61. Цивільно-процесуальний кодекс усрр 1924 р., його структура та загальний зміст

ЦПК УСРР - перше основне систематизоване джерело чинного в Україні рад. процес, права в цив. справах. Схвалений ВУЦВК 30.УІІ 1924 і набув чинності з 1.10. 1924. Складається з 5 частин, 36 розділів та 316 статей. У частині першій ішлося про основні засади, питання представництва на суді, підсудність справ, суд. витрати, штрафи, процес, строки та виклик до суду. Частина друга регулювала питання позов, провадження (подання позову та його забезпечення, розгляд справ, ведення протоколів, припинення провадження, експертизу та огляд на місці тощо). Частина третя встановлювала порядок особливих проваджень (видача суд. наказів; розпорядження суду щодо майна померлих; третейські записи і рішення; депозит; видача суд. наказів по актах; з'ясування обставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян; звільнення від військ, служби через реліг. переконання; скарги на нотаріальні дії про розлучення та про позови щодо утримання і про встановлення прізвищ дітей тощо). У частині четвертій розв'язувалися питання оскарження та перегляду суд. рішень, а частина п'ята регулювала порядок виконання суд. вироків та ухвал. ЦПК УСРР 1924 встановлював ряд демократичних принципів цив. процесу: незалежність суддів, що підкоряються тільки законові; гласність суду, тобто розгляд справ у відкритому для всіх публічному засіданні; усність, яка вимагає, щоб підставою для рішення був усний розгляд справи в суд. засіданні; безпосередність, тобто безпосереднє вивчення і перевірка суддями всіх доказів у справі під час суд. розгляду; змагальність і рівноправність сторін, тобто надання позивачеві, відповідачеві та прокуророві однакових прав і можливостей наводити докази для обгрунтування своїх тверджень і вимог; провадження судочинства мовою більшості місцевого населення з наданням перекладача особам, що не володіють цією мовою, тощо. Водночас ЦПК відображав тенденцію розширення втручання рад. влади та її органів у справи громадянина. Так, у кодексі зазначалося, що суд у цив. процесі відіграє активну роль, не задовольняється доказами, які навели сторони, а вживає всіх заходів для з'ясування істотних для справи обставин і в разі необхідності сам витребовує їх. При цьому ЦПК встановлював, що за відсутності нормат. актів для вирішення будь-якої справи суд має робити це, керуючись загальними принципами рад. законодавства і загальною політикою робіт.-сел. уряду.

62. Загальне уложення про звільнення селян з кріпосної залежності 1861 р., його структура, зміст та значення

Основоположний акт, що закріпив селянську реформу 1861 у Росії. Прийняте 19.11(3.111) 1861. Ним проголошувалося скасування кріпосного права, надання селянам статусу «вільних сільських обивателів». Згідно з Положенням селяни поділялися на дві групи: селяни-власники, повністю незалежні від поміщика, та тимчасово зобов'язані селяни. Між останніми та поміщиком встановлювалися нові правові стосунки — зобов'язальні поземельні відносини, що базувалися на праві власності поміщика на землю, яку він надавав селянинові в пост, користування. У свою чергу, селянин зобов'язувався виконувати на користь поміщика окр. повинності (оброк і панщину), які регламентувалися в «уставних грамотах» та закріплювалися шляхом підписання тимчасового договору, максимальний строк дії якого обмежувався трьома роками. Із закінченням цього строку за взаємною згодою підписувався новий договір, який повинен був відповідати цивільному законодавству, а також унеможливлювати обмеження прав, наданих селянинові Положенням. Акт складався з 3 розділів: «Про права селян, що вийшли з кріпосної залежності», «Про устрій сільських громад і волостей та громадського їх управління», «Про казенні, земські та мирські повинності». Перший розділ, присвячений особистим та майновим правам, надавав селянам право вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно вирішувати свої сімейні та господарські справи, подавати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін тощо. Право селян займатися вільною торгівлею, засновувати промислові і торгівельні підприємства, право на придбання нерухомого майна та укладення майнових угод значно поліпшило економічного стану селянства. Другий розділ регламентував утворення і функціонування органів громад, управління на сільських і волосних рівнях: сільських і волосних сходів, сільських старост та волостей, старшин, волос, правлінь та судів. Докладно регулювався порядок призначення та звільнення сільс. і волос, посад, осіб, визначалися їх права та відповідальність.

У третьому розділі викладено обов'язки селян щодо продовольчого забезпечення сільської громади в голодні роки та утримання престарілих і калік, регулювалися питання сплати державних податків та виконання грошових і натуральних повинностей тощо.

Акт був доповнений Положенням про устрій дворових людей, що вийшли із кріпосної залежності, Положенням про викуп селянами їхніх садиб та польових угідь, Положенням про губернські у селянських справах заклади, а також Додатковими правилами, затвердженими 19.11. 1861.