83.Законодавство на західноукр землях у міжвоєнний період у складі Румунії у 20-30х рр 20 ст.

Головне завдання правової політики Румунії щодо окупованих етнічних українських земель стала уніфікація системи права, що функціонувало в Бессарабії з румунською правовою системою. Румунські державні органи прагнули якнайшвидше уніфікувати правову систему на приєднаних територіях, зокрема етнічно українських, шляхом поширення на них чинності румунського законодавства. На захоплених українських територіях було поширено, зокрема в галузі правового регулювання цивільних відносин, румунські цивільно-правовінорми (у липні 1919 р.) Торговельний кодекс та споріднені з ним дрібні закони старого королівства (2 травня 1919 р.). Ше одним заходом румунської влади щодо поширення свого законодавства у Буковині стало прийняття 11 квітня 1924 р. Закону про уніфікацію повноліття — після досягнення 21 року — шляхом удосконалення румунського цивільного кодексу. Правова інкорпорація Буковини завершилася на підставі закону «Про поширення законодавства старого королівства» (1 жовтня 1938 р.).

На території Буковини в складі Румунії активно застосовували кооперативне законодавство. Буковинці активно займатися господарством, ремеслами, створювали кооперативні товариства. Правовою основою організації і діяльності кооперативних товариств був румунський закон «Про уніфікацію кооперативів* від 14 березня 1923 р., який передбачав порядок реєстрації товариств тощо.

Новим для буковинців був Закон «Про акти цивільного стану* від 25 лютого 1928 р., який вступив в дію з І січня 1930 р. Цей закон передав ведення актів цивільного стану від церкви до місцевих органів влади. Юридичним фактом, який засвідчував особу до цивільного стану був акт, виданий румунськими державними органами влади.

На захоплених українських територіях діяли, зокрема в галузі кримінально-правового регулювання, румунські кримінальні закони. 18 березня 1936 р. було затверджено Румунський кримінальний кодекс, який набув чинності з 1 січня 1937 р. Згідно з ним було передбачено інститути припинення виконання покарання, умовного звільнення, позбавлення волі, реабілітації тощо. За Кримінальним кодексом під злочином розумівся суспільно- небезпечний факт, проти якого необхідно було вживати заходи суспільної і правової охорони. Нововведенням у Кодексі було положення про малолітніх злочинців, про заходи боротьби зі злочинністю тощо.

Правовою основою поширення румунського судоустрою на територію українських етнічних земель були королівські декрети «Про Організацію Буковини» (19 грудня 1918 р.)та «Про організацію правосуддя в Бессарабії» (9 жовтня 1918 р.). З прийняттям окремого спеціального Закону «Про організацію судівництва»

(24 червня 1924 р.) було остаточно уніфіковано структуру суду,

визначено права і обон язки суддів.

Що стосується кримінально-процесуального і цивільно-лро- иесуального законодавства, то до кінця першої румунської окупації Північної Буковини і Бессарабії (червень 1940 р.) чинними залишалися австрійський кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. і австрійський цивільно-процесуальний кодекс 1895 р. Робота над проектами нових Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів проводилася і була завершена, проте до кінця червня 1940 р. вони не були уведені в дію.