3. Етнопсихологічні особливості українців як підґрунтя української культури (д.Чижевський, м.Шлемкевич, о.Кульчицький).

Для більшості дослідників українського менталітету характерна узгодженість поглядів на те, що українська душа і психіка українця гуманітарно орієнтовані.Звернімося тепер до конкретних теорій і основних рис української ментальності, розроблених у вітчизняній філософській думці. Одним із основоположників української ментальності був Дмитро Чижевський. Чижевський виділяє три моменти, які характеризують особливості філософії даної національності:1) форма вияву філософських думок;2) метод філософського дослідження;3) будова системи філософії, “архітектоніка”, місце і роль у системі тих чи інших цінностей.Д.Чижевський зазначає, що потрібно починати характеристику розвитку будь-якої національної філософії начерком тих національних підвалин, на яких ця філософія виростає. Д.Чижевський намічає три шляхи, якими можна йти до характеристики національного типу:1) дослідження народної творчості;2) характеристика найбільш блискучих, яскравих епох, котрі переживав даний народ;3) характеристика найбільш видатних представників даного народу.Найголовніші риси психологічного складу українця, за Чижевським, такі: емоційність, сентиментальність, ліризм.О.Бердник у своїх романах часто послуговується образами язичницької міфології, навіть його маніфест ”Будуймо храм душі” багато в чому пройнятий неоязичництвом. Письменник вважає, що одна із сил, які “безжально винищували найменший знак сонячних вірувань наших прабатьків - християнство” .О.Кульчицький вважає, що для оформлення і усталення світосприймальних настанов важливе не тільки свідоме психічне життя, а й несвідоме “колективне підсвідоме”. В українській психічній структурі це:а) комплекс меншовартості і тенденція до надолуження; б) “відтиснуті переживання”, праобрази уявлення.Поняттю “воля” у них приділялося зовсім мало уваги. Власне кажучи, ґрунтовні і серйозні дослідження ментальності українця з’явилися аж у вісімнадцятому столітті, хоча спроби характеризувати українське “психе” велися ще від часів Нестора. Недостатність таких досліджень раніше можна пояснити об’єктивними і суб’єктивними причинами, серед яких і невизначеність самих парадигм “ментальність”, “менталітет”, і ряд інших труднощів, які роблять складним об’єкт дослідження. Лише у дослідженні Миколи Шлемкевича визначений як один із типів української людини “шевченківський”, домінанта життя якої - активність і вільний дух, і схарактеризований наближений до нього “сковородянський” – який не знаходить собі місця у цьому світі, але перетворень шукає лише у собі. Першим найістотнішим об’єднанням, яке виборювало свободу і незалежність держави стала Запорізька Січ, звідси і випливає необхідність дослідження волі саме до цього історичного періоду, який збігається із становленням української класичної філософії.