Тема 2. Влаштування садово-паркових доріжок та майданчиків на різних за призначенням садово-паркових об’єктах.

Мета: вивчити типи матеріалів та конструкції доріжок різних категорій, способи влаштування лотків і кюветів із використанням сучасних матеріалів.

Завдання:

• засвоїти основні нормативні дані із проектування і створення дорожно- стежкової мережі на садово-паркових об’єктах;

• засвоїти типи матеріалів для покрить та їхні основні характеристики;

• засвоїти технології будівництва доріжок і майданчиків;

• графічно виконати конструкції доріжок різних категорій (груп);

• графічно зобразити лотки та кювети, які влаштовують на садово- паркових об’єктах;

• графічно виконати найпоширеніші типи конструкцій доріжок і майданчиків та розрахувати кількість матеріалів, необхідних для їх створення;

• обгрунтувати запроектовані рішення та оформити дані у пояснювальну записку;

• виконати і оформити креслення згідно з вимогами.

Вихідні дані

Студенти отримують основні норми та правила для засвоєння і конспектування та індивідуальні завдання на виконання лабораторної роботи. У додатку Б наведені приклади конструкцій доріжок і майданчиків.

Методичні вказівки до виконання теми

Дорожні площинні (горизонтальні) споруди на садово-парковому об'єкті створюють його транспортну і пішохідну основу. Від правильного проектування дорожно-стежкової мережі, добору будівельних матеріалів для дорожніх покрить та виконання покрить в натурі залежить майбутня життєвість всього об'єкту. Елементи дорожніх покрить застосовуються і при будівництві горизонтальних спортивних споруд.

Дорожно-стежкова мережа дозволяє відвідувачам зручним і найкоротшим шляхом дістатися до кожного елементу об'єкту; визначити прогулянкові маршрути, місця активного та тихого відпочинку на майданчиках, а також допомагає загальному відводу з території поверхневих ливневих і талих вод. В загальному балансі території об’єкту дорожно-стежкова мережа може займати 5-25% його площі. Залежно від розподілення відвідувачів по території і навантажень від їх руху, дорожно-стежкова мережа підрозділяється на п'ять класів.

Перший клас - головні магістральні дороги, алеї, по яких розподіляються основні потоки відвідувачів. Вони повинні бути в міру широкими (10-30 м) і мати малозношувані та довговічні конструкції покрить, як правило, з твердим верхнім покриттям.

Другий клас - другорядні дороги та доріжки, які з'єднують головні магістральні дороги і алеї та призначені для рівномірного розподілення відвідувачів по території об'єкту і підведення їх до певних паркових елементів, їх ширина сягає 4.5—10 м. Верхнє покриття може бути від твердого збірного плиточного до м'якого, яке складається із спеціальної суміші матеріалів.

Третій клас - додаткові доріжки, завширшки 2.5-5 м, які з'єднують окремі елементи об'єкту. Верхнє покриття може бути м'яким або твердим збірним плиточним.

Четвертий клас - доріжки (стежки) для руху одного або двох відвідувачів. Мають м'яке або грунтове покриття і ширину від 0,75 до 1,5 м.

П'ятий клас - дороги господарського призначення з транспортним рухом по доставці будівельних матеріалів і обладнання для поточних та капітальних ремонтів, а також товарів для торгівлі.

Для крупних садово-паркових об'єктів (парків, лісопарків, садів) можна використовувати всі п'ять класів дорожніх покрить. Для бульварів, скверів, невеликих садів характерні доріжки перших трьох класів.

На мікрорайонних територіях або при тимчасовому характері озеленення передбачають доріжки третього і четвертого класів (за виключенням доріжок, які забезпечують основних рух пішоходів по магістралях).

Садово-паркові майданчики діляться на чотири категорії.

1. Майданчики для відпочинку: призначені для активного і тихого відпочинку дитячого та дорослого населення; дитячі площадки; для тихого відпочинку дорослих; майданчики для масових ігор та гулянь з атракціонами тощо.

2. Спортивні майданчики: призначені для занять різними ігровими видами спорту і носять відповідні назви - волейбольні, баскетбольні, гандбольні, настільного тенісу, шахів, шашок тощо.

3. Господарські майданчики: слугують для встановлення штужбових приміщень, кладових для зберігання інструментів, місць скупчення зібраного сміття в контейнерах тощо.

4. Павільйонні майданчики: слугують для зручного під'їзду до різних павільйонів і споруд з метою їх капітального ремонту, розміщення виносного обладнання.

Всі майданчики влаштовують на сухих, підвищених місцях, їх верхній покрив вирівнюють із схилом 0,006-0,03, який створює сприятливі умови для поверхневого скиду атмосферних опадів і не знижує комфортності використання майданчиків. Схили більше 0,03 несприятливі для постійного руху по майданчику. В ряді випадків (а на спортивних площадках - обов'язково) для зниження рівня Грунтових вод влаштовують дренаж.

При будівництві садово-паркових доріжок і майданчиків використовують природні кам’яні матеріали та інертні матеріали штучного походження. Будівництво доріжок і майданчиків вимагає великих затрат праці і матеріалів. Велике значення має місцерозміщення місцевих ресурсів для будівництва доріжок і майданчиків, використання залишків грунтів від земляних робіт, будівельного сміття і т.д.

При виборі матеріалів потрібно враховувати їх фізико-механічні властивості.

За властивістю гірських порід чинити опір механічним діям матеріали поділяють на 5 класів міцності:

1 і 2 - міцні та дуже міцні породи, не піддаються або слабо піддаються вивітрюванню - базальт, порфір, кварцити, граніти, мармуроподібні та щільні вапняки та доломіти. Придатні для всіх видів дорожніх робіт, межа міцності складає понад 100 МПа (мегапаскаль).

3. - матеріали середньої міцності - ті ж породи, але уражені вивітрюванням, а також кам’яні сланці не рівномірної міцності, використовують в будівництві у вигляді щебеню із межею міцності 60-80 МПа. До них належать кам’яні сланці, нерівномірної щільності вапняки і різні види піщаників та їх шари. Широко використовуються для влаштування дорожніх основ.

4. - м’які матеріали - пористі вапняки, доломіти вапнякові, доломіти залізисті, тонкоплівчасті піщаники. Застосовуються у вигляді щебеню при влаштуванні основ для твердих верхніх покрить із межею міцності 30-40 МПа.

5. - дуже м’які - вивітрені, вивержені породи (землисті, мучнисті вапняки, слабкі піщаники і глинисті сланці). Використовуються із в’яжучими матеріалами для влаштування основ під грунтові і гравійні покриття. Межа міцності 30 МПа.

Дорожні покриття садово-паркового типу включають один або декілька конструктивних шарів, які вкладаються на спеціальну основу доріжок або площадок. Призначення дорожніх покрить - надати доріжкам і майданчикам міцності, стійкості до атмосферних опадів та комфортабельності як для руху, так і для відпочинку відвідувачів.

Дорожні покриття складаються з таких елементів:

1. дорожна земляна основа ("корито") - опора для всіх наступних елементів;

2. підстилаючий або пружинистовологоємкий шар, який влаштований з крупнозернистого піску;

3. основа з інертних матеріалів - головний несучий конструктивний елемент;

4. ізоляційний шар товщиною до 5 см;

5. верхнє покриття, яке являється шаром, що безпосередньо приймає навантаження від пішоходів та транспорту. Воно може бути твердим або м'яким.

Тверде верхнє покриття виконують із асфальтобетону, залізобетону або керамічних плиток, каменю, клінкеру, цегли, дерев'яних торцевих елементів. М'яке покриття складається із спеціальної суміші інертних в'яжучих і пружних матеріалів, яке повинна бути довговічним, декоративним і не пилити в суху погоду, не розмокати під час атмосферних опадів або ж штучного інтенсивного поливу.

При проектуванні і будівництві дорожніх покрить потрібно використовувати місцеві будівельні матеріали і перевагу при цьому потрібно віддавати відходам матеріалів різних галузей промисловості.

Правила і техніка виконання

Графічна робота виконується на ватманах формату А-4 у туші. На кресленнях мають бути зазначені: рамка, штамп, підпис, а на рисунках необхідні розміри і підписи.

Пояснювальна записка передбачає опис запроектованих рішень, розв'язання задач, їх пояснення та розрахунок необхідної кількості матеріалів для створення дорожніх покрить.

Креслення підшиваються до пояснювальної записки, яка оформлюється титульним листом і завершується списком використаної літератури.

Після виконання, у зазначений час, робота перевіряється, оцінюється і підписується викладачем.

Завдання складається із аудиторної та самостійної роботи.

Матеріали, інструменти та обладнання для виконання лабораторної роботи

Ватман, фарби, олівці (прості, кольорові), лайнери різної товщини, рапідоіраф, лінійки, лекала, рейсшини, кульман, мольберти, циркуль, курвіметри.