Веретільниця

Веретільниця, або гладун^[1] (Anguis) — рід безногих ящірок.

Веретільниці повністю втратили свої кінцівки та часто сприймаються за змій. За розмірами досягають 40 — 50 см, самки дещо більші за самців. Хвіст складає біля половини довжини тіла, проте практично не відрізняється від тулуба. Ці ящірки рухаються досить повільно, їх досить легко упіймати.

Веретільниця

Як і решта ящірок, веретільніцеві скидають хвости у випадку небезпеки, збиваючи з пантелику хижаків, після чого хвіст відростає, проте не досягаючи оригінальної довжини. Ці ящірки відрізняються від змій кількома особливостями: своми повіками, яких не мають змії, маленькими отворами вух, знову яких не мають змії, та язиками, що не є роздвоєними, як язики змій.

Ставкова жаба

Ставкова жаба (Pelophylaxlessonae) — вид жаб роду Зелена жаба, поширена в Європі. Попри відносно велику чисельність, вид охороняється через втрату місць мешкання та забруднення води нітратними добривами з полів. Інша назва — жаба зелена.

Зовнішній вигляд[ред. • ред. Код]

Жаба з однотонним забарвленням

Жаба невеликих та середніх розмірів (порівняно з іншими видами зелених жаб України), довжина її тулуба рідко перевищує 80 мм. Спинний бік тіла звичайно яскраво-зеленого, зеленого або брунатного кольору, часто розвинена поздовжня спинна смуга та плямистість, черевний бік однотонно білого забарвлення.

Трапляються особини без спинного візерунка та з дрібними плямами в області горла або передньої частини черева. Барабанні перетинки розвинені добре, на нижній частині ступні є високий п'ятковий горбок, наявні плавальні перетинки. Задні кінцівки відносно короткі і, якщо стегнові частини розташувати перпендикулярно поздовжній осі тіла, то надступаковогомілкові (скакові) зчленування звичайно не заходять одне за одне. По боках голови часто наявні смуги, що починаються від кінчика морди проходять через область ніздрів, очей, а інколи й барабанних перетинок.

У самців на перших двох-трьох внутрішніх пальцях передніх кінцівок розвинені темно-брунатні шлюбні мозолі, а на обох боках голови є пара зовнішніх звукових резонаторів білого кольору. В розмноження тулуб може бути з жовтуватим відтінком.

Ропуха звичайна (Bufo bufo) — вид земноводних роду ропух (Bufo). Інша назва — ропуха сіра. Зовнішній вигляд

Ропуха звичайна, що замаскувалась серед листя

Це найбільша ропуха, що зустрічається в Європі. Дорослі ропухи сягають 20 см. Самки більші за самців. Тіло широке і приземкувате. Очі помаранчевого кольору, зіниці горизонтальні. Шкіра грубозерниста. Забарвлення залежить від статі і віку, а також часу року, буває не тільки сірим, а й оливковим, темно-коричневим, теракотовим, піщаним.

Поведінка

Зазвичай полює по ночах, і є найактивнішою у вологих погодних умовах. Вдень активна у дощову та похмуру погоду. В інакшому випадку денними сховищами сірих ропух служать порожнини під коренями та стовбурами повалених дерев, пеньки, каміння, купи хмизу, листова підстилка. На зимівлю йдуть у вересні-листопаді. Зимують поодинці або невеликими групами у непромерзаючих сховищах — норах гризунів, трухлявих деревах, порожнинах ґрунту, купах каміння, іноді в льохах. При дослідженні особливостей біології цього виду в Швеції зроблено припущення, що у зв'язку з тим, що в районі спостережень ґрунт протягом зимового періоду промерзає на глибину 1-2 м, сірі ропухи зимують тут, найвірогідніше, у воді (Ericsson et al., 1982). Ця особливість підтверджується спостереженнями у центральній Україні.

Для захисту від хижаків виділяє токсичну речовину — буфагін. Цього достатньо, щоб утримати багатьох хижаків на відстані, хоча деякі види змій і їжаки виробили проти цієї отрути імунітет.

Живлення

Живляться ропухи комахами та малорухомими наземними формами безхребетних. Поїдають гусінь, жуків, павуків, багатоніжок, дощових червів, молюсків.

Ропуха зелена

Ропуха зелена (Pseudepidaleaviridis) — вид земноводних, що входять до роду Зелена ропуха (Pseudepidalea), родиниропухових (Bufonidae) ряду безхвостих земноводних (Anura).

Харчування

У живленні личинок тваринні корми (найпростіші, дрібні ракоподібні) відіграють меншу роль, ніж детрит та водорості. З початком появи передніх та задніх кінцівок (часто за наявності залишків нерезорбованого хвоста) тварини переходять на живлення наземними безхребетними — двокрилими, жуками та ін.

Часничниця звичайна

Часничниця звичайна, або землянка звичайна^[1] (Pelobatesfuscus) — вид земноводних, що входять до роду землянка(Pelobates), родини землянкових (Pelobatidae) ряду безхвостих земноводних (Anura).

Інші назви: Земляна жаба, земляна жабка, часникова жаба, часникова жабка, жабка бура, землянка звичайна.

Зовнішній вигляд

Часничниця звичайна

Тварини середніх розмірів, довжина тіла дорослих 40-80 мм, міжочний простір зверху виразно опуклий, внутрішній п'ятковий горб великий і зазвичай світло-жовтуватого забарвлення, зіниця вертикальна, шкіра гладка. Тіло коренасте, голова тупа, ноги короткі. Лоб між очима випуклий. У забарвленні спинного боку тіла переважають зеленкуваті або зеленкувато-коричневі тони з темнішими симетричними ділянками-смугами уздовж світлої серединної частини спини. На спині часто є також окремі дрібні червоні крапки, черевний бік світло-сірий, найчастіше без візерунка або з окремими дрібними плямами. На задніх кінцівках доволі добре розвинені плавальні перетинки. Статевий диморфізм виявлений у дещо коротших та потовщених передраменах самців та в їхніх дрібніших розмірах порівняно з самицями. Матеріали з мінливості зовнішньоморфологічних ознак в межах України фрагментарні й обмежені описом розмірних характеристик цих тварин у Криму та в Карпатах. Дослідження в інших ділянках поширення свідчать, що землянкам може бути притаманна мінливість у розмірах тіла залежно від типу біотопів. Так, довжина тіла землянок, що живуть на відкритих просторах (луки, поля) у Московській, Калузькій та Рязанській областях, коливається в межах 35-40 мм, а в лісових насадженнях (сосняки) 40-50 мм. З другого боку, виявлена позитивна залежність темпів росту від щорічної середньомісячної кількості опадів.