81. Законодавство зунр

Законотворчий процес у ЗУНР був покладений на Українську Національну Раду, яка видавала статути, прокламації і закони. В умовах польської агресії законодавча діяльність Ради гальмувалася військовими діями та переїздами урядових установ. Конституційними актами ЗУНР були:

- "Тимчасовий основний закон" від 13 листопада 1918 р. - складався з 5 артикулів (статей), які визначали назву держави, її територію, суверенітет, представницькі органи влади, герб і прапор;

- Закон "Про Виділ Української Ради" від 4 січня 1919 р. - ним утворено колегіальний орган влади у державі з 9 осіб на чолі з президентом УНРади;

- Закон "Про державну мову" від 15 лютого 1919 р. проголошував нею українську, а іншим гарантувалася державна підтримка та захист;

- Закон "Про громадянство та правовий статус чужинців" від 8 квітня 1919 р. визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою, поданою до 20 травня того ж року. В іншому разі вони вважалися чужинцями. Цим самим законом регулювалася державна служба в ЗУНР.

Серед норм цивільного права найважливіше значення мали положення Закону "Про земельну реформу", ухваленого УНРадою 14 квітня 1919 р. Ним націоналізовувалися поміщицькі, церковні, монастирські і відомчі землі і створювався єдиний земельний фонд ЗУНР. фондом керували загальна повітова і сільська комісії, які визначали порядок володіння, користування та розпорядження землею. В цілому земельне законодавство не задовольняло селян і не виправдало їхніх вікових надій одержати землею. 13 лютого 1919 р. ухвалено Закон "Про основи шкільництва", який дозволив поряд з державними українськими школами створювати приватні та національні навчальні заклади.

Передбачалося провести повну кодифікацію українського права в ЗУНР. Але не вистачило ні часу, ні фахівців, не сприяли цьому і умови. Тому і далі в державі діяли норми кримінального, цивільного та процесуального кодексів Австро-Угорщини. Для справедливості зазначимо, що й польська влада спромоглася на кодифікаційні дії лише у 1933 p., користуючись до того часу тим самим цісарським законодавством

82. Законодавство на західноукр землях у міжвоєнний період у складі Польщі у 20-30х рр 20 ст.

Після проголошення відновлення Польської держави у 1918 р. на її території деякий час 'залишалися чинними іноземні джерела права (австрійські, німецькі і російські). Польська влада визнавала попереднє законодавство тимчасово чинним, скасувавши лише положення, спрямовані проти польського народу. Крім цього, на думку І. Терлюка, іноземні джерела (австрійські, німецькі і російські) мали різне походження, відповідали різному рівню соціально-економічного і політичного розвитку країн-учасниць поділу Речі Посполитої. Тому перед польською владою виникла необхідність ліквідувати такі розбіжності в польській системі права. 2 червня 1918 р. було створено кодифіковану комісію з провідних польських юристів, якою спочатку була проведена робота з уніфікації права. Згодом комісія здійснила грунтовну роботу — кодифікацію права. Зокрема, на території українських земель Галичини при врегулюванні цивільних відносин було дозволено застосовувати з деякими змінами австрійський цивільний кодекс 1811 р. У 1933 р.

У Польщі було затверджено кодекс зобов'язань, який припинив Дію значної частини норм австрійського цивільного кодексу

1811р.

На території Західної Волині під владою Польщі до затвердження польського кодексу зобов'язань 1933 р. цивільні відносини регулював X том Зводу законів Російської імперії 1832 р. зі змінами і доповненнями.

На території українських земель Галичини було дозволено застосовувати з деякими змінами австрійський кримінальний кодекс 1852 р. У 1932 р. у Польщі було затверджено новий кримінальний кодекс, який припинив дію значної частини норм австрійського кримінального кодексу 1852 р. На території Західної Волині під владою Польщі до затвердження польського кримінального кодексу 1932 р. кримінальні відносини регулював XV том Зводу законів Російської імперії 1832 р. зі змінами і доповненнями та «Уложення про покарання кримінальні і виправні» в редакції 1885 р.

З 1 січня 1929 р. на території Західної України було введено в дію польський Кримінально-процесуальний кодекс 1928 р., який припинив дію австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. на території Галичини і Статуту кримінального судочинства 1864 р. — на території Волині. З 1 січня 1933 р. почав діяти польський Цивільно-процесуальний кодекс, який замінив аналогічний австрійський Цивільний процесуальний кодекс 1895 р. в Галичині і Статут цивільного судочинства 1864 р. на Волині.