6. Культурогенез українського народу. Витоки української культури: автохтонна та міграційна теорії походження українців.

Культурогенез – процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві. На сьогодні не існує єдиної теорії появи культури.Формування етнічної культури (культурогенез) нерозривно пов’язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, не можна не зупинитися на проблемах етногенезу українців.Нагадаємо основні точки зору:1) міграційна (слов’яни прийшли на свою нинішню територію, український народ – це етнос, який виник унаслідок міграції інших народів);2) автохтонна (слов’яни є споконвічними жителями Східної Європи; на сучасній українській території здавна жили народи, які не вели кочове життя, а займалися матеріальним виробництвом, тобто по історичній вертикалі змінюються культури, а етнос залишається незмінним). Сьогодні автохтонну теорію вважають максимально наближеною до істини. Як визнано сучасними вченими, культурогенез і етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософ­ському, життєдіяльному планах східний слов’янин, а відтак і українець, – не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, які спільни­ми зусиллями витворили підвалини його специфічно-національних способу жит­тя та світогляду. З огляду на це, пи­тання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке зна­чення і викликає у своєму розв’язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.Однак дискусійність багатьох проб­лем, пов’язаних із витоками вітчизняної культури, зумовлена не тільки тенденційністю в їх розв’язанні. Наявність різних наукових концепцій пояснюється браком археологічних даних, інших достовірних джерел інформації, що могли б прояснити картину масштабних історичних подій, що відбувалися на теренах сучасної України.Питання про історію та витоки української культури є складним і дискусійним. Одні дослідники вважають, що розвиток української культури почався в епоху середньовіччя, а до того культуротворчий процес не раз руйнувався внаслідок активних міграційних процесів та нападів різних завойовників. Інші твердять, що витоки культури слід шукати з епохи бронзи (II тис. до н. е.). Безумовно, впродовж тисячоліть населення України не залишалось етнічно і культурно однорідним. Отже, племена і народи, що проживали на території України впродовж тисячоліть, творили культуру, пе­редаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний прогресивний розвиток.

7. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт).

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт – стародавній кам’яний вік (1 млн. – 11 тис. pp. до н.е.), мезоліт – середній кам’яний вік (10 тис. – 7 тис. pp. до н.е.), неоліт – новий кам’яний вік (6 тис. – 4 тис. pp. до н.е.), енеоліт – мідно-кам’яний вік (3300–2800 pp. до н.е.), бронзовий вік (2800–1200 pp. до н.е.).Дослідники вважають, що близько 1 млн. років тому на наші терени прийшли перші люди. На сьогодні доведено, що найраніше освоєною територією України було Закарпаття (с. Королево ).Стоянки найдавніших в Україні людей знайдені також на Дністрі, Житомирщині, у Донбасі, Гірському Криму. Археологи знаходять тут кам’яні знаряддя праці, залишки поховань. Залишки штучної будівлі з фундаментом із кісток мамонта досліджено на стоянці Молодове Чернівецької області на річці Дністер. У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояснення навколишнього світу. Початкові форми релігійних уявлень – тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.Анімізм – одна з форм релігії, пов’язана з вірою в одушевлення усіх предметів і явищ.Магія – сукупність обрядових дій, пов’язаних із вірою в можливість впливу на навколишній світ.Тотемізм – комплекс вірувань, пов’язаних із уявленнями про спорідненість людини і тотема (тварини-предка, покровителя).Фетишизм – віра в надприродні властивості матеріальних предметів, як природних, так і зроблених людиною.У VI – ІІІ тис. до н.е. коли на території України наступила епоха неоліту, у житті людини відбувся перший якісний поворот – перехід від збиральництва й примітивного полювання до відтворювальних видів діяльності – землеробства і скотарства – неолітична революція.Найбільш відомою культурою України часів пізнього неоліту та енеоліту є Трипільська культура – IV – III тис. до н. е. на Середньому Подніпров’ї, яку в 1896 р. відкрив український археолог Вікентій ХвойкаТрипільська культура існувала майже 1500 років і досягла надзвичайного розвитку, зробивши непересічний внесок у світову й українську духовну скарбницю. Вона слугувала взірцем для наступних поколінь.Характерні особливості трипільської культури:– поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд;– житло будувалося по колу, одна оселя біля іншої, а середина залишалася порожньою;– хати зводилися каркасні; проміжки між стовпами запліталися лозою та обмазувалися ззовні й зсередини товстим шаром глини;– стіни і піч розписувалися яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом;– у релігійно-ідеологічних уявленнях трипільців пріоритетним був культ Великої Богині-Матері. Їй присвячувалися високомистецькі жіночі статуетки («палеолітичні венери»), які були символом родючості й шанування предків; – високий технічний і художній рівень виготовлення кераміки, яка й сьогодні вражає своїм розмаїттям і досконалістю форм, незбагненною вишуканістю та декоративністю орнаменту, його космогонічністю.Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом із осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях.