3 Висвітлити зв'язок логопедії з іншими науками

Логопедія тісно пов'язана з багатьма науками. Для того щоб успішно займатися корекцією і профілактикою різних мовних порушень, всебічно впливати на особистість, необхідно знати симптоматику мовних порушень, їх етіологію, механізми, співвідношення мовних і немовних симптомів у структурі порушень мовної діяльності.

Розрізняють внутрішньосистемні і міжсистемні зв'язки. До внутрішньосистемним відносяться зв'язку з педагогікою, різними галузями спеціальної педагогіки: сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, олигофренопедагогикой; методиками навчання рідної мови, математики; з логопедичної ритмікою, загальної і спеціальної психологією. До міжсистемних зв'язків відносяться зв'язку з медико-біологічними і лінгвістичними науками.

4. Висвітлити понятійно - категоріальний апарат логопедії.

Норма мовлення – загальноприйняті варіанти використання мови в процесі мовленнєвої діяльності, що забезпечується збереженими психофізіологічними механізмами мовленнєвої діяльності

Порушення мовлення (синоніми: розлади мовлення, мовленнєві вади, дефекти мовлення, недоліки мовлення, мовленнєві відхилення, мовленнєва патологія)– відхилення в мовленні людини, яке говорить, що саме відрізняється від норми, прийнятої в даному мовленнєвому середовищі, й виявляється порушеннями звуковимови, голосу, темпу, ритму, що зумовлені розладами нормального функціонування психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності.

Порушення мовленнєвого розвитку – група різних видів порушень у розвитку мовлення, що мають різну етіологію, патогенез, ступінь вираженості або порушення протікання мовленнєвого розвитку, не відповідають нормальному онтогенезу, зокрема, характеризуються відставанням в темпі.

Недорозвинення мовлення – якісно низький рівень сформованості порівняно з нормою мовленнєвої функції, або мовленнєвої системи.

5. Висвітлити історичне підґрунтя виникнення логопедії як науки.

1. З найдавніших часів людство звертало увагу на дефекти мовлення, що знайшло свій відбиток у спеціальних трактатах і релігійному епосі. Робилися спроби відокремити мовленнєві розлади від інших аномалій із юридично правовою ціллю і для їх прогнозування.

Концентрація накопичених знань при храмах дозволяла жерцям пояснювати вади мовлення і їх зцілення як прояв небесних сил представниками яких на землі жерці оголошували себе.

2. Перші спроби зрозуміти і пояснити причини мовленнєвих розладів, віддиференціювати їх, намітити шляхи подолання, зустрічаються лише в роботах медиків стародавності починаючи з V ст. до н.е. (Гіппократ, Аристотель, Цельс, Гален, а потім Авіценна).

З аналізу медичної літератури Стародавнього Сходу очевидно, як поступово з розвитком медицини накопичувався й удосконалювався первісно примітивний досвід вивчення мовленнєвих розладів, розширювалися перші уявлення про них та їх лікування.

3. У педагогічній літературі Стародавнього Сходу нагадувань про розлади мовлення майже не має. Виняток складають лише вказівки Плутарха і Квінтіліана про необхідність при вихованні дітей стежити за тим, щоб їх годувальниця і вони самі говорили чисто. Ні аналізу мовленнєвих порушень, ні методів їх усунення ми при цьому не знаходимо.

4. На кінець, певне, слід зазначити, що сучасна логопедія як наука, що має предметом свого вивчення механізми, причини, засоби подолання і попередження мовленнєвих розладів, має свої глибокі корені, що ідуть у самі далекі часи розвитку людського суспільства.