65. Повне зібрання законів Російської імперії 1832 р., його структура та історичне значення.

Повне Зібрання Законів Російської імперії (ПЗЗРІ) — найповніша збірка законодавчих актів Російської імперії. Зібрані в цих книгах закони поширювалися на весь устрій державного й суспільного життя Російської імперії. ПЗЗРІ не слід плутати зі «Зведенням законів…». Законодавчі акти розміщені в хронологічному порядку.

Складання зібрання було було ініційоване Миколою І роботами з систематизації законів, що були прийняті раніше. Рішення про видання «ППЗЗРІ» було прийняте в 1826 році і проводилося під керівництвом М.М. Сперантського. Передбачалось включення всіх діючих і скасованих законів, які було видано з 1649 року, а також судові рішення, що мали важливе значення за цей же період.

СТРУКТУРА: Повне зібрання законів Російської імперії відоме у трьох виданнях. Перше видання (1830 р.) складалося з 45 томів, 48 книг, з яких закони містились у перших 40 томах. До нього увійшло понад 30 тис. законодавчих актів (від Соборного уложення до 19 листопада 1825 p.). Законодавчі акти в цьому виданні розташовано у хронологічній послідовності. Кожний законодавчий акт отримав порядковий номер (установлено неперервну нумерацію: від першого тому до сорокового).

Друге видання вміщувало законодавчі акти до 1 березня 1881 р. (царювання Миколи 1 і Олександра II). Воно складалося з 55 томів і 125 книг, увібравши понад 60 тис. узаконень. Дослідники (В. Шандра) відзначають, що, на відміну від Першого, одноразового видання, Друге виходило у світ щорічно від 1830 р. по 1884 р. і практично синхронно слідувало за суспільними подіями і явищами. Друге видання ПСЗ мало й дещо відмінну внутрішню структуру. Кожний том уміщував узаконення, видані протягом одного року, з розподілом на відділення. Наприкінці кожного тому містилися штати установ, табелі, плани міст, креслення й малюнки, таможні тарифи та інші додатки, зокрема хронологічний та алфавітний (предметний) покажчики. Додаткові узаконення вводилися через літерне позначення і розміщалися спершу наприкінці кожного тому, потім - наприкінці кожного наступного. Окремо було видруковано хронологічний покажчик до Першого і Другого видань ПСЗ (1851 p.). Згодом (1885 р.) також до Другого видання ПСЗ вийшов окремий алфавітно-предметний покажчик у чотирьох книгах.

Третє видання ПСЗ, незакінчене, також виходило щорічно, до 1916 р. і хронологічно охоплювало період від березня 1881 р. (час вступу на царство Олександра III) до кінця 1913 р. Складало воно 33 томи з відділеннями, як і Друге видання, вмістивши понад 40 тис. законодавчих актів. На відміну від попередніх, Третє мало дещо бідніший довідковий апарат - хронологічний і алфавітний (предметний) покажчики, вміщені у другому відділенні кожного тому, тоді як загальних покажчиків не було.

СУТЬ: ПСЗ є найповнішим, універсальним виданням законодавчих актів Російської держави. Під час його укладання засадничою була думка про те, що воно здійснюватиме публікацію всіх законів, які видавалися, і не з метою їх негайного обнародування, для практичного щоденного використання, а для збереження цілісного законодавчого комплексу, який слугуватиме для контролю та наукових цілей як юридична історична пам'ятка (В. Шандра). Тому до ПСЗ було долучено всі узаконення незалежно від того, чи діяли вони, чи з часом були скасовані. А збірником чинного законодавства, який одразу по виході у світ розсилався у "присутственні" місця для використання, стала публікація законодавчих актів під назвою Свод законов Российской империи (СЗ).

66. Звід законів Російської імперії редакції 1842р., його структура та загальний зміст.         У 1826 р.  кодифікаційну комісію замінило Друге відділення імператорської канцелярії, результатом ді­яльності якого стали " Повне зібрання законів Російської імперії", публікація якого почалася у 1830 р., та " Звід законів Російської імперії ", що почав виходити з 1833 р.          Звід містив зібрання чинних на час його видання законодавчих актів,  розміщених у тематичному порядку. Система Зводу була затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р.           Основу структури Зводу становив поділ пра­ва на публічне і приватне, що ґрунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права. Звід було видано в 15 томах, об'єднаних у 8 книг.          Книга 1-ша включала переважно закони про органи влади й управління та дер­жавну службу, 2-га – статути про повинності, 3-тя – "устав казен­ного управлення" (статути про податі, мита, питтєвий збір та ін.), 4-та – закони про стани, 5-та – цивільне законодавство, 6-та – "устави государственного благоустройства" (статути кредитних ус­танов,  статути торговельні і про промисловість та ін.),  7-ма – "устави благочіния" (статути про народне про-довольство, громад­ське піклування, лікарський статут та ін.),  8-ма – закони кри­мінальні.

Наголошувалося, що така структура Зводу має залишати­ся навіть у разі зміни змісту окремих законів. Цього принципу до­тримувалися в усіх наступних перевиданнях Зводу (1842 і 1857 р.). Будучи у своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід, завдя­ки його упорядникам на чолі зі Сперанським, певною мірою врахо­вував інтереси буржуазії, яка розвивалася. Це особливо помітно в системі і змісті 10-го тому Зводу, присвяченого цивільному законо­давству.           У 1840-1842 pp. на території України, що входила до складу Росії, було введено в дію " Звід законів Російської імперії". Це призвело до уніфікації системи джерел права, що діяли в Україні, і виключило застосування норм права, які діяли до цього. Було прийнято рішення зберегти тільки окремі особливості в законах про стани і в цивільних законах. На Правобережну Україну поширювалося виключно російське законодавство. Лише на території Чернігівської і Полтавської губерній законом допускалася дія норм місцевого цивільного права, але лише тих, що увійшли до "Свода законов Российской империи". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей.  Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.   10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламен-тувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми ци-вільного права. Книга друга містила норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Норми четвертої книги регулювали порядок складання, здійснення, виконання, забезпечення і припинення договорів.         Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також поняття і зміст права володіння і форми його захисту.                         Поняття права власності дається вперше в російському праві. Воно визначалось як « право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і потомственно».  [2]           Це право у деяких випадках обмежувалося серві­тутами, відомими ще з XVIII ст. Захистом закону кори­стувалося не тільки право власності, а й право володіння, яке розглядалося як особливий правовий інститут.      З'яви­лися нові пункти у зобов'язальному, спадковому і сімей­ному праві, але загалом залишено чимало від старого. Так, заборонялося заповідати родове майно, за винятком   випадків, коли володілець родового маєтку був бездітним. Тоді він міг заповідати майно одному з близьких або да­леких родичів. Чоловік мав право особистої влади над дружиною. Вона повинна була йти за ним, коли він пе­реселявся, змінював місце служби тощо. Чоловік міг вимагати здійснення цього права через поліцію. Паспорт дружині видавався поліцією тільки за згодою чоловіка. Дорослі діти, які проживали з батьками, не мали права вступати у зобов'язання і видавати  векселі  без згоди батьків.          У зобов'язальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права продавати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.            У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечення матеріальних інтересів спадкоємців з виключними правами людини.