- •Предмет курсу «іук». Еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття «культура».
- •Структура та функції культури.
- •Етнопсихологічні особливості українців як підґрунтя української культури (д.Чижевський, м.Шлемкевич, о.Кульчицький).
- •Феномен української ментальності
- •6. Культурогенез українського народу. Витоки української культури: автохтонна та міграційна теорії походження українців.
- •7. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт).
- •8. Культура енеоліту. Феномен Трипільської культури.
- •9. Культурні здобутки епохи бронзи, мідної та залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати).
- •20 Архітектура та образотворче мистецтво доби відродження
- •21 «Золотий вік» Львівського архітектурного Ренесансу.
- •22 Музика і театр доби Відродження
- •24 Етапи розвитку стилю бароко в українській культурі іі пол. Хvii – хviiі ст.
- •Козацьке бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві. Відомі архітектори.
- •Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. Хvii – поч. Хviiі ст. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •27 Особливості літературних пошуків в українській культурі іі пол. Хvii – поч. Хviiі ст.: барокова література, козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •Соціально-політичні умови та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvіii – початку хх ст.
- •Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні: наука, література, архітектура, образотворче мистецтво, театр, музична культура.
- •31.Особливості народницького періоду національно-культурного відродження: наука, література, архітектура, образотворче мистецтво, театр, музична культура.
- •34. Феномен національно-культурного відродження у Галичині
- •32.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та громадівський рух в українській культурі хіх ст.
- •33.Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •35. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •36. Особливості модерністичних пошуків в українському малярстві й архітектурі.
- •37. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •42.Характерні риси та основні концепти постмодернізму.
- •38.Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •39.Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •40.Творчість діячів української культури в еміграції
- •41.Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •43.Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі
- •44.Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
40.Творчість діячів української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції. Найбільший вклад у розвиток української культури за кордоном внесли: Є.Маланюк (1897—1968 pp.), С.Гординський (1906—1993 pp.), І.Багряний (1907—1963 pp.), скульптур О.Архипенко (1887—1964 pp.), графік, живописець, мистецтвознавець Я.Гніздовський(1915—1985 pp.), композитор А.Рудницький (1902-1975 pp.). Їхня діяльність полягала у об’єднанні української діаспори, розповсюдженні літературних творів, які були заборонені в СРСР, створенні шкіл та університетів. Вони починали із заснування церков, адже релігія – сильний чинник об’єднання людей. Пізніше при церквах утворювались літературні кружки, де поширювалась українська література, проводились літературні вечори, видавались брошури, збірники творів.Першою українською вищою школою за кордоном був створений у Відні 1921 р. Український вільний університет. Його засновником став Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками — М.Грушевський та видатний учений-юрист С.Дністрянський. Восени 1921 р. університет був перенесений до Праги, де проіснував до 1939 p., а після Другої світової війни відновив діяльність у Мюнхені. У 20 —30-х роках у Празі працював Український високий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, в якому готували вчителів для початкових шкіл і позашкільної освіти. Директором інституту був історик української літератури Л.Білецький.У 1923 р. група професорів філософського факультету Українського вільного університету — Антонович, Д.Дорошенко, О.Колесса, В.Щербаківський заснували Українське історико-філологічне товариство.Важливим культурним центром української еміграції був Український науковий інститут у Берліні, заснований 1926 р. Першим ректором інституту став відомий український історик Д.Дорошенко, а з 1932 р. і до Другої світової війни — філософ та історик культури І.Мірчук. Після Другої світової війни центр науково-культурного життя української діаспори перемістився до Північної Америки — Канади та США. Завдяки активній діяльності української громади вже 1945 р. у Саскатунському університеті (Канада) було запроваджено викладання української мови, літератури, історії. Нині, за свідченням директора Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті Б.Кравченка, українознавчі програми запроваджені в 12 університетах Канади. За умов зросійщення і денаціоналізації еміграційна українська культура першої половини XX ст. виявила естетичну своєрідність і стала незамінним компонентом художнього та наукового осмислення стану української людини у світовому контексті.Основні угрупування:1.МУР(Мистецько-український рух)-1945р-Німеччина-Улас Самчук, Євген Маланюк, Ю. Косач, Ю. Шелех, Іван Багряний, В. Барка, Тодось Осмачка;2.”Слово”-1954-1977рр-Нью-Йорк- Іван Багряний, В. Барка, Євген Маланюк, Й. Гирняк, Г. Костюк, Ю. Лаврієнко(це по суті переформатований МУР);3.Празька школа-Є. Маланюк, Олена Теліга, Ю. Липа, Ю. Клен, Н. Лівицька-Холодна, О. Стефанович;4.Нью-Йоркська група - Ю. Тарнавський, Богдан Рубчак;