101. Поняття та види злочинів на українських землях у складі Російської імперії др..Пол. Хіх-хх ст..

Законодавство виходило з того, що немає злочину, якщо немає вказівки на це в законі. Під злочином розумілося діяння, яке посягає на “недоторканність прав влади верховної і встановлених нею влад або ж права і безпеку суспільства і приватних осіб”. Проголошувався принцип вини у формі умислу або необережності. Кримінальні карні дії поділялися на злочини й провини. Найбільш небезпечними вважалися політичні злочини (посягання на життя царя або членів царської родини, повстання, державна зрада). Феодальними пережитками було виокремлення злочинів проти віри, притягнення дітей із 7-річного віку до кримінальної відповідальності (хоча підлітки до 17 років і не підлягали кримінальному покаранню). Наприкінці ХІХ ст. був підготовлений і 1903 року затверджений імператором новий збірник кримінальних законів під назвою “Кримінальне уложення”, який базувався на принципах буржуазного права. Але в умовах революційних подій набули чинності лише деякі його глави, що встановлювали відповідальність за злочини проти особи імператора й членів імператорського дому, верховної влади, правосуддя тощо. Джерелами кримінального права були Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року, кримінальне уложення 1903 року, військово-кримінальний статут і військово-морський кримінальний статут. Визначалася ієрархія видів злочинів.

1. порушення постанов, які обороняють віру

2. Бунти проти верховної віри та злочинні діяння проти священної особи імператора й членів імператорського дому,

3. Державна рада

4. Непокора владі

5. Злочини проти державного майна

6. Злочини проти благочиння та благоустрою

7. Злочини проти життя здоров*я, честі приватних осіб

8. Злочини проти приватного майна

Суб’єктами кримінальної відповідальності могли бути особи з 10 років.

102. Мета та види покарання на українських землях у складі Російської імперії др.Пол. Хіх-хх ст..

Мета покарання полягала в тому, щоб шляхом кримінальної репресії виключити небажані для держави вчинки. Види покарань:

1. Кримінальні - смертна кара, позбавлення всіх станових прав, каторга (без строку і на строк від 4- до 20 років), висилка або поселення в Сибірі,Закавказзі. Позбавлення всіх прав вважалося громадянською смертю. До виправних покарань відносилися позбавлення всіх привілеїв висилка тощо.

2. Виправні в інших губерніях,крім сибірської,тимчасове ув’язнення в фортеці для політичних злочинців , тимчасове ув’язнення в монастирі для злочинців проти віри,тимчасове ув’язнення в тюрмі (до 1 року)- для всіх інших кримінальних злочинців,тимчасовий арешт( до 3 місяців),моральні зауваження в присутності суддів, штрафи

Тілесні покарання відмінялися, але фактично підчас селянських бунтів застосовувалися.

Встановлювалося 35 видів покарань кримінальних і виправних — від смертної кари до осуду. Покарання поділялися на основні (страта, ув’язнення та ін.). і додаткові (поліцейський нагляд, позбавлення звань, титулів тощо). До суворих видів покарань зараховували: позбавлення усіх прав стану, що означало не тільки втрату всіх привілеїв, пов’язаних із належністю до певного стану, а й позбавлення прав на майно (воно переходило до спадкоємців), припинення подружніх стосунків, позбавлення батьківських прав. Засуджених на каторгу представників простих станів до 1863 р. таврували, тобто на лобі й щоках випалювали тавро “кат” (що означало каторжний). Тривалий час зберігалися тілесні й болісні покарання, щоправда, від них поступово звільняли не лише привілейовані стани, а й згодом осіб з вищою та середньою освітою і навіть нижчі чини, що мали відзнаки.

Питання 103: поняття та види злочинів на західноукраїнських землях в 19-20 століттях

Кримінальний кодекс 1852 року запровадив поділ на злочини і проступки. Кодекс поділявся на дві частини: 1) Про злочини (ст. 1-232) і 2) Про проступки (ст. 233-532) За вчинення злочину передбачалася смертна кара через повішення або тюремне ув'язнення на різні строки. За проступки кодекс передбачав грошові покарання, арешт до шести місяців, тілесні покарання, заборону проживати в даній місцевості та ін. Тілесні покарання були офіційно скасовані в Австрії законом від 15 листопада 1867 року, але в Галичині продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 року одинадцята стаття якого поряд з арештом і штрафом передбачала також биття різками. Ще на початку ХХ ст., в червні 1902 року, депутат від Рогатинського повіту (нині Івано-Франківської обл.) адвокат А. Могильницький вимагав з трибуни галицького крайового сейму скасувати названий патент, посилаючись на поширення в Галичині сваволі з боку повітових старостів і галицького намісництва. Кримінальний кодекс 1852 року був доповнений у 1855 році військовим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини, та рядом інших законів. Серед них: 1) закон від 24 жовтня 1852 року про зброю; 2) 27 жовтня 1862 року про охорону особистої свободи; 3) 17 грудня 1862 року про друк; 4) 25 липня 1867 року про відповідальність міністрів; 5) 6 квітня 1870 року про охорону таємниці листування; 6) 10 травня 1873 року про бродяг; 7) 4 січня 1903 року про строки торгівлі хлібом, договори з іншими державами про видачу кримінальних злочинців та ін. Однак, незважаючи на видання багатьох законодавчих актів, що доповнювали кримінальний кодекс 1852 року, він базувався на застарілому кодексі 1803 року. Тому австрійські юристи вимагали перегляду багатьох його положень. Зокрема, середньовічним варварством вони вважали смертну кару, вимагали іншого врегулювання питання про відповідальність неповнолітніх - за австрійським кодексом 1852 року від кримінальної відповідальності звільнялися тільки діти до десяти років; виступали проти застосування статей кримінального кодексу за аналогією і т. п. У кримінальному законодавстві Австро-Угорщини відбився дуалістичний характер держави. Кримінальний кодекс 1852 року діяв тільки в Австрії, в тому числі в Галичині й на Буковині. В Угорщині ж у 1879 році був виданий свій кримінальний кодекс, який поширив чинність на територію Закарпаття