1. Формування єдиного європейського інформаційного простору;

2. Збільшення інновацій та інвестицій в дослідження ікт;

3. Побудова інформаційного суспільства з високоякісними публічними послугами та покращеною якістю життя.

Важливою складовою стратегії і2010 є План дій з електронного врядування. Пріоритетними цілями є:

􀂾 домогтися довіри громадян до ключових послуг електронного уряду;

􀂾 забезпечити високий ступінь задоволеності користувачів, прозорість і відповідальність держорганів, зниження адміністративного тягаря й підвищення ефективності держапарату;

􀂾 досягти повної й реальної інтероперабельності всіх інформаційних державних систем країн ЄС;

􀂾 реалізація ключових послуг для громадян і бізнесу: наприклад, через електронні технології мають здійснюватися 100% державних закупівель у країнах ЄС і приблизно 50% закупівель за їхніми межами;

􀂾 за допомогою засобів аутентифікації надати населенню й бізнесу зручний і захищений доступ до державних послуг у масштабах усього Європейського Союзу.

В рамках і2010 реалізується також ініціатива е-Інклюзія, що має за мету створити умови для повноцінної участі осіб з обмеженими можливостями та осіб похилого віку в інформаційному суспільстві. E-Інклюзія включає такі складові, як е-доступність, ІКТ для людей похилого віку, е-компетенція, соціокультурна е-Інклюзія, географічна е-Інклюзія, е-врядування для всіх. Однією з найбільш актуальних проблем, пов’язаних із розвитком інформаційного суспільства, є проблема інформаційної безпеки. У 2001 році Європейською Комісією було представлено перший документ під назвою «Мережева та інформаційна безпека: європейський політичний підхід» (Network and Information Security: Proposal for A European Policy Approach), в якому окреслено європейський підхід до проблеми інформаційної безпеки. У документі використовується термін «мережева та інформаційна безпека», який трактується як здатність мережі або інформаційної системи чинити опір випадковим подіям або зловмисним діям, які становлять загрозу доступності, аутентичності, цілісності та конфіденційності даних, що зберігаються або передаються, а також послуг, що надаються через ці мережі і системи.

Згідно з документом основними напрямами політики ЄС в сфері

інформаційної безпеки є:

1. підвищення обізнаності користувачів щодо можливих загроз під час

користування комунікаційними мережами;

2. створення європейської системи попередження та інформування про

нові загрози;

3. забезпечення технологічної підтримки;

4. підтримка ринково орієнтованої стандартизації та сертифікації;

5. правове регулювання;

6. зміцнення безпеки е-врядування;

7. розвиток міжнародного співробітництва з питань інформаційної

безпеки.

В березні 2004 року в рамках ЄС створено Європейську агенцію з питань мережевої та інформаційної безпеки (ENISA), діяльність якої включає надання консультацій та допомоги Комісії і країнам-членам в сфері інформаційної безпеки; збір та аналіз даних щодо безпекових інцидентів в Європі та ризиків, що виникають; розробку методів оцінки та управління ризиками для підвищення здатності ЄС реагувати на загрози інформаційній безпеці; підвищення обізнаності та розвиток співробітництва між різними акторами в сфері інформаційної безпеки тощо. У своїй діяльності Агенція спирається на щорічні робочі плани/програми, які містять перелік основних пріоритетів і цілей та запланованих заходів для виконання поставлених завдань.

Проблема інформаційної безпеки є одним з пріоритетів Сьомої Рамкової програми ЄС (2007-2013 рр.). Основний акцент зроблено на підвищенні можливостей користувачів управляти і захищати свої цифрові засоби, ідентичність та персональні дані у цифровому середовищі.

Значна увага в рамках ЄС приділяється проблемі кібербезпеки як складової інформаційної безпеки.

З 1999 року ЄС реалізує програми «Безпечніший Інтернет» (Safer Internet). Тривалість кожної програми – 4-5 років. В рамках програми «Безпечніший Інтернет» на 2009-2013 роки передбачаються заходи як щодо боротьби зі шкідливим контентом, так й з небезпечною поведінкою в мережі. Бюджет програми складає 55 мільйонів євро.

У травні 2007 році Європейською Комісією представлено документ «На шляху до загальної політики в сфері боротьби з кіберзлочинністю», в якому дається визначення терміну «кіберзлочинність» та висвітлено основні напрями політики ЄС в сфері боротьби з кіберзлочинністю. Згідно з документом, кіберзлочинність - це кримінальні дії, скоєні з використанням електронних комунікаційних мереж та інформаційних систем або проти таких мереж та систем. Політика Європейської Комісії в сфері боротьби з кіберзлочинністю реалізується за чотирма основними напрямами, а саме:

- участь у законодавчому процесі;

- заохочення транскордонного співробітництва правоохоронних органів країн-членів ЄС;

- розвиток співробітництва між державним і приватним секторами у боротьбі з кіберзлочинністю, зокрема, співпраці між правоохоронними органами та приватними компаніями.

Згідно з Повідомленням Європейської Комісії під назвою «Захист Європи від широкомасштабних кібератак та руйнувань: посилення рівня підготовленості, безпеки та стійкості» (2009 р.) основними викликами безпеці інформаційних інфраструктур ЄС сьогодні є некоординовані національні підходи до безпеки інформаційних інфраструктур; відсутність на європейському рівні партнерства між державним та приватним секторами; обмежені можливості ЄС щодо раннього попередження та реагування на безпекові інциденти, зумовлені нерівномірністю розвитку систем моніторингу і сповіщення про інциденти у країнах-членах, нерозвиненістю міждержавного співробітництва та обміну інформацією щодо цих проблем; відсутність міжнародного консенсусу щодо пріоритетів у реалізації політики захисту критичної інформаційної інфраструктури.

Напрями інформаційної політики Ради Європи.

Вільні, незалежні та плюралістичні засоби масової інформації, яким присвячена 10 стаття Європейської конвенції з прав людини, відіграють надзвичайно важливе значення у житті демократичного суспільства. Діяльність Ради Європи в сфері засобів масової інформації спрямована на:

- зміцнення свободи слова та інформації, а також вільний обмін ідеями та інформацією без огляду на кордони;

- подальший розвиток загальноєвропейських політичних заходів, а також відповідних правових та інших документів;

- підготовку відповідних заходів з тим, щоб законодавство та політика у сфері ЗМІ відповідали рівню технологічних, економічних та регламентаційних змін в області засобів масової інформації.

Свобода слова та інформації

Європейська декларація про свободу висловлювання та інформації, яку Комітет міністрів ухвалив у 1982 році, містить зобов`язання урядів держав - членів Ради Європи дотримуватись свободи вираження поглядів.

Сприяти транскордонній трансляції телепрограм

Європейська конвенція про транскордонне телебачення, яка набула чинності у 1983 році, покликана сприяти транскордонній трансляції телевізійних програм, гарантуючи свободу прийому та ретрансляції цих програм на території договірних сторін. Конвенція реалізується через дотримання договірними сторонами мінімального обсягу принципів щодо змісту програм, права відповіді, реклами, спонсорства.

Положення Конвенції стосовно юрисдикції доступу до важливих публічних подій, реклами та телеторгівлі, були в значній мірі переглянуті у додатковому протоколі, який набув чинності 1 березня 2002 року. На сьогодні сторонами конвенції є 31 держава (з них 1 держава, яка не є членом Ради Європи).

Керівний комітет з питань ЗМІ відповідає за сучасну діяльність з п’яти основних тем:

- свобода вираження поглядів та свобода інформації в часи криз (робочі умови медійних працівників під час кризових ситуацій, їхня відповідальність, в тому числі з огляду на приватність та повагу до людської гідності);

- культурне розмаїття та плюралізм ЗМІ в світлі розвитку концентрації ЗМІ та нових комунікаційних технологій і послуг;

- громадське(публічне) телерадіомовлення в інформаційному суспільстві;

- права людини в інформаційному суспільстві (захист неповнолітніх від шкідливої за змістом інформації, ролі та відповідальність різних учасників інформаційного суспільства, сприяння цифровому включенню за допомогою засобів медійної освіти);

- вивчення відповідності законодавства держав-членів в питаннях дифамації з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Пріоритетом серед ініціатив Ради Європи, спрямованих на зміцнення демократичної безпеки, є встановлення системи ЗМІ, яка б задовольняла всім вимогам демократичного суспільства, особливо в нових державах-членах. Програми співробітництва в ділянці ЗМІ передбачають надання підтримки цим країнам через експертизу законодавства, інформаційних семінарів та навчань з таких питань, як свобода журналістів, дії ЗМІ і расизм, висвітлення виборів, доступ до інформації і т. ін.