42.Характерні риси та основні концепти постмодернізму.

Постмодерн(той,що йде за модерном) – це інтелектуально-культурний феномен, філософська течія чи мистецький напрям, який відображає зміни у літературі, філософії, архітектурі. Презинтанта інформаційної епохи.Риси:

• Ствердження парадигми – рівноцінність та синхронність різних культурних систем(принцип “i….і” замість ”або….або”)

• Гра смислами, уникнення однозначності

• Зневаження авторитетів, подолання центризму

• Абсолютизація феномену гри

• Іронія

• Втрата чистоти стилю, еклектизм (нашарування, змішування стилів)

• Поєднання ідеального, ілюзорного та реального

• Заперечення причини та наслідку, заперечення статичних зв’язків

• Цитатність, принцип монтажу

• Гедонізм(насолоджуватись життям)

• Естетизація потворного, змішування високого і низького

• Тиражування

• Зміст твору виникає лише у акті його сприйняття

• Альтернативність та мінливістьФранцузький філософ, естетик-постфрейдист Жан-Франсуа Ліотар пов'язує постмодернізм з невірою в метарозповідь, кризою метафізики і універсалізму. Визначення, пов’язані з постмодернізмом:Різома (фр. кореневище) – абсолютно аструктурний, нелінійний спосіб організації культурної системи, який передбачає можливість розвитку та конфігурації.Номадизм (номадологія, від тюрського “кочівник”) – відмова від структурної та лінійної організації буття, трактування реальності як нелінійноЇ та аструктурної, подолання центризму.Деконструкція – переосмислення,введення у новий контекст, конструювання у процесі творення.Симулятор – ерзац художнього образу, знак відсутності дійсності,правдоподібна подоба.Гіперреалізм – уявний світ у свідомості, який не відрізняє дійсність від фантазії.В літературі введенні нові засоби: антологія(збірник різних творів різних письменників але одного жанру), використання суржику, карнавалізація(колаж та іронія), гра ієрархії.

38.Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.

Соцреалізм (соціалістичний реалізм) — псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті — набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були такі принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдиноможливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість, історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм).Перші роки більшовицької влади в Україні позначилися досить ліберальною політикою щодо української національної культури. Згідно з цією політикою в Україні проходила українізація (20-30 роки) як реалізація прагнення Й. В. Сталіна привернути на свій бік більшість представників українського народу. У 1927 р. видано наказ про перехід партійного діловодства на українську мову. Показники в другій половині 1920-х років справді були вражаючими. Писемність міського населення України зросла. Навчання велося зазвичай українською мовою. Цілком українськими стали 80 % середніх шкіл та 30 % вищих навчальних закладів; видання україномовних книжок становило більше половини від загальної кількості видань. 1923 р. з еміграції повернулася частина інтелігенції на чолі з М. Грушевським. Українізація давала свободу дій багатьом представникам інтелігенції, які працювали на ниві української культури. Радянській владі вдалося переконати український народ у тому, що вона є дійсно народною. Політика українізації надала імпульс розвитку національної культури, породила сподівання на утворення незалежної української держави, спричинила зростання національної самосвідомості.Політика українізації поступово згорталася. В Україні набувала обертів русифікація. Специфічним було ставлення радянської влади до культурної спадщини. Музеї, що мали виразно український характер, масово зачинялися чи реорганізовувалися. Було знищено чимало архітектурних пам'яток (серед них - Михайлівський собор у Києві, пам'ятки доби гетьманства тощо). Значну кількість творів образотворчого мистецтва перевезли до Москви і Ленінграда, частково розпродали. Втілюючи рішення радянської влади про формування атеїстичної свідомості, український уряд поводив активну антирелігійну діяльність. Було розгромлено УГКЦ , масових репресій зазнало духовенство всіх релігійних конфесій, заборонялося святкування релігійних свят, проведення традиційних обрядів: весілля, хрестин, поховань тощо.У цілому українська культура у 1930-ті роки набула суто соцреалістичного характеру. Три голодомори: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947. Після викриття культу Й. Сталіна на XX з'їзді КПРС у 1956 р., з початком хрущовської "відлиги" принципи культурної політики в Україні не змінилися, хоча в той час було реабілітовано багато діячів культури, репресованих у 1930-ті роки.. Було поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання.1964р – прихід до влади Брєжнєва. Протягом 1960-1970-х років двомовними, а згодом фактично російськомовними стали майже всі обласні музично-драматичні театри сходу і півдня України, було русифіковано оперу й оперету, припинилося дублювання українською мовою художніх фільмів. Фільми кіностудії ім. Довженка та Одеської кіностудії випускалися російською мовою.У період хрущовської "відлиги", десталінізації та деякої лібералізації духовного життя в Україні з явилася нова генерація інтелігенції- "шістдесятники". (див 39 пит)Українська інтелігенція в роки "гласності" на перший план висувала питання захисту національної мови і культури, повернення історично-культурної спадщини в її повному обсязі.Помітні зміни відбувались у сфері художньої творчості: горбачовська політика спричинила значне послаблення партійно-державного тиску на митців.