5.3 Війни і регіональні збройні конфлікти

5.3.1 Сутність і наслідки війни

Одна з найважливіших причин воєн і збройних конфліктів – відсутність взаєморозуміння між людьми, соціальними групами, політичними рухами і державами.

З точки зору історичної практики конфлікти, якщо вони не носять антагоністичний, а тим більше озброєний характер, в принципі, – нормальне явище суспільного життя.

Безконфліктне життя неможливе. Будь-яка грамотна людина розуміє, що загальна гармонія інтересів – це міф.

В той же час збройні конфлікти не можуть вважатися нормою цивілізованого суспільства. Держава, суспільство і окремі громадяни повинні слідувати певним правилам, направленим на їх урегулювання.

У широкому сенсі слова під збройним конфліктом розуміється будь-яка військова акція із застосуванням озброєної сили.

У вузькому сенсі він є відкритим озброєним зіткненням (найчастіше на державному кордоні), пов'язаним з її порушенням, утиском суверенітету тієї або іншої держави, або ж що виникло на ґрунті політичних протиріч усередині держави.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. В 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб.

Протягом двадцятого століття досить швидко росла кількість загиблих у війнах мирних громадян, з 5% від кількості усіх загиблих у Першій світовій війні до 75% — у другій й 80-90% — в 150 подальших малих війнах.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

5.3.2 Регіональні конфлікти

Локальна війна – це озброєне зіткнення в окремому регіоні планети між двома або декількома державами, що зачіпає переважно лише їх інтереси і що здійснюється з обмеженими політичними і військово-стратегічними цілями, тобто відносно невелике число учасників, що охоплює, і обмежений географічний район.

Локальні війни і регіональні озброєні конфлікти, безумовно, мають свої особливості. Проте вони мають і загальні риси, серед яких виділяються наступні:

• обмеженість військово-політичних цілей, обумовлена політичною відособленістю і вирішенням протиріч за допомогою озброєного насильства;

• залежність ходу і результату від втручання світових держав або їх коаліцій (економічна і дипломатична підтримка, участь у військових діях на тій або іншій стороні, постачання озброєнь і бойової техніки і т. д.);

• залежність від світової громадської думки (акції протесту, відмова в міжнародній підтримці, економічна і політична блокада і ін.);

• залучення, як правило, обмежених озброєних сил, ведення бойових дій звичайними засобами при постійній загрозі вживання сторонами інших, потужніших засобів поразки;

• осередковий характер бойових дій військ;

• невизначеність тривалості військових дій;

• масоване вживання інформаційної обробки військ і населення противника та ін.

Як вже наголошувалося, локальні війни і озброєні конфлікти виникають на соціально-політичному, економічному, міжетнічному ґрунті, унаслідок порушення територіальної цілісності або утиску суверенітету.

Припинення їх і врегулювання пов'язаних з ними проблем відбувається на державному рівні, дипломатичною дорогою, за допомогою третіх країн, міжнародних організацій, використання політики національного примирення і так далі

Небезпека цих соціально-політичних явищ полягає в тому, що вони часто набувають затяжного характеру (Близький Схід, Югославія, Абхазія, Південна Осетія, Чечня і ін.), мають тенденцію до розширення складу учасників, інтернаціоналізації масштабів і переростання у війни з ширшими політичними цілями.