1.1 Антропогенні ландшафти

Антропогенний ландшафт (англ. culturallandscape) — географічний ландшафт, що утворюється внаслідок спрямованої діяльності людини або опосередкованого (непрямого) її впливу на природний ландшафт. Складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою.

Антропогенні ландшафти сформувалися за деякий час під впливом господарської діяльності людини. Характерними компонентами антропогенного ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо.

Виділяються наступні класи антропогенного ландшафту:

Сільськогосподарський - виникаючий в процесі використовування земель, рослинний і ґрунтовий покрив яких зазнає істотні зміни і в більшому або меншому ступені що знаходиться під контролем людини;

Промисловий - виникаючий в процесі розвитку добувних і оброблювальних галузей виробництва;

Лінійно-дорожній - пов'язаний з використовуванням і трансформацією земель в цілях забезпечення комунікації між людьми;

Лісовий антропогенний - що утворюється в результаті штучних посадок лісових насаджень і відновлення лісів на місці вирубок і антропогенного гару;

Водний антропогенний - виникаючий в процесі створення штучних водоймищ і водотоків;

Рекреаційний - що утворюється в зонах відпочинку і активного туризму;

Селітебний - своїм виникненням пов'язаний з поселеннями людини, ландшафт міст і сіл з їх спорудами, вулицями, дорогами, насадженнями;

Белігеративний - (від лат. belligero — вести війну), виникаючий в місцях ведення бойових дій або оборонних зміцнень, внаслідок чого, наприклад, істотно змінюється рельєф і, в більшості випадків, грунтовий і рослинний покрив.

У результаті тривалої історії освоєння людиною території України сформувалися сучасні антропогенні ландшафти. Природні чинники діють неоднаково на ті чи інші антропогенні ландшафти. Так, на функціонування сільськогосподарських та лісогосподарських антропогенних ландшафтів вони діють безпосередньо. Це виявляється у формуванні відповідних для природи умов систем землеробства, комплексів, що найбільш повно враховують наявні ґрунтово-кліматичні умови і матеріально-технічні ресурси. Отже, сільськогосподарські та лісогосподарські антропогенні ландшафти слід віднести до зональних. До азональних антропогенних ландшафтів можна віднести селітебні, водогосподарські, промислові, дорожні, белігеративні, сакральні, тафальні антропогенні ландшафти, тому що дія на них природних чинників опосередкована чи значно менша.

Завдяки тому, що сільськогосподарські та лісогосподарські антропогенні ландшафти є фоновими, на території України визначають характер сучасних природних і антропогенних процесів. Особливості ландшафтної структури є зональними. Їх зональні риси найбільш повно проявляються у специфіці функціонування ландшафтних комплексів, типових для сільськогосподарських польових та лісокультурних антропогенних ландшафтів. До зональних належать і рекреаційні ландшафти.

Зональні антропогенні ландшафти

Сільськогосподарські ландшафти – ландшафти, що формуються для цілей і під впливом сільськогосподарського виробництва. Виникають у процесі використання земель, рос­линний і ґрунтовий покрив яких зазнає суттєвих змін і що більшою чи меншою мірою перебуває під контролем людини.

Сільськогосподарські ландшафти Поділля характеризуються високою різноманітністю, що часто призводить до їх ототожнення з типами використовува-

них сільськогосподарських угідь.

За характером основних видів виробничої діяльності людей сільськогосподарські ландшафти України можна розділити на три підкласи – польовий, лучно–пасовищний, садовий.

Польові ландшафти у структурі сільськогосподарських займають найбільші площі. За особливостями організації польові ландшафти доцільно розділяти на власне польові й польові ландшафтно–інженерні системи. Функціонування власне польових ландшафтів забезпечується щорічним переорюванням верхнього шару ґрунту, внесенням добрив і отрутохімікатів, а також створенням штучних агрофітоценозів. У польових ландшафтно–інженерних системах діє ще один чинник – активні інженерні споруди, що забезпечують відповідний водний режим, мікроклімат.

Зразком сільськогосподарської ландшафтно-інженерної системи є теплиці. Не такими досконалими, проте значно поширеними є поля, сади, луки зі зрошувальними каналами і дощувальними пристроями. Під контролем інженерних споруд тут знаходяться посіви, водний режим, частково мікроклімат і стан ґрунтового покриву.

Лучно–пасовищні ландшафти– невід’ємна, а в окремих регіонах і характерна складова сільськогосподарських ландшафтів України. Їх площі постійно скорочувалися до середини 90–х рр. ХХ ст. Скорочення площ лучно–пасовищних ландшафтів було зумовлено їх розорюванням забудовою, переведенням у категорію «непридатних». З початку 90–х рр. ХХ ст. площі лучно–пасовищних ландшафтів зростають. Існування лучно–пасовищних ландшафтів довгий час підтримується систематичним сінокосінням і випасом худоби. Можна сказати, що сінокосіння і випас – регулююча основа лук, хоча ступінь саморегуляції у них вищий, ніж у польового і садового типів ландшафтів, і близький до природно-степового типу

Садові ландшафти. У порівнянні з польовими і лучно–пасовищними підкласами їх ареал поширення значно вужчий. Садові характеризуються значно

складнішим рельєфом. Садові ландшафти окремими ознаками подібні до лісокультурних насаджень, проте відрізняються менш вираженою саморегуляцією і глибокою антропогенною перебудовою ґрунтів.

Лісогосподарські ландшафти – ландшафти, що формуються для цілей і під впливом лісового господарства. На противагу іншим антропогенним ландшафтам лісові протягом довготривалого і різнобічного господарського освоєння не формували, а знищували. На їх місці виникли сільськогосподарські, промислові та інші антропогенні комплекси.

У структурі лісових антропогенних ландшафтів доцільно виділяти: умовно натуральні, похідні та лісокультурні лісові ландшафти.

Лісокультурні ландшафти України належать до типу багаторічних, частково рекультивованих антропогенних комплексів. При вдалому виборі порід дерев, місця посадки і необхідній лісотехніці вони можуть існувати десятиріччями і навіть не одне сторіччя. Після знищення штучних посадок лісу, так само як і натуральних, залишаються помітні сліди – пні, паростки, кущі та трави, які не властиві корінному лісу.

До азональних антропогенних ландшафтів відносять селітебні, промислові, водогосподарські та дорожні ландшафти.

Селітебні ландшафти. Ландшафти заселених територій, або селітебні, займають особливе місце в системі антропогенних ландшафтів. З їх появою почався активний процес антропогенізації натуральних та формування антропогенних ландшафтів. Створена система поселень формує своєрідний каркас антропогенних ландшафтів України, а люди і техніка, що тут знаходяться, – основне джерело їх подальшого формування. Враховуючи глибину перетворення природних ландшафтів, селітебні ландшафти розділяють на два типи: міські та сільські антропогенні ландшафти. Складність полягає в тому, що в наш час не існує точних та універсальних ознак для розмежування міста та села. Більше того, всі землі населених пунктів розподіляють на три групи: землі міст, землі селищ міського типу та землі сіл.

Водно-рекреаційний тип міського ландшафту займає 0,4-4% території сучасних міст. Помітно зростає його значення в містах, розташованих на берегах великих водосховищ і річок. Крім водосховищ, в структуру водно-рекреаційного типу ландшафту входять ставки та водні комплекси у відпрацьованих кар’єрах, «міські» ділянки каналів, русел річок, а також прибережні смуги вздовж них, що інтенсивно використовуються міськими жителями для рекреації.

У процесі рекреаційного використання ландшафтні комплекси зазнають тут докорінних змін. У них спрямляють і поглиблюють русла річок, засипають мілководдя або на їх місці створюють штучні пляжі, береги річок перетворюються в монолітні набережні або дамби. Водні комплекси даного типу ландшафту хоча і вирішують окремі проблеми міст (рекреаційні, водозабезпечення, частково транспортні), проте не завжди сприятливо впливають на загальний стан функціонування екосистеми міст. Займаючи найнижчі ділянки території міст, вони концентрують в собі значну частину стоків, сильно забруднені. У структурі водно-рекреаційного типу міського ландшафту частка ландшафтно-техногенних комплексів незначна: будівлі електростанцій, дамби, спортивні комплекси.

Водні антропогенні ландшафти виникають у процесі створення штучних водо­ймищ і водотоків.

У структурі водних антропогенних ландшафтів України переважають водосховища, ставки та канали.

Промислові (гірничопромислові) ландшафти. Гірничопромислові ландшафти, що сформувалися в Україні, відрізняються складною внутрішньою структурою. Їх особливості залежать від способу розроблення, технології видобутку сировини, рельєфу, гідрологічного режиму і ґрунтів відпрацьованих ділянок, характеру оточуючих ландшафтів. Переважно це азональні ландшафтні комплекси, у структурі яких виділяються 3 типи: кар’єрно-відвальний, торфово-болотних пустищ і териконно-псевдокарстовий.

Подальший підрозділ антропогенних ландшафтів полягає у виділенні підкласів, типів (зонально-поясних типів), підтипів і урочищ. Чинник зональної грає ведучу роль у виділенні типів (підтипів) сільськогосподарського, лісового, рекреаційного і, можливо, селітебного сільського ландшафтів, тоді як селітебний міський, лінійно-дорожній, промисловий, водний ландшафти мають яскраво виражені риси азональності.

Залежно від ступеня і характеру впливу людини розрізняють:

• змінений,

• порушений,

• перетворений.

За видом господарської діяльності, під впливом якої змінений природний ландшафт, серед антропогенних ландшафтів виділяють:

• сільськогосподарські,

• лісогосподарські,

• водогосподарські,

• промислові,

• урбанізовані (ландшафти поселень),

• рекреаційні,

• природоохоронні,

• ландшафти, що не використовуються (наприклад дика територія).

За стійкістю до антропогенних впливів ландшафти класифікуються на:

• високостійкі,

• середньостійкі,

• слабостійкі,

1.2 Ліс

Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Визначення поняття «ліс» давали багато відомих учених. Г. Ф. Морозов у 1912 році писав, що ліс — це спільнота деревних рослин, у якому вони взаємно впливають одне на одне, породжуючи ряд нових явищ, що не властиві окремим деревам. У лісі спостерігається не тільки взаємний вплив дерев одне на одне, але й на зайнятий ними ґрунт і атмосферу. За П. С. Погребняком, ліс — це взаємопроникна єдність лісових рослин, тварин та займаного ними середовища (ґрунту й атмосфери). М. Є. Ткаченко визначив ліс як своєрідний елемент географічного ландшафту у вигляді великої сукупності дерев, які у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані і впливають на довкілля.

Ліс — територія з високою щільністю дерев. Рослинні угруповання, що формуються на таких територіях, є характерними для великих площ суходолу в різних районах Земної кулі. Їхніми найважливішими функціями в біосфері є зв'язування вуглекислого газу, утворення біотопів, придатних для життя багатьох видів тварин, рослин та грибів, регулювання гідрологічного режиму, розвиток та підтримка ґрунтів.

Ліси відрізняються від лісистих місцевостей за ознакою змикання покриву: в лісі гілки та листя крони окремих дерев перекривається, хоча, при цьому, і можуть існувати ділянки відкритої місцевості — галявини. Лісиста ж місцевість характеризується практично повсюдною наявністю відкритого ґрунту, з деревами, віддаленими одне від одного на відстань більшу, ніж радіуси їхніх крон.

Ліси можна знайти в будь-якому регіоні, де природні умови придатні для сталого росту дерев, вище від рівня моря (а подекуди і нижче), до лінії альпійських лук, за винятком місцевостей, де природна частота вогнепалів надто велика, або середовище зазнає пресу з боку природних або антропогенних факторів (виїдання дикими або свійськими тваринами лісового підросту, вирубка людиною).

Будь-який ліс є біотопом, де мешкає багато видів тварин та рослин, і біомаса на одиницю площі є великою порівняно до інших рослинно-утворених співтовариств. Велика частина біомаси, при цьому, знаходиться під землею в кореневих системах та у вигляді частково перегнилого рослинного детриту.

Найбільшими лісовими біомами є такі:

• дощові ліси (вологий тропічний ліс)

• тайга

• твердодеревинні ліси помірного поясу

• тропічні сухі ліси

Складові елементи лісу

До складових елементів лісу (у лісівництві) належать — насадження, деревостан, підріст, підлісок, підгін, живе надґрунтове вкриття, відпад, лісова підстилка, галявина, прогалина, узлісся, зруб, стіна деревостану, згарище і пустище. Головним елементом лісу є насадження.

Лісове насадження — це ділянка лісу однорідна за деревною, чагарниковою рослинністю та живим надґрунтовим вкриттям. Є головним складовим елементом лісу. У насадженні виділяють такі яруси: деревостан, підріст, підлісок, живе надґрунтове вкриття, які разом із позаярусною рослинністю, складають наземну частину лісу.

Деревостан (іноді лісостан) — сукупність деревних порід у тому чи іншому лісовому насадженні. Деревостани розрізняють за складом порід, формою, походженням, віком та продуктивністю. У деревостанах виділяють переважаючу, головну, другорядну та супутню породи.

Підростом називають молоде покоління деревних рослин, що росте під наметом лісу або на зрубах, яке здатне вийти у перший ярус насадження, замінивши старий материнський деревостан. Підріст буває насіневого та вегетативного походження. Однорічний підріст насіневого походження називають сходами, а старше одного року — самосівом.

Підліском називають чагарники, рідше дерева, які ростуть під наметом лісу, утворюючи найнижчий ярус насадження, і не здатні вийти у верхній ярус в даних лісорослинних умовах. Складається підлісок з тіневитривалих порід, інколи може бути відсутній.

Підгоном називають сукупність дерев і чагарників, які складають супутні породи. Вони сприяють кращому росту і очищенню від сучків головної породи. У якості підгону використовують породи з уповільненим ростом і густими кронами -в'яз, клен, клен польовий і татарський, ліщина звичайна. Для дуба підгоном може бути ялина, ялиця, граб звичайний насіневого походження, ільмові, клен гостролистий. Щоб не допустити затінення крон головної породи, підгін обезвершинюють або проріджують.

Живе надґрунтове вкриття (іноді ЖНВ) — сукупність трав, мохів, лишайників і напівчагарників, що вкривають ґрунт під наметом лісу, на зрубах і згарищах є одним з ярусів лісового насадження. Впливає на властивості ґрунту у лісі (фізичні властивості), (кислотність), (вміст органічних речовин), (мікроклімат)пом'якшує або підсилює заморозки на поверхні ґрунту, послаблює вітер, поновлення та розвиток лісу. Деякі представники ЖНВ мають лікарське значення (конвалія травнева, звіробій звичайний, суниці лісові, папороть чоловіча, орляк звичайний) та інші.

Відпадом називають відмерлі протягом року хвоя, листя й інші рештки лісової рослинності.

Лісова підстилка (інколи рослинна підстилка, листяна підстилка або просто підстилка) шар мертвого рослинного матеріалу, такого як листя, кора і гілки, що опали на землю.

Галявина — відкрита, незаросла деревами ділянка в лісі.

Прогалиною називають ділянку лісової площі, на якій відсутні дерева, але збережені елементи лісової рослинності.

Узлісся — називають межу лісу з безлісним простором. Буває зовнішнім і внутрішнім.

Зрубом — називають ділянку, на якій було повністю вирубано ліс.

Стіною деревостану — називають межу лісу та зрубу.

Пустищем — називають згарище або зруб, який понад десяти років знаходиться у безлісому стані.

Ліси можуть бути класифіковані за різними комплексами ознак. Класичним та найпоширенішим підходом є класифікація лісових біомів в комбінації з видами та довготривалістю (вічнозелений або листопадний) листового покриву домінуючих видів; також в цій класифікації береться до уваги склад лісів: з переважно широколистяних порід, хвойних порід, або змішаний.

У лісових біоценозах стратифікація виражена більш чітко, ніж в інших біогеоценозах суші. Основним фактором, котрий впливає на вертикальну структуру середовища, є кількість сонячної енергії, що надходить у різні яруси екосистеми.

Деревний ярус, в якому реалізується більшість фотосинтетичних процесів, охоплює головний ярус крон. Він є віддаленим на декілька або й десятки метрів від поверхні землі. Світлові умови, що утворюються під пологом верхнього ярусу, залежать від біологічних властивостей видів дерев, які домінують у даному типі лісу. В тропічних і хвойних лісах кількість сонячного проміння, що досягає земної поверхні, через малу зміну листяного шару й ажурності крон, незначно змінюється протягом року. У листопадних листяних лісах ця стратифікація більш значна у зв'язку із сезонною зміною листяного покриву.

Рослини різних ярусів живуть в неоднакових фітокліматичних і ґрунтових умовах, тому вони розрізняються не лише за висотою, але й за екологією та біологією, вимогами до світла, вологи, температурного режиму, способами поширення насіння, плодів. Разом з тим у межах одного ярусу створюються подібні умови, а тому рослини, які тут ростуть, набувають однакових ознак.

У вертикальній структурі лісових біоценозів виділяють чотири основних яруси (хоча можна деталізувати поділ до дрібніших):

Ярус крон - найвищий у вертикальній структурі лісу. Його товщина і віддаленість від поверхні землі залежать від видового складу дерев. Також ці фактори, зокрема розміри, густина, форма асимілюючих органів (листя, хвої), впливають на щільність ярусу та визначають кількість сонячної енергії, яка потрапляє на нижчі яруси лісу. В однопородних і одновікових лісових насадженнях шар крон є одноярусним. Багатовидові деревостани зі складною віковою структурою мають дво-триярусний полог. У тропічних лісах шар крон займає до 80% усієї вертикальної структури.

Чагарниковий, або підлісковий, ярус охоплює як чагарники, так і дерева, які в даних умовах можуть розвиватися у вигляді чагарника (в т.ч. підрост).

Трав'яний ярус включає однорічні й багаторічні трави, а також чагарники. У листопадних лісах трав'яна рослинність найкраще розвивається навесні. Пізніше, коли листя разом і гілля вищих ярусів утворять щільний полог, розвиток цього ярусу затримується. В лісах зі сталим листяним покривом трав'яний ярус менше змінюється протягом річних циклів і залежить головним чином від вертикальної структури пологу (одно-, дво- чи триярусного)[9]. Трав'янисті рослини лісу набули ряд особливостей, котрі дозволили їм пристосуватися до умов, які складаються в ярусі. Так, вони, як правило, тіньовитривалі, багато з них не витримують впливу прямих сонячних променів і не здатні існувати на відкритому просторі.

Приземний ярус складається з мохів, грибів і лишайників. Цей ярус отримує найменше світла. Рослини та гриби, які ростуть на лісовій підстилці, є найбільш тіньовитривалими видами у лісових біоценозах. За умов достатньої вологості середовища, розвиваються цвілеві і шапинкові гриби. Грибниці різних грибів наскрізь пронизують підстилку, поступово перетворюючи органічні речовини на перегній і мінеральні солі для харчування зелених рослин лісу.

Різні ліси мають різну кількість ярусів.

Просторове розміщення рослин за ярусами спостерігається як в наземній частині лісів, так і в підземній. Підземні яруси розрізняють за глибиною всмоктуючих частин коріння. Завдяки підземній ярусності коріння різних видів рослин поглинає воду і поживні речовини в різних горизонтах ґрунту.

Антропогенізація лісів, зокрема, вирубки і спрощені посадки, ведуть до збіднення ярусної структури і видового складу лісових фітоценозів.

Природні ліси містять тільки оригінальні складові біорізноманіття; при цьому всі види знаходяться на природно-притаманних їм стадіях рядів сукцесії. Ці сукцесійні процеси не зазнавали з боку людини впливів такої сили та частоти, що здатні змінити час та параметри їхнього проходження. Дійсно природних лісів у світі зараз лишилось дуже мало.

Ліси мають значне господарське значення для людини. Економічне значення лісу полягає в тому, що ліс є джерелом деревини, що широко використовується в промисловості, з неї виготовляються будівельні матеріали, меблі, папір, ліку­вальні препарати. За деякими оцінками, з деревини виготов­ляється близько 20 тис. найменувань промислових виробів і товарів народного вжитку. Ліси також мають важливе значення для галузі туризму та оздоровлення людей. Лісові насадження, що супроводжують великі промислові зони, сприяють очищенню повітря та затриманню промислових викидів.

Водойми

Водніресурси для вирощуваннярибирозміщенні на територіїобластінерівномірно. Штучнериборозведення проводиться в системі СВАТ “Вінницярибгосп” (ставковий фонд 5919 га), на рибоводно-меліоративнихстанціях, обласнійорганізації УТМР та в системіобласногоуправління с/г та продовольства.

Збільшуєтьсячастка в риборозведеннімалихоренднихпідприємств.

Для проведенняпромисловогорибальства на 2001 рікбуловиділено квоту у розмірі 20.05 т, промисел проводило 6 риболовецьких бригад на р. Південний Буг та р. Дністер, Дмитренківському та Дністровськомуводосховищах.

Незаконневикористаннярибнихресурсів в природнихводоймахобластінабулозагрозливихрозмірів, особливо в груповихйогопроявах.

В період нересту буловстановлено контроль за охороноюрибнихзапасів, особливаувагазверталась на охоронунерестовищ та шляхівпідходуплідниківціннихвидівриб.

Великого техногенного та антропогенного впливу, щозначнопогіршуєїхекологічний стан, зазнаютьприродніводоймиобласті.

ВнаслідокбудівництваДністровськоговодосховищарічкаДністернижчегребліДністровської ГЕС маєсильнутечію при значнихдобовихколиванняхрівня води, погіршилосяпрогрівання води. Ціфакторисприяли тому, що в межах Могилів-Подільського району практично зникливидирибзанесені до Червоної книги України: стерлядь, вирезуб, чоп. Нерестилища всіхвидівзмістилисявище за течією і знаходяться в межах Хмельницької та Чернівецької областей.

Значнівикиди золи з Ладижинської ТЕС призвели до замуленняверхів'яГлибочанськоговодосховища, виходять з ладу нерестилища ціннихвидівриби: коропа, карася, плітки, що негативно впливає на відтвореннярибнихзапасів.

Зарегульованість стоку на Дмитренківському та Сутиськомуводосховищахпризводить до інтенсивногозамуленняводойм, внаслідокмайже 50 % площі водойм заросли водною рослинність. Постійних користувачів на водоймахнемає, рибо - меліоративніроботи та зарибленняводосховищ не проводиться, в результатізменшуються запаси ціннихвидівриб.

Найбільше в областіЛадижинськеводосховищевикористовувалосяпромислом СВАТ "Вінницяриба” з 1965 по 1999 роки. В зв'язку із зменшеннямрибнихзапасівводосховища на даний час, за клопотаннямоблдержадміністрації перед Головрибводом, Ладижинськеводосховищепромислом не використовується. В той же час це водосховищемаєнайкращукормову базу та умови для риборозведення. При правильнійексплуатаціїрибопродуктивність з 25 кг/га можна довести до 1 ц/га за рахунокзарибленнярослиноїдними видами риби( білого та строкатоготовстолоба). З 1999 року водосховище переведено на режим спеціальноговикористання. Крім того з 2001 року на режим спеціальноговикористанняпереведеніСутиське, Дмитренківське та Супрунівськеводосховища.

У водоймахобластізустрічаються 4 видирибизанесеної до Червоної книги України: вирезуб, марена дніпровська, чоп великий, стерлядь. При проведеніпромисловоговиловурибизустрічаютьсяприлови в промислі 1-2 шт. в основному марена дніпровська.

Луки

Лучні степи поділяють на рівнинні та гірські (Кримські). В їх травостої домінують злаки: ковили, типчак, тонконіг вузьколистий; з різнотрав'я поширені конюшина, гадючник, маренка, шавлія луч на та ін.; з ефемерів та ефемероїдів — незабудка, переломник, крупка.

Типові (справжні) степи характеризуютьсяпереважаннямцерофільнихдерниннихзлаків і типчака. Різнотравно-типчаково-ковилові степи мають густийтрав'янийпокрив, у ньомупоширені також ковили, тонконіг, стоколос, вика, конюшина; з різнотрав'я — горицвітвесняний, молочай степовий, шавлія, астрагал. Типчаково-ковилові степи в минуломуобіймалипросториПричорноморськоїнизовини. У трав'яномупокривіпереважаликсерофітні злаки: типчак, ковилаукраїнська, келерія, з різнотрав'я — кахрис, ферула, будяк, пижмо та ін. Полиново-злакові степи булипоширенівздовж Азово-Чорноморськогоузбережжя. У травостояхкоріннихфітоценозівдомінуваликсерофітнідернинні злаки (типчак, ковили, житняк), полини, з галофільних — камфоросма, кермектаін.

Чагарникові степи в минуломумалипоширення на Донецькомукряжі та сходіУкраїни. В них представленізаростікарагани, кам'янисто-степовогочагарнику.

Напівсаванні степи трапляються невеликими ділянками у Кримських горах. У цих степах до злаківдомішуютьсясубтропічні (напівсаванні) види, ефемероїднерізнотрав'я. У трав'яномупокривіпоширені також люцерна, бурачок пустельний, пирійповзучий, горошок та ін.

Луки залежно від умов місцезростанняподіляються на заплавні, суходільні, низинні, гірські. У заплавних луках поширенізаростілози, трави з вівсяниці, мітлиці, келерії, до якихприєднуютьсяконюшина, жовтець, щавель, деревійта ін. На суходільних луках ростутьмітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки.

Низинні луки прив'язані до знижень на вододілах, терасах, долинах, тому вони тривалий час обводнені. У їхньомутрав'яномупокривідомінуютьвівсяницячервона, тимофіївкалучна, осока звичайна, конюшиналучна та біла. Луки використовуються як сінокіснівгіддя. Гірські луки поширені в Українських Карпатах. У трав'яномупокривігірськихлуківпереважаютьвівсяниця, білоус, конюшина, лялвенець. У субальпійськомупоясісформувалисябілоусникові луки, ростуть також тимофіївка, осока вічнозелена, вівсяниця.

Валютною рослинністюзайнятомайже 2 % територіїУкраїни. Найбільше її на Поліссі, а в напрямку на південь її кількість і площізменшуються. Так, заболоченість і заторфованістьПоліссяоцінюється у 5%, Лісостепу—1,6, Степу — 0,3, Карпат — 0,4.

В Українінайбільшепоширенінизинні болота. Евтрофніболотаживлятьсяповеневими й підземними водами, поверхневим стоком, а тому багаті на органічніречовини, мінеральнісолі, мул. У їхньомурослинномупокривідомінуютьтрав'яні й трав'янисто-моховіугруповання. У них переважають осоки, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З лісовихугрупованьнайбільшепоширенавільхачорна; ростутьболотні, сосна, береза, верба, чагарники з верби та берези.

Сільськогосподарські угіддя

Природно-ресурснийпотенціалсільськогогосподарстваУкраїни представлений земельними,воднимикліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливішезначеннямає земля, що є основнимзасобомвиробництва в сільському господарстві. Протягомостанніхдесітиліть розвиток цієї галузівідбувався саме на основі  максимального  залученнявиробництваземельнихугідь.  На початок 1997 року площасільськогосподарськихугідь становила 40,7 млн.га, у тому числі 32,2 млн.гаріллі. Впродовжостанніхп’ятироківплощасільськогосподарськихугідьзменшилася на 178 тис га (ріллі – на 285 тис.га), переважно з переведенням у категорію  несільськогосподарськихугідь, виходячи з екологічнихміркувань та завдякиздійсненнюземлеохороннихзаходів. Частковоземлівідводилисярізнимземлекористувачам для несільськогосподарськоїдіяльності. Цівилученнязумовилидеякезниженняосвоєності земельного фонду і сільськогосподарськихугідь.  Середєвропейськихкраїн за рівнемзабезпеченостісільськогосподарськимиугіддямиУкраїнапосідає друге місце. Україна володіє запасами продуктивнихугідь, щоприблизно в чотири рази перевищують її сучаснівнутрішні потреби. Загальназемельнаплоща на одну людину в цілому по Україні становить 0,82га сільськогосподарськихугідь і 0,67 га ріллі.  На основідослідженняприроди, населення і господарстваУкраїни, вивченняспробсоціально-економічної  регіоналізації  групавченихНаціональноїАкадемії наук  прийшли до висновку, щомакрорегіонів на територіїУкраїниможнавиділитишість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Харківський.  В даннійроботія розглядаюсільськогосподарський районУкраїни,в якому проживаю.  

  До складу Центрального  регіону входить м.Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Йогоплоща 158,7 тис.кв.км. Це найбільший за площеюрегіонУкраїни. Чисельністьнаселення в цьомурегіоні  становить 12,2 млн.чол., або 23,7 % від загальноїчисельності населенняУкраїни.  На територіїрегіонурозташовано 96 міст та 176 селіщ  міського типу, або 1/5 від їхньоїзагальноїкількості в Україні.  Вінницька  область.  Головне природне богатсвообласті  - це земля з її різноманітними типами грунтів. Сільске господарство є основною сферою агропромислового комплексу області.  В регіоніпереважає сільськенаселення – 51,3% (922,1 тис.) Сільськегосподарство маєбуряківно-зерновийнапрям у поєднанні з м ясо-молочним тваринництвом. Тут вирощуютьзернові: озимупшеницю, ячмінь, зернобобові, кукурудза на зерно, овес просо, гречку, соняшник, картоплю, овочі.  Важливемісценалежитькормовим культурам – конюшені, люцерні, кукурудзі, кормовимбурякам. В областіфункціонує  32комбікормових заводи.  Розвинуте також садівництво, зокрематакіплодовікольтури, як яблуня, груша, абрикос, вишня, черешня.  Питома вага області у валовійпродукціїсільскогогосподарства в 2000р. становила 6,03% (у 1990р.- 6,1%). Область займає перше місце в державі по валовійпродукціїгосподарства і третємісце по валовійпродукціїйого на душу населення, однак по валовійпродукціїгалузі  на одного працюючого – лише 16 місце.  Питома вага рослинництва у загальномуобсязісільскогосподарськоїпродукціїобласті у 2000р. збільшилась і становила 65,0 відсоків ( у 1990р.- 55,7). Тваринництва,  навпаки.  Зменшилась до 37,6 відсотків ( у1990р. – 44,3).  Структурна перебудова у сільскомугосподарстві    призвела в основному  до зменшеннявиробництва в усіх ланках йогогосподарювання (табл.1).  За період 1990-2000 р.р. відбулосьабсолютнескороченняваловоїпродукціїгалузі в усіхкатегоріях господарств: у 2000р. її рівень становив 52,6%  від  1990р. У 2000р. намітиласьтенденція до незначного росту, особливо у рослинництві, і регіон за валовою продукцією на одного працюючогоперейшов з 17-го на 16-те місце.  Реструктурізація в сільському  господарстві внесла суттевізміни у структуру валовоїпродукції. Так, питома вага господарствнаселення у загальномуобсязіваловоїпродукціїзростала і становила: у 1990р. – 31,6%, у 2000 р. – 59,6%.Відповідно зменшуваласьчасткасільскогосподарськихпідприємств: продукціярослинництва у 1999р. становила 51,7%, у 2000р. – 47,6%, тваринництва – відповідно 33,2%  і  26,9%.

 Таблиця 1.  Динамікавиробництваваловоїпродукціїсільськогогосподарства у Вінницькійобласті у всіхкатегоріяхгосподарств. 

Показник	1990	1995	2000	2000, %  до  1990            1995
Валовапродукціясільськогогос-  подарстваусіхкатегорійгосподарств у порівняльнихцінах 1996р., млн.грн.	2957,0	1987,3	1554,1	52,6            78,2
У тому числі:  рослинництва	1647,7	1208,2	1009,8	61,3            83,6
тваринництва	1309,3	779,1	544,3	41,6           69,9
Місцеобласті у виробництвіва-  ловоїпродукціїсільськогогос-  подарстваУкраїни	1	2	1	-                  -
У тому числі:  рослинництва	1	1	-	-                  -
тваринництва	5	2	-	-                  -
Виробництво валовоїпродукціїсільськогогосподарства на душу  населення, грн	1540	1055	860,0	55,8           81,5
Місцеобласті у виробництвіваловоїпродукціїсільськогогосподарства на душу населення в Україні	2	2	1	-                 -
Питома вага у виробництвіваловоїпродукціїсільськогогосподарстваУкраїни	6,1	6,3	6,03	-                 -
У тому числі:  рослинництва	6,8	6,7	6,5	-                  -
тваринництва	5,4	5,7	5,3	-                  -

             Однією з важливих причин зниженняпоказниківекономічноїефективностіпідприємствсільськогогосподарств є відсутністьгосподарського  механізму в йогоорганізації, а також непомірновисокавартість услуг. Надзвичайно великий негативнийвпливмаєзменшеннявиробництва, а отже, й пропозиційпромисловихзасобів виробництва  іпредметівпраці.

Розділ 2.Хребетні тварини різних біоценозів Поділля