72. Кримінальне уложення Терезії 1768 та кримінальне уложення Йосифа і, їх загальний зміст та характерні відмінності

Кримінальному законодавству і судочинству в кодифікації надавалася пріоритетна увага. Це була сфера, що в найбільшому ступені стосувалась взаємовідносин підданих і державної влади. Кодифікаційні роботи почались з 1753 року і було створене Кримінальне уложення Марії Терезії, що також називався коротко "Терезіана" у 1768 році. Цей кодекс складався з 104 статей та двох частин, з яких перша відносилась до процесуального, а друга – до матеріального права. Перша частина називалася "Про кримінальне судочинство", друга частина – "Про злочини, які підлягали кримінальному розгляду і покаранню". Система покарань була дуже жорстокою, процес мав інквізиційний характер з широким застосуванням тортур, які були скасовані в 1776 році. Смертна кара продовжувала поділятися на особливо жорстоку – четвертування, спалювання, колесування і звичайну – повішення, відсіч голови. На другому місці були тілесні покарання, потім йшли публічні роботи, заслання, тюремне заключення. Заслання регламентувалося за зразком римського права: або у визначені місця або виключенням таких місць. Наступним покаранням могли бути штрафи, конфіскація майна – повна або часткова. Досить чітко регламентувалося звільнення від покарань за злочини, які здійснені в порядку необхідності. Однак цей кодекс не діяв у Галичині в частині матеріально-кримінального права, але був запроваджений у 1774 році в частині процесуального права, яке було дещо змінено на протязі найближчих років. Так, наприклад 10 серпня 1781 року було видано розпорядження, яке давало суддям право допускати як свідків жінок і євреїв.

У своїй структурі і систематизації правопорушень "Терезіана" наслідувала традиції германського права. В ній менше залишалося справ, які судді вирішували, виходячи із своїх міркувань, а не із закону. Крім загальних правопорушень, що вміщувались в першій частині кожна стаття другої частини описувала кожний вид злочину, конкретно визначала які докази потрібно для того, щоб порушити справу по даному звинуваченню, до яких допитів слід відноситися позитивно, які можуть бути пом’якшуючі або обтяжуючі обставини. Вводилося точне визначення поняття і класифікація злочинів. Ці злочини поділялися на публічні і проти приватних інтересів. Обмежувалася церковна юрисдикція. Все менше мали право розглядати справи церковні суди. Вперше було вказано такі види правопорушень, які були здійсненні шляхом друкування в газетах, журналах (карикатури).

13 січня 1787 року імператором Йосипом II був виданий новий австрійський кримінальний кодекс "Про злочини та їх покарання", який охоплює окремі положення, характерні для буржуазного кримінального права, хоч в цілому він був феодальним кодексом. По ньому відмінялися тортури, гарантувалися деякі права звинуваченому на захист. Повністю відмінялись можливості суддів призначати такі покарання, які не були передбачені законом. Радикально була змінена система покарань. Спеціально обумовлювалась смертна кара – вона могла застосовуватися лише в надзвичайних судах, найтяжчим способом, яким вона могла здійснюватися було повішення. Встановлювалися інші види покарань – утримання в кандалах, заключення в тюрму за тяжкі злочини від 30 до 100 років. За прості злочини від 1 місяця до 5 років. Вперше були вказані різні режими відбування покарань: суворий та посилений. Режим тюремного заключення супроводжувався примусовими роботами по відношенню до тілесних покарань - встановлювалося обмеження: не більше 100 ударів кнутом за 1 раз. Одним із можливих нововведень було те, що злочин визначався не тільки особою самого злочинця, сім’я звільнялася від відповідальності. Позбавлення дворянства розповсюджувалося тільки на злочинця, а не на членів його сім’ї, але за тяжкі державні злочини, коли передбачалася конфіскація майна, то це не обходило і сім’ю. Цей кодекс ( його називають скорочено Йосифіною) вперше в історії австрійського кримінального права поділив злочинні дії на кримінальні злочини (184 ст.), які розглядали суди, і так звані політичні злочини (82 ст.), тобто менш серйозні правопорушення, які розглядалися адміністративними органами.

Отже, Кримінально-правові відносини на західноукраїнських землях у період австрійського панування врегульовувалися на основі декількох кодифікацій кримінального права. Перший австрійський кримінальний кодекс (1768 р.) - кримінальне уложення, видане з ініціативи імператриці Марії-Терезії (Терезіана) - у своїх двох частинах урегульовував кримінально-правові відносини в царині процесуального та матеріального права. Втім, його чинність на територію західноукраїнських земель (Галичина) було поширено лише через два роки після їх загарбання (1774 p.), і тільки в частині процесуального права. Кодекс базувався на становій, феодальній системі судочинства, а отже, пропонував інквізиційний процес розгляду справ (серед тортур до часу їх скасування - 1776 p.- передбачалися: лещата для рук і ніг, припалювання свічками, розтягування на драбині тощо) та жорстоку систему покарань (спалення, колесування, четвертування, відрубування голови).