70. Статут кримінального судочинства 1864 р., його структура та загальний зміст

Статут кримінального судочинства складається з трьох книг і шістдесяти глав. Книги містять у собі розділи. Структура Статуту дозволяє швидко і без зусиль знайти потрібну статтю. Формулювання статей чіткі і досить лаконічні, що вигідно відрізняло нове процесуальне законодавство від дореформеного.

“Устав кримінального судочинства” визначав компетенцію судових органів по розгляду кримінальних справ, загальні положення, порядок виробництва у мирових установленнях, порядок виробництва в загальних судових місцях, вилучення з загального порядку карного судочинства.

Основними стадіями в карному процесі, відповідно до Статуту, були: попереднє розслідування,

• передання суду,

• підготовчі розпорядження до суду,

• розгляд справи,

• виконання вироку.

Розрізнялися такі вироки: остаточні (який підлягали перегляду тільки в касаційному порядку, тобто не по суті, а лише по питанню про їхню законність або незаконність) і неостаточні (що допускали можливість перегляду справи по суті, тобто в порядку апеляції).

Кримінальні справи, по котрих закон передбачав ув’язнення або обмеження станових прав, розглядалися окружним судом з присяжними засідателями (ст.201 Статуту кримінального судочинства) [1, с.120–251].

Лава присяжних складалася з 12 осіб, визначених жеребкуванням з 30 обраних в судовому окрузі присяжних засідателів, які теж виділялися головою окружного суду за жеребом з чергового списку присяжних засідателів повіту.

Прокурор та обвинувачений мали право відведення присяжних. Складалися також списки запасних засідателів (60 осіб на повіт).

За ст.ст.81-82 Установлення судових постанов присяжні засідателі обиралися з місцевих обивателів всіх станів віком 25–70 років, які прожили в повіті, де відбувалися вибори, не менше двох років. Не могли бути присяжними особи, що знаходилися під судом та слідством, боржники, хворі (сліпі, глухі, німі, божевільні), ті, хто не володів російською мовою, а також священнослужителі, ченці, військовослужбовці, вчителі народних шкіл, обслуга приватних осіб. Інші кримінальні справи розглядалися окружним судом у складі голови суду, прокурора або його товариша, секретаря або його помічника. Окружні суди розглядали всі цивільні справи, які перевищували підсудність мирових судів.

71. Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрійської монархії 1811 р., його структура та загальний зміст.

кодекс, що з 1 січня 1812 діяв в Австр. імперії, у т. ч. в Галичині і на Буковині.

Складається із вступу і трьох частин.

• У вступі (ст.1—14) викладено заг. положення про цив. закон.

• Перша частина (ст. 15—284) присвячена особистим правам,

• друга (ст. 285—1341) — майновим.

• У третій частині (ст. 1342—1502) даються норми, що стосуються особистих і майнових прав.

Джерелами уложення є пандектне право (рециповане і пристосоване до нових відносин римське право), Прусське земське уложення 1794 і провінційне право деяких країв Австр. імперії.

Будучи компромісом буржуазного і феодального права, А. з. ц. у. 1811 в серед. 19 ст., у нових історичних умовах, явно застаріло.

1904 створено комісію під керівництвом професора И. Унгера для перегляду уложення, однак затвердженню проектів змін і доповнень перешкодила 1-а світ, війна.

Окремі положення кодексу в роки війни були змінені надзвичайними урядовими актами (новелами), що стосувалися певного розширення прав жінок та позашлюбних дітей, дальшого розвитку зобов'язального права тощо.

У червні 1917 утворено парлам. комісію на чолі з професором Львівського університету С. Дністрянським, однак у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини розгляд її пропозицій щодо поліпшення уложення не було завершено.

А. з. ц. у. 1811 діяло в Галичині і за часів польського панування (до 1933), а в Австрії — зі змінами та доповненнями — чинне і досі.