4. Джерела права унр

Формування власної правової системи Українська Центральна Рада розпочала одразу після жовтневого перевороту. 25 листопада 1917 року вона ухвалила Закон про правонаступництво, згідно з яким усі закони колишньої Російської держави продовжували діяти на території України. Центральній Раді дозволялося ухвалювати нові закони і від імені Української Народної Республіки скасовувати старі. Універсал було проголошено 10 червня 1917 року при закритті II Всеукраїнського військового з'їзду. В ньому зокрема говорилося, що "ми, Українська Центральна рада видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя". Згідно з І Універсалом Центральна рада фактично перебирала на себе державні функції, а 28 червня було створено уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, що неабияк занепокоїло Петроград. До Києва приїхали міністри Тимчасового уряду і було досягнуто компромісу: Центральна рада підтримає Тимчасовий уряд, а Росія визнає автономію України і її уряд, не чекаючи Всеросійських установчих зборів. З липня 1917 року Центральна рада приймає II Універсал. Його текст було опубліковано українською, російською, єврейською і польською мовами. У ньому заперечувалася необхідність створення українського війська, були й інші значні поступки Тимчасовому уряду. Процес національного відродження охопив широкі верстви населення. У серпні 1917 року 27 російських дивізій перейшли у табір українських збройних сил, зростає чисельність Вільного козацтва, лідером якого стає генерал П. Скоропадський. На жаль, керівництво Центральної ради залишилось глухим до патріотичного руху. Після Жовтневого перевороту в Петрограді і арешту Тимчасового уряду 27 жовтня Генеральний секретаріат України виступив з відозвою "До всіх громадян України", в якій сповістив про події в Петрограді, що загрожують здобуткам української революції. Загострилася конфронтація між Центральною радою і більшовиками України, які підтримали жовтневі події в Росії. Проте спроба "арсенальців" захопити владу в Києві успіху не мала. Центральна рада, яку підтримувала більшість населення, взяла ситуацію в свої руки.7 листопада 1917 року Центральна рада приймає III Універсал, яким проголошує утворення Української Народної Республіки у складі Російської Федерації. Ця подія мала історичне значення, оскільки юридично декларувалося відродження національної держави. Окрім цього, в Універсалі були проголошені такі основні положення: 1) конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу; 2) встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом; 3) негайний початок мирних переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами; 4) оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання; 5) закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування; 6) забезпечення за населенням усіх прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов; 7) визнання за всіма народами, які населяють Україну, "національно-персональної автономії" та рівних прав тощо. Не отримавши підтримки на 11 Всеукраїнському з'їзді рад у Києві 4 грудня 1917 року, більшовицькі делегати на чолі з Г. П'ятаковим переїхали до Харкова і 11 грудня проголосили там утворення української радянської республіки, залишивши назву УНР. Так в Україні виникло двовладдя. Дивну позицію щодо Центральної ради зайняв радянський уряд на чолі з Леніним. Раднарком РСФРР 4 грудня 1917 року видав "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної ради". Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку" право зовсім відділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення УНР. зокрема стосовно дій Центральної ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. 29 квітня 1918 р. Центральна рада зібралася для прийняття Конституції Української Народної Республіки. Конституцію почали готувати ще у той час, коли революція на Україні переходила фазу національно-політичну, коли класова боротьба ще не ставила виразно на порядок денний завдання творення робітничо-селянської державності і коли, після цього, вся українська демократія стояла ще міцно на грунті демократичного парламентаризму... Прийнятий документ не вдалося втілити в життя, оскільки день його ухвали став останнім у діяльності Центральної Ради. Ще 26 квітня 1918р. імператор Вільгельм II, по суті, санкціонував зміну українського уряду. Коли прийшов до влади П. Скоропадський, 14 листопада 1918 р. він видав «Грамоту про входження Української Держави у федерацію з не більшовицькою Росією». Цей документ мав створити платформу для зближення гетьманського режиму з білогвардійським офіцерством та Добровольчою армією, які формували військові загони на території України.