до інформації і знань.

(за функціональним підходом) – перетин низки базових індустрій, зокрема, комп'ютерної, телекомунікаційної, індустрії побутових електронних приладів (consumer electronics) і індустрії інформаційних змістів або додатків (content або application industry). 

ГІІ складається з таких рівнів: 

• мережева інфраструктура (Network infrastructure); 

• програмне забезпечення середнього рівня (Middleware); 

• рівень додатків (Application).

Інформаційна інфраструктура уразлива для атаки, і тому, що поширюється на більше число країн з кожним роком, що уразливість є проблемою для міжнародних відносин. Будь-яка інформація, яка зберігалася на папері, тепер можуть бути збережені на комп’ютері, але й інформаційна інфраструктура більш вразлива, ніж картотеки коли-небудь були. Комп’ютери  інтерпретують інформацію.

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім - у локальні системи

Глобальні виклики третього тисячоліття спричиняють нові тенденції та перерозподілміжнародних інформаційних потоків. Унаслідок сучасних геополітичних змін, інтеграційних процесів, соціально-політичних трансформацій суспільств, розширення певних політичних систем виникає потреба в налагодженні нових комунікативних каналів обміну інформацією. Активізація новостворених інформаційних потоків впливає на формування і зміни у зовнішній політиці держав, інформаційних стратегій політичних систем.

Міжнародний інформаційний обмін – обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав.

МІО – це глобальний процес, що впливає на зовнішню політику міжнародного співтовариства, виступає каталізатором суспільних процесів, стимулює розвиток економіки та обмін досягненнями.

Метою МІО є забезпечення міжнародних та національних інтересів у всіх сферах життєдіяльності спільнот.

Міжнародний інформаційний потік – сукупність інформації в усній, документованій або електронній формі, яка переміщується у просторі і часі через державні кордони (по горизонталі та вертикалі).

Організація міжнародних інформаційних потоків є пріоритетом зовнішньої політики держави, яка в багатьох країнах, наприклад, здійснюється за допомогою всесвітніх служб мовлення. Наприклад, Велика Британія – Бі-Бі-Сі, Німеччина – “Німецька хвиля”, Українська всесвітня служба радіомовлення. Такий типологічний ряд можна продовжити з огляду на культурний і мовний аспекти: Франція – Альянс-Франсез, Велика Британія – Британська Рада, Німеччина – Гетте Інститут, тощо. Таким чином, діяльність культурних центрів за кордоном можна вважати одним із видів організації міжнародних інформаційних потоків.

Матеріальні показники: країни Півдня мають лише 4% комп'ютерів. У дев'яти найбагатших країнах світу сконцентровано 75% телефонів, в Японії телефонів більше, ніж в 50 країнах Африки. У 39 країнах, що розвиваються немає жодної газети, ще в 30 - тільки одна, тоді як у Японії - 125 щоденних газет, в США -1687. У багатих країнах 911 радіоприймачів на 1000 чоловік населення, у бідних - 142 на 1000. Відповідно вони мають 447 і 36 телевізорів на 1000 чоловік населення.

Таке насичення технікою одночасно відображає і напрямок інформаційних потоків: з Півночі на Південь йде в 100 разів більше інформації, ніж у зворотному напрямку.

Отже, сучасні тенденції міжнародних інформаційних потоків дозволяють стверджувати, що:

– сучасні міжнародні інформаційні потоки вирізняються своєю прозорістю, відкритістю, а також відповідністю міжнародним нормам і стандартам обробки і поширення інформації;

– посилився вплив “громадянської журналістики” на міжнародному рівні завдяки новітнім видам комунікації. Це пояснюється тим, що темп повсякденного життя зростає, за браком часу більшість інформаційних повідомлень сучасна людина сприймає через інтернет, а також призму власних фільтрів: електронна пошта, певна вибірка посилань в інтернеті, спеціалізовані портали, сайти тощо;

– трансформаційним суспільствам (йдеться передусім про пострадянські країни), які вже почали розвивати власні міжнародні інформаційні потоки, притаманний вплив моделей національної ідентичності. Зовнішня ж політика країн, які наразі володіють потужними інформаційними системами, спрямована на забезпечення права на інформацію кожного громадянина за умов дотримання етнотолерантності в суспільстві.

– бурхливий економічний розвиток спричинив інтенсивну активізацію східноазійського інформаційного потоку, який став конкурентоспроможним на рівні західноєвропейського. Міжнародний інформаційний потік з країн арабського світу також визначено як пріоритетний. Науковці вбачають перспективу розвитку цих напрямів, які має забезпечити сучасний комунікативний зв’язок різних цивілізаційних систем світу.

Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпе­ченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголо­шуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у ціле­спрямованому поширенні за межами України державними органами і об’єднаннями громадян, засобами масової інфор­мації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Міжнародний інформаційний обмін — це передача і отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об´єктами міжнародного інформаційного обміну є: документована інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

Документована інформація — це інформація, зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Вона буває масовою або конфіденційною.

Інформаційні ресурси — це окремі документи і окремі масиви документів у інформаційних системах (архівах, фондах, бібліотеках тощо).

Інформаційні продукти — це документована інформація, підготовлена відповідно до потреб користувачів.

Інформаційні послуги — це дії власників інформації з забезпечення користувачів інформаційними продуктами.

Засоби інформаційного обміну — це інформаційні системи та мережі, мережі зв´язку, що використовуються для міжнародного інформаційного обміну.

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжиніринг. Об´єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Складовими його є: проектно-консультаційний інжиніринг(передбачає надання послуг у проведенні техніко-економічного обґрунтування проекту, проектуванні об´єкта, розробленні планів будівництва і контролю за проведенням робіт,), технологічний інжиніринг(це надання замовнику технології або технологій для будівництва та експлуатації об´єктів), будівельний (загальний) інжиніринг(надання консультаційних послуг при підготовці і здійсненні проекту: здійснення від імені замовника нагляду за будівництвом; проведення переговорів з проектантами і підрядниками;), управлінський інжиніринг.( послуги з організації виробничої структури і системи управління підприємством).

8. Визначити сутність поняття «інформаційний розрив». Проаналізуйте проблеми інформаційно-комунікаційного розвитку для країн світу. Охарактеризуйте специфіку впливу рівню інформаційного розвитку на позиції країн у міжнародних відносинах.

Інформаційний розрив - – нерівність доступу до інформаційної інфраструктури через незбалансованість або асиметричність інформаційного розвитку, неспроможність або свідому відмову від інформаційного розвитку як складової національної стратегії розвитку держави

Цифровий розрив(нерівність засобів комунікації в країні), або цифровий розкол, це соціальне питання з посиланням на різні кількості інформації між тими, хто має доступ до Інтернету і тих, хто не має доступу. Термін став популярним серед зацікавлених сторін, таких як вчені, політики, і групи підтримки, в кінці 1990 року. 

Власне інформаційний - невідповідність кількості інформаційних ресурсів попиту на цю інформацію

“Інформаційна ізоляція” (“інформаційне гетто”) – результат “цифрового розриву”, що означає відсутність доступу не тільки до інформаційного контенту, а й до мереж і систем взагалі (відсутність міжнародної взаємодії).

Самоізоляція – держава не готова.

Когнітивний цифровий розрив – неспроможність головних сфер знання внаслідок відсутності доступу до інформації.

• “Інформаційний імперіалізм” – глобальне домінування окремих націй в інформаційній сфері, яке здійснюється за рахунок потужної інформаційної та фінансової бази шляхом нав'язування певної ментальності та світогляду (країни, яка прагне домінувати) і одночасне руйнування самобутності держав - ”жертв” такої політики (країни, на які спрямовано політику інформаційного імперіалізму). • Інформаційна асиметрія: Між континентами, Між країнами одного континенту, Між регіонами країн, Між територіями, Між групами населення Чинники, що сприяють розриву: економічні ресурси, географічні, вікові обмеження, статева рівність(гендерні проблеми), мова, освіта, культура та релігія, зайнятість, особливі фізичні потреби Розміри Взагалі кажучи, різниця не обов'язково визначається доступом до Інтернету, а й доступ до ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій), а також ЗМІ, що різні сегменти суспільства можуть використовувати. Що стосується Інтернету, доступ є лише одна сторона, і інші чинники, такі як якість зв'язку та супутні послуги повинні бути розглянуті. Сьогодні найбільш обговорюваною темою є наявність доступу за доступною ціною.  Проблеми часто обговорюються в міжнародному контексті, з зазначенням деяких країнах, таких як США набагато більше можливостей, ніж іншим країнам, що розвиваються використовувати вигоди від швидко зростаючого Інтернету.  Цифрового розриву, не ясно, чи дійсно один пробіл, який ділить суспільство на дві групи. Дослідники повідомляють, що нестача може приймати такі форми, як нижня продуктивність комп'ютерів, більш низької якості або високих цін з'єднання (тобто вузькосмугових або комутоване з'єднання), складність отримання технічної допомоги, і менший доступ до передплати на утримання.  Подолання розриву  Ідея, що деякі інформаційні та комунікаційні технології є життєво важливими для якості життя суспільства, не нова. Деякі вважають, що Інтернет та інші ІКТ-то перетворення суспільства, поліпшення нашого взаємного розуміння, усунення відмінностей влади, розуміючи, по-справжньому вільною і демократичною світової громадськості, і інші пільги.  У багатьох країнах доступ до телефонної мережі вважається таким життєво важливим елементом, що урядам в реалізації різних політик пропонує доступний сервіс по телефону. На жаль, деякі країни не мають достатніх телефонних ліній.  Грамотність є, можливо, ще один такий елемент, хоча це не пов'язано з якою-небудь нової технології або останніми технологічними пристроями. Це дуже широко поширена думка в багатьох суспільствах, що, будучи грамотним має важливе значення для своєї кар'єри, самонавідні навчання, участі в політичному житті, а також для використання Інтернету.  Є цілий ряд аргументів щодо того, чому закриття цифрових технологій має важливе значення. Основні аргументи полягають в наступному:  1. Економічна рівність  Деякі вважають, що доступ до Інтернету є основним компонентом громадянського життя, що деякі розвинені країни прагнуть забезпечити для своїх громадян. Телефон часто вважається важливим з міркувань безпеки. Охорони здоров'я, кримінального та інших видів надзвичайних ситуацій дійсно може бути оброблений краще, якщо людина в біді має доступ до телефону. Ще один важливий факт, здається, що багато важливої??інформації для кар'єри людей, суспільного життя, безпека та ін все частіше здійснюється через Інтернет. Навіть соціальних служб, іноді вводять і запропонував в електронному вигляді.  2. Соціальна мобільність  Деякі вважають, що комп'ютер і комп'ютерні мережі відіграють все більш важливу роль у їх навчанні і кар'єрі, так що освіта повинна включати, що обчислення і використання Інтернету. Без таких пропозицій, що існують цифрових технологій роботи несправедливо, щоб діти в низький соціально-економічний статус. З метою забезпечення рівних можливостей, уряду могли б запропонувати іншу форму підтримки.  3. Демократія  Деякі думають, що використання Інтернету призведе до здорової демократії в тій чи іншій формі. Серед найбільш амбітних бачення, що підвищення громадської участі у виборах і в процесах прийняття рішень.  4. Економічне зростання  Деякі вважають, що розвиток інформаційної інфраструктури та активне використання було б ярлик для економічного зростання для менш розвинених країн.Інформаційні технології в цілому, як правило, пов'язані з підвищенням продуктивності. Використання сучасних технологій може дати галузі деяких країн конкурентну перевагу.  Сільські зоною доступу  Доступності сільських районів в Інтернет випробування цифрового розриву. Але в даний час Існують різні шляхи усунення цифрової нерівності в сільській місцевості. Використання Лінії електропередачі (PLT і ПЛК) і супутникового зв'язку пропонують нові можливості забезпечення загального доступу до Інтернету, а також відсутність телефонних ліній не буде обмежувати доступ. Зниження цін на доступ необхідні для подолання цього розриву в галузі ІКТ.  Інвалідів  Інвалідів потенційних користувачів Інтернету складають інший тип розділяй і слід проявляти обережність, щоб уникнути того, щоб інваліди бути виключені з доступу в Інтернет. 

Центри "кітсонг" (Kitsong центри) - центри знань, в яких можна отримати доступ до інформаційно-комунікаційних засобів, є інструментами, за допомогою яких уряд Ботсвани скорочує "цифровий розрив" між міськими та сільськими громадами.

9. Охарактеризуйте інноваційний розвиток країн світу. Проаналізуйте рейтинг інноваційно розвинених країн світу. Визначте основні складові політики інноваційного розвитку та інститути, що формують основу для інноваційного розвитку.

Трансформації у життєдіяльності людини відбуваються під впливом інновацій, які набувають глобального характеру. Основними чинниками є інноваційні високі технології, нова техніка, нова організація праці і виробництва, нова мотивація підприємницької діяльності.

На розвиток інноваційної діяльності не впливають ні тип держави, ні діючий політичний режим. Так, інноваційна діяльність успішно розвивається у федеративних державах (США, Німеччина), в унітарних (Франція), і в умовах конституційної монархії (Великобританія, Нідерланди, Іспанія), а також при комуністичному режимі Китаю. Ключова роль у формуванні належить державі, яка встановлює правила її функціонування, а також забезпечує необхідну ресурсну підтримку, включаючи фінансування.

На функціонування активно впливає підприємницьке середовище. Важливу роль в цих процесах належить ТНК. Транснаціоналізація інноваційної діяльності - невід'ємна риса сучасної світової економіки.

Глобальний індекс інновацій складений з 80 різних змінних, які детально характеризують інноваційний розвиток країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку розраховується як зважена сума оцінок двох груп показників:

• Наявні ресурси та умови для проведення інновацій.

• Досягнуті практичні результати здійснення інновацій.

Підсумковий Індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об'єктивно оцінити ефективність зусиль з розвитку інновацій в тій чи іншій країні.

У рейтингу країн світу перше місце обіймає Швейцарія. У трійку лідерів як і раніше входять Швеція та Сінгапур. Сполучені Штати продовжують залишатися інноваційним лідером. Серед країн з низьким рівнем доходу лідером стала Кенія. Серед країн колишнього СРСР лідирує Естонія. Україна посіла 63 місце в загальному рейтингу.

При порівнянні загальних показників Індексу інновацій та рівня ВВП на душу населення в звіті виділяються три групи держав:

1. «лідерів інновацій»: країни з високим рівнем доходу, які успішно побудували інноваційні екосистеми, в яких інвестиції в людський капітал процвітають в родючій і стабільній інноваційній інфраструктурі.

2. «новаторів-учнів»: країни з середнім рівнем доходу, які демонструють зростання інноваційних досягнень в результаті вдосконалення інституційної структури, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення інноваційної інфраструктури.

3. «відстаючих» :країни, що відрізняються слабкістю своїх інноваційних систем.

Статус країни все більше визначається її здатністю до розвитку, а вона, у свою чергу, визначається можливостями країни нарощувати свої інформаційні ресурси і керувати ними. Інформація перетворюється на найважливіший ресурс держав. Тому інформаційні революції відіграють важливу роль в інноваційному розвитку країн.

США залишаться в авангарді інформаційної революції.

• добре розвинені інфраструктура і людський капітал.

• сильна економіка і суспільство, які легко адаптуються до різних змін.

• розвинене правове поле, що захищає інтелектуальну власність.

Інформаційна революція в Європі буде розвиватися повільніше і трохи іншим шляхом: європейцям, з одного боку, властива велика економічна і соціальна активність, з іншого боку, ринок Європи сильніше регламентований, а в цілому європейці менш схильні до ризиків, що уповільнює процес «творчого руйнування». Прагнення не відстати від США внесе напругу в європейські економіки, суспільства і держави, що відстають і переможені з'являться і в межах Європи.

Країни АТР - Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Таїланд і Філіппіни і особливо Китай - стануть головними виробниками високотехнологічних продуктів на світовій арені + швидке залучення до глобалізованого світу.

Головним гравцем на ринку високих технологій не тільки в Азії, але і в світі може стати Китай, який в останні роки вже став основним виробником високотехнологічної продукції. У цієї країни є резерв висококласних фахівців в галузі високих технологій. Китай обжене Індію, незважаючи на те що вона вже має в своєму розпорядженні велику кількість фахівців в галузі інформаційних технологій. Є ймовірність, що Китай стане конкурентом США не тільки в цьому регіоні, але й у світі.

Разом з тим країни, що зволікають з переходом до інноваційного розвитку, можуть становити серйозну загрозу для світової безпеки, адже інформаційні технології дозволяють не тільки об'єднатися і організуватися, а й завдати потужного удару по розвинених високотехнологічних країнах.

10. Проаналізуйте концептуальні підходи до вивчення феномену глобалізації (глобалісти,антиглобалісти, альтерглобалісти). Наведіть приклади, що підтверджують визначені науковіпідходи. Аргументуйте вірність або хибність наукових поглядів для сфери міжнароднихінформаційних відносин.

Термін "глобалізація" став одним з ключових слів сучасності. На думку одного з авторів "Енциклопедії постмодернізму" В. Морера із США цей термін виник у 70-х роках минулого століття у літературі з менеджменту і бізнесу для позначення нових стратегій світового виробництва та розподілу; в суспільні науки, вважає цей автор, він увійшов через географію і соціологію, а в гуманітарні — через антропологію та культурні дослідження . На пріоритетність своїх прав на термін "глобалізація" претендують також й економісти, які звернули увагу на факт формування єдиного світового ринку . Проблеми глобалізації (без використання цього терміна) ще в 60-х роках XX ст. досліджувалися насамперед у галузі екології і технологічних дисциплін. Згодом процеси, пов'язані з глобалізацією, пов'язувалися з такими термінами, як "постмодернізм", "постіндустріальна епоха", "техноглобалізм", "епоха інформаційної революції" тощо. Виокремлюють кілька підходів у дослідженні суті глобалізації. В одних дослідженнях акцентується на економічних аспектах, у других — на формуванні єдиного інформаційного простору, у третіх — на проблемах культури, в четвертих — на питаннях, пов'язаних із розвитком загальносвітових стандартів в усіх галузях суспільного життя тощо.

Прибічники глобалізації (глобалісти) - більшість трактують глобалізацію як процес суто економічний і недооцінюють роль екологічних і техніко-технологічних, соціополітичних і культурних аспектів розвитку глобальної світової системи.

• Переконані, що держави-нації втрачають свій вплив, у майбутньому найважливіші рішення будуть ухвалювати ТНК спільно з регіональними урядами

• Глобалізація тісно пов'язує економічні і політичні інтереси акторів міжнародного життя і виключає конфлікти між великими державами.

• В самій же глобалізації вбачають джерело майбутнього розквіту і добробуту, підносять блага ринкового капіталізму і ліберальної демократії.

Прибічники першого – революційного підходу (гіперглобалісти) абсолютизують певні сторони глобального поступу, недооцінюючи інші, також пов’язані з глобалізацією (Р. Кеохейн і Дж. Най, К.Омає, Т. Фрідмен, М. Дойл та ін.).

Прибічники другого – поміркованого підходу (трансформаціоналісти) виходять з визнання глобалізації не як єдиного та лінійного процесу, а як багатопланового феномену, що охоплює різні сфери діяльності і взаємодії (Дж.Розенау та Е.Гідденс).

В науковому середовищі яскраво проявляється неоднозначність у дослідженні й оцінці глобалізації, зокрема в контексті інтерпретації її наслідків.

З одного боку, глобалізація торує шлях до формування єдиного світу у формі метадержави з єдиною світовою економікою, культурою тощо. У цьому випадку глобалізація веде до втрати багатоманітності світу, певної асиміляції.

З другого боку, глобалізація розглядається як формування цілісної системи самобутніх суб'єктів світового порядку, зв'язки між якими є такими, що взаємно доповнюють, а не руйнують самі суб'єкти — частини системи.

Антиглобалізм – теорія та ідеологія, що заперечують об’єктивну природу глобалізації і тому обґрунтовують необхідність призупинення процесів глобалізації там, де вона вже здійснюється, й уникнення її там, де вона ще не розпочалася (М.Шуман, Т.Мартін, М.Вінсенс, Д.Лайон, О.Дугін, О.Панарін та ін.).

Більшість учасників антиглобалістського руху вважають сам термін „антиглобалізм” не зовсім вдалим, оскільки, на їхню думку, він спотворює щирий зміст руху. Створюється враження, що всі його учасники виступають проти глобалізації. Однак це далеко не так. Учасники анти-глобалістського руху борються не проти глобалізації, а проти її негативних наслідків, проти неоліберальної моделі глобалізації, здійснюваної тільки в інтересах транснаціональних компаній і міжнародного фінансового капіталу, проти глобалізації, що ігнорує інтереси більшості громадян. На жаль, термін „антиглобалізм” цього не відбиває. У ньому закладений лише якийсь акт заперечення, але не видно позитиву що, напевно, не зовсім правильно, оскільки дезорієнтує більшість громадян

Антиглобалізм включає багато окремих рухів. Багато людей, яких називають антиглобалістами, не сприймають цього терміну, й використовують інші назви, такі як «Рух всесвітньої справедливості», «Рух рухів» (популярний в Італії), «альтерглобалізм» (переважно у Франції) та багато інших. В Україні антиглобалістичний рух тільки набирає свого оберту.

До числа таких об'єднань належить «Глобальний рух народів», створений 1994 року в Південній Мексиці з метою запобігання підписанню Північноамериканського договору про вільну торгівлю, «Масове суспільство» (організація, заснована 1995 року основним організатором акцій протесту Грінпісу Росселом) та організація «Відродіть вулиці» (відзначилася тим, що на тривалий час перекривала вулиці для святкувань). Основними об'єктами їхніх нападок є різного роду міжнародні організації, такі, як МВФ, Світовий банк, а також транснаціональні корпорації (такі, скажімо, як McDonald's).

Цікавим проявом антиглобалістського руху є Всесвітній соціальний форум (ВСФ) – міжнародна зустріч, що проводиться щорічно на противагу Всесвітньому економічному форуму в Давосі і об'єднує активістів багатьох соціальних рухів з усього світу, які виступають проти глобалізації як такої або шукають альтернативу пропонованій неолібералізмом моделі глобалізації.

Зустрічі відбуваються у форматі семінарів, дискусій, демонстрацій, акцій. Головні їх цілі – боротьба за демократію «знизу», за подолання експлуатації в країнах третього світу; за розв'язання екологічних проблем, розширення можливостей освіти і всебічного розвитку людини.

Крім ВСФ, організовують безліч соціальних форумів на регіональному рівні. З 2002 року регулярно проводяться європейські соціальні форуми. У 2003-му відбувся перший, поки що єдиний, Азіатський соціальний форум. У 2005-му пройшов також поки що єдиний Середземноморський соціальний форум. З 2001-го регулярно проводиться Південноафриканський соціальний форум.Також у деяких країнах проводяться національні та локальні соціальні форуми.

Альтерглобалізм (контрглобалізм) – це теорія та ідеологія демократичної глобалізації, ідейно-політичне обґрунтування нового світового порядку. Прибічники альтерглобалізму, погоджуючись з неминучістю глобалізації, шукають шляхи актуалізації її позитивних наслідків та нейтралізації негативних.

На відміну від глобалістів, котрі виступають за всіляке обмеження ролі національних держав в економічному житті, альтерглобалісти вважають, що держави не вичерпали свого позитивного потенціалу і мають стати основою тієї системи соціального контролю, яка буде сприятиме демократизації і гуманізації глобалізації. Альтерглобалісти розглядають життя та здоров’я як основні права, яким повинні бути підпорядковані економічні рішення. Вони вимагають, щоб уряди ставилися відповідально до своїх обов’язків і використовували в міжнародному масштабі всі способи захисту прав людини і угод в галузі охорони навколишнього середовища. Альтерглобалізм проти такого порядку, за якого більшість населення страждає від деградації природного середовища і погіршення якості життя. Серед низки актуальних екологічних проблем, які потребують негайного вирішення, на їхню думку, – приватизація і комерціалізація наукових розробок в галузі трансгенних продуктів і продуктів клонування

Альтерглобалізм

• Протест проти виключення бідних країн з процесу глобалізації

• Протест проти глобальної лібералізації та неолібеальної моделі економічного розвитку

• Протест проти меркантилізації та консумізму (масового споживання)

• Протест проти політики МВФ, який захищає передусім інтереси і стратегію США та їх союзників, протест проти планів структурних реформ у країнах, що розвиваються

Головні ідеологи: Джон Стірліц, Деніал Сакс, Джемаль.

Природа глобалізації в XX сторіччі кардинально змінилася. Під впливом обміну товарами, знаннями, культурними цінностями склався свого роду загальний «мегапростір глобалізації». Мегапростір розвивається за своїми власними законами, являючи собою, з одного боку, результат взаємодії локальних національних територій, а з іншого – визначаючи особливості розвитку останніх. Глобалізація – подвійний процес, що розвивається одночасно в міждержавних і транснаціональних формах.

Ґрунтуючись на сказаному про всі три виміри глобалізації, можна стверджувати, що центральною ланкою світових економічних, соціальних, політичних, культурних процесів стає глобалізація, яку розуміють як нову форму взаємопов'язаності людей, що передбачає виникнення наднаціональних і позанаціональних організацій, інститутів і утворень

11. Проаналізуйте причини та сутність суперечливості процесів глобалізації (амбівалентність, позитивні та негативні наслідки глобалізації). Наведіть приклади з практики міжнародних інформаційних відносин.

Глобалізація – процес інтенсифікації взаємозв’язків між різними формами організації суспільного життя, внаслідок якого посилюється взаємозалежність міжнародних акторів.

Особливістю глобалізації є її амбівалентність(двоякість)-водночас позитивна і негативна значущість: з одного боку, будучи логічним продовження світових тенденцій, вона викликана появою глобальних світових проблем і потреб і спрямована на їхнє вирішення, з іншого – глобалізація сама формує проблеми не меншого рівня, які також потрібно вирішувати.

Чинники амбівалентності:

1) розмаїття соціальних акторів, включених у процеси глобалізації, і суперечливість інтересів, які вони уособлюють;

2) складність процесу глобалізації, який змінює не лише окремі параметри розвитку її акторів, а й усю систему цінностей і оцінок;

3) суперечливість самої природи глобалізації: поєднує в собі процеси інтеграції і дезінтеграції, конвергенцію і дивергенцію, прогрес і регрес;

4) глобалізація є не стільки самоціллю, скільки практичним засобом, яким потрібно вміло користуватися;

Глобалізація має як позитивні, так і негативні сторони, несе в собі не лише переваги, але й значні недоліки.

Позитивні наслідки глобалізації:

• поширення свободи і демократичних цінностей;

• розвиток інформаційних технологій, який сприяв створенню нових робочих місць у невиробничій сфері, інтенсифікував глобальний інформаційний обмін і зв’язки між народами та державами;

• зростання кількості та поліпшення якості товарів

• економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до стійкого економічного росту

• підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передової технології

Переваги глобалізації дозволяють покращити своє становище усім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати та життєві стандарти.

Кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту у світі.

Негативні наслідки глобалізації:

• збільшення розриву між бідними і багатими країнами;

• посилення впливу на національні держави з боку агентів глобалізації і втрата нею традиційної ролі;

• зростання негативного впливу масової культури, що веде до втрати масової і культурної ідентичності;

• погіршення стану екологічного середовища.

• масова урбанізація, пов'язана з глобальними демографічними, технологічними та структурними змінами

Найбільш глобал.країни – Сінгапур, Нідерланди, Гонконг

Найменш глоб.країни – Іран, Індія, Алжир, Індонезія