1. Значення терміну логопедія. Об*єкт і предмет, мета і завдання логопедії як науки.

Логопедія - це наука про порушення мови, про методи їх попередження,виявлення та усунеання засобами спеціального навчання і виховання.

Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, течію, структурупорушень мовленнєвої діяльності, систему корекційного впливу.

Термін «логопедія» походить від грецьких коренів: логос (слово),пайдео (виховую, навчаю) - і в перекладі означає «виховання правильноїмови ».

Предметом логопедії як науки є порушення мови і процеснавчання і виховання осіб з розладом мовної діяльності. Об'єктвивчення - людина (індивідуум), що страждає порушенням мови.

Порушення мови вивчаються фізіологами, невропатологами, психологами,лінгвістами та ін При цьому кожен розглядає їх під певним кутомзору у відповідності з цілями, завданнями і засобами своєї науки.

Логопедія розглядає розлади мовлення з позицій попередження іподолання засобами спеціально організованого навчання і виховання,тому її відносять до спеціальної педагогіки.

Структуру сучасної логопедії становить дошкільна, шкільналогопедія і логопедія підлітків і дорослих. Основною метою логопедії є розробка науково обгрунтованоїсистеми навчання, виховання і перевиховання осіб з порушеннями мови, атакож попередження мовних розладів.

Вітчизняна логопедія створює найбільш сприятливі умови длярозвитку особистості дітей з вадами мовлення.

2. Розкрити принципи і методи сучасної логопедії.

Загальнодидактичні (науковість, систематичність, доступність, наочність, прочність, виховний характер навчання, свідомість та активність, індивідуальний підхід) та специфічні (принцип розвитку, онтогенетичний принцип, принцип системності, принцип комплексності, принцип зв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку дитини, принцип діяльнісного підходу)

Принцип системності спирається на уявлення про мовлення як про функціональну систему, структурні компоненти якої знаходяться в тісному взаємозв’язку. Тому вивчення мовлення, процесу й розвитку та корекції порушень передбачає вплив на всі компоненти, на всі сторони мовленнєвої функціональної системи. В складній будові мовленнєвої діяльності розрізняють вияви, пов’язані зі звуковою, тобто вимовною, стороною мовлення, фонематичними процесами, лексикою і граматичною будовою. Порушення мовлення можуть бути спричинені кожним із цих компонентів або їх системою. Існує група порушень, які охоплюють як фонетико-фонематичну, так і лексико-граматичну системи і виявляються в загальному недорозвиненні всіх сторін мовлення.

Принцип системного аналізу мовленнєвих порушень застосовують для своєчасного виявлення ускладнень у формуванні тих або інших сторін мовлення. Раннє розпізнавання можливих відхилень як в усному, так і в подальшому писемному мовленні діє змогу запобігати їм за допомогою логопедичних прийомів.

Принцип комплексності має значення при вивченні та усуненні мовленнєвих розладів. У процесі вивчення порушень мовлення та його корекції важливо враховувати загальні та специфічні закономірності розвитку дітей із порушенням мовлення, дані медичного, психологічного й логопедичного обстеження. Усунення порушень мовлення повинно носити комплексний медико-психолого-педагогічний характер.

Онтогенетичний принцип вимагає розробку методик корекційно-логопедичного впливу з урахуванням послідовності появи форм і функцій мовлення, а також видів діяльності дитини в онтогенезі.

Принцип зв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку. Мовленнєва діяльність формується і функціонує в тісному зв’язку з розвитком психіки дитини, з різними її процесами, що відбуваються в сенсорній, інтелектуальній, афективно-вольовій сферах. Ці зв’язки виявляються в нормальному й атиповому розвитку.

Принцип обхідного шляху використовується для успішної логопедичної корекції мовленнєвих порушень у процесі компенсації порушених мовленнєвих та не мовленнєвих функцій і перебудові діяльності функціональних систем. Велике значення має установлення в кожному окремому випадку етіології, механізмів, симптоматичних порушень, виділення провідних розладів, співвідношення мовленнєвої та не мовленнєвої симптоматики в структурі дефекту.

Принцип діяльнісного підходу полягає в дослідженні дітей із порушеннями діяльності дитини: предметно-практичної, ігрової, навчальної.

Логопедична робота може здійснюватися з використанням різних методів, серед яких умовно виділяють наочні, словесні, практичні.

Наочні методи спрямовані на збагачення змістової сторони мовлення і забезпечують взаємодію двох сигнальних систем. Велика роль у цьому процесі належить вихователю.

Словесні методи застосовують для навчання переказу, бесіди, розповіді без спирання на наочний матеріал.

Практичні методи використовують для формування мовленнєвих навичок за допомогою спеціальних вправ, ігор, інсценізацій.

Особливе значення має застосування репродуктивних і продуктивних методів та їх поєднання з урахуванням специфіки мовленнєвого порушення.

Репродуктивні методи ефективні в розвитку імітаційних здібностей дітей, формуванні навичок чіткої вимови в процесі використання звукоскладових вправ, сприймання мовленнєвих зразків. Їх роль особливо значна у формуванні першопочаткових навичок вимовляння звуків, корекції порушень голосу. Ефективність цих методів значно зросте, якщо їх використовувати у контексті цікавих і адекватних для дитини видів діяльності.

Продуктивні методи найширше використовуються для побудови зв’язних висловлювань, різних видів розповіді, в творчих завданнях. Перехід до використання продуктивних методів щоразу визначають логопед і вихователь залежно від конкретних завдань корекції порушення і рівня сформованості необхідних посилань для переходу до самостійного мовлення. Методика логопедичного впливу за різних видів і форм мовленнєвих недоліків передбачає використання всієї різноманітності психолого-педагогічних методів дошкільної колекційної педагогіки. Особливості застосування цих методів зумовлені специфікою мовленнєвого розладу, структурою співвідношення первинних і продуктивних порушень мовлення дитини, її віковими ознаками.