34. Феномен національно-культурного відродження у Галичині

Перший етап національно-культурного відродження в Галичині розпочинається 1772 р. - з часу приєднання краю до Австрійської монархії. австрійський уряд спромігся поліпшити матеріальне й соціальне становище духовенства та підняти рівень народної освіти,У 1774 р. в Австрійській державі введено закон про обов'язкову шкільну освіту для дітей від 5 до 12 років. Законом створювалася нова система шкільної освіти, яка передбачала існування трьох типів шкіл: 1) парафіяльних однокласних, в яких діти навчалися читати, писати, рахувати рідною мовою; 2) тривіальні - трикласні; та 3) нормальні - чотирикласні школи у містах з німецькою мовою навчанняУ 1784 р. заходами Йосифа II у Львові був відкритий перший на українських землях світський університет, де викладання велося німецькою мовою та латиною.У 1817 р. для підготовки викладачів для сільських шкіл Могильницький заснував Дяковчительський інститут, слухачами якого ставали діти парафіяльних священиків і навіть селян.Важлива роль у розвитку галицького відродження належала гуртку перемиського єпископа Івана СнігурськогоНаступний етап у розвитку галицького відродження пов'язаний з діяльністю "Руської трійці" - гуртка львівських романтиків, вихідців з сільського духовенства, студентів феко-католицької духовної семінарії у Львові Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького.У 1836 р. щоб довести, що українською мовою можна висловлювати філософські і релігійні думки, М.Шашкевич на традиційних урочистостях в семінарії виголосив промову, які традиційно виголошувалися латинською, німецькою чи польською, українською мовою. Він же один із перших почав проповідувати в церкві українською, подаючи таким чином приклад іншим студентам семінарії.У 1833 р. представник польської громадськості і культури Ваштав Залеський видав збірку "Польські та українські народні пісні на Галичині". "Русалка Дністрова" знаменувала новий етап національного відродження в Галичині, що характеризувався пробудженням під впливом романтичних ідей національної свідомості українців.

32.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та громадівський рух в українській культурі хіх ст.

Члени Кирило-Мефодіївського братства виробили ідеологію українсько-слов'янського відродження, яка стала панівною у середовищі української інтелігенції 40 —50-х років XIX ст. На їхню думку, всі слов'янські народи мають право вільно розвивати власну культуру, вони прагнуть утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними до тих, що є у Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ. Першою на шлях федерації повинна була стати Україна, яку М.Костомаров та його однодумці вважали водночас і найпригніченішою та найелі-тарнішою з-поміж усіх слов'янських суспільств.Братство мало на меті перебудувати тогочасні суспільні відносини в Україні на засадах християнства, виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти та здобуття Україною національного суверенітету в межах слов'янської конфедерації. Однак за короткий час існування воно не змогло реалізувати цих задумів. У 1847 р. товариство було розгромлено, а його члени заарештовані.Зазначимо, що Кирило-Мефодіївське братство виконало важливу роль на шляху відродження та поширення ідей українського націоналізму. Воно було першою, хоч і невдалою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку. Із забороною діяльності братства центр українського національно-культурного руху на певний час перемістився в Петербург. У столиці Російської імперії, де режим був дещо м'якший, ніж у провінції, після заслання проживали кири-ло-мефодіївці Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський. Тут на кошти поміщиків В.Тарновського та Г.Галагана була відкрита українська друкарня і розпочалося систематичне видання творів иайвидатніших українських письменників — І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка та ін. У Петербурзі 1861 — 1862 pp. видавався українською мовою щомісячний журнал "Основа", що став головним друкованим органом національно-культурного руху. Редактором його був В.Білозерський.Журнал опублікував низку статей, присвячених основним проблемам українського світогляду. М.Костомаров виклав концепцію про "дві руські народності", де доводив "окремішність української культури і світогляду". Він в українців вбачав "сильно розвинений індивідуалізм, найсил до ідеалізму, глибоку внутрішню релігійність і демократизм, замилування до свободи, нехіть до сильної влади".Наприкінці 50-х —початку 60-х років в Україні почала формуватися народницька ідеологія, що поширилась у середовищі освіченої молоді. Українські народники були переконані в тому, що християнська мораль і національна культура збереглися в чистоті й недоторканості лише в селянському середовищі. За прикладом київської подібні організації виникли в 60-х роках XIX ст. у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах. Усіх членів громади об'єднувала спільна національна українська ідея, яка розвивалась на демократичному ґрунті: віра в можливість досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українського народу, гордість за надбання його духовної культури, що робить гідний внесок до світової культурної спадщини.Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, вивчали та пропагували історію й етнографію України, склали українсько-російський словник.Культурно-освітня діяльність громад викликала глибоке занепокоєння урядових кіл царської Росії, оскільки видання книжок і викладання українською мовою в недільних школах означало зміцнення національних основ духовного життя в Україні. Переслідувань царизму зазнали й громадівські організації, які або самоліквідувались, або були заборонені.