50.Розвиток інститутів цивільного права в повоєнні роки (40-50-ті роки хх ст.)

Як і раніше, цивільне право передусім спрямовувалося на розвиток та зміцнення права державної власності з метою її збереження і примноження. Важливим знаряддям її розширення була націоналізація. Вона здійснювалася в західних областях, на Буковині та Закарпатті. Націоналізовувалися земля, банки, промислові та комунальні підприємства, великі домоволодіння.

Інший засіб примноження соціалістичної власності влада вбачала у підвищенні ефективності господарювання. Тому більше уваги приділялося регулюванню господарсько-договірних відносин між підприємствами, господарськими організаціями. У постанові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. "Про укладання господарських договорів" засуджувалося ухилення від їх укладання керівниками підприємств і установ, підкреслювалася роль договору у зміцненні госпрозрахунку, підвищенні матеріальної заінтересованості підприємств та їх робітників в успішній, рентабельній роботі підприємства. Постанова зобов'язувала Раду Міністрів УРСР забезпечити укладання господарськими суб'єктами договорів на 1949 р.

У 1946 р. було розроблено та затверджено цивільно-правові заходи, які поліпшували "збереження хлібних ресурсів країни", порядок здачі виробниками зерна державі. Передбачалися заходи щодо удосконалення організації перевезення, зберігання та охорони зерна на складах. Проте в умовах, коли селяни були позбавлені матеріального заохочення в результатах своєї праці, розраховувати на відчутне збільшення виробництва сільгосппродукції було марно.

У повоєнні роки цивільне право не оминає своєю увагою й особисту власність. Так, встановлювалося правило, за яким не підлягали вилученню на покриття недоїмок громадян по податках та неподаткових платежах жилий будинок, господарські будівлі, худоба, дитячі речі тощо. Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення житлового будівництва Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 р. прийняла Указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків", а Рада Міністрів СРСР - постанову про порядок застосування цього Указу. Згідно з цими нормативними актами, кожний громадянин міг купити чи побудувати для себе у місті або селі на праві особистої власності жилий будинок в один чи два поверхи, з кількістю кімнат не більше п'яти. Загальна гранична норма такої площі у спорудженому будинку визначалась у 60 м2. Земля під забудову відводилася у безстрокове користування. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 р. скасовував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини, запроваджував судовий порядок виселення.

Для цивільно-правового регулювання в УРСР велике значення мала грошова реформа, введена постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р. Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари, а також комерційну торгівлю. Натомість уводилися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними державними цінами. Цей порядок удосконалював правове регулювання відносин купівлі-продажу, полегшував організацію державної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, забезпечував розвиток цивільного обігу. Однак реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни були підвищені майже втричі.

На правове регулювання відносин купівлі-продажу й зміцнення товарно-грошових відносин суттєво вплинула грошова реформа, проведення якої здійснювалося на основі Постанови ЦК ВКГІ(б) та Ради Міністрів СРСР (14 грудня 1947 р.). Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари. Замість комерційної торгівлі запроваджувалися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними цінами.

Система трудового права позбавляється багатьох обмежень правового регулювання трудових відносин, запроваджених у зв'язку з умовами воєнного стану. Вже у рік закінчення війни на державному рівні було скасовано щоденні понаднормові виробничі норми, відновлено чергові і додаткові відпустки, розпочато видачу грошової компенсації за невикористані у війну відпустки, а також відмовилися від трудових мобілізацій та трудової повинності. Втім, залишався чинним Указ ПВР СРСР "Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств і організацій" (26 червня 1940 р.), згідно з яким самовільне залишення радянськими трудівниками робочого місця розглядалося як кримінально каране діяння. Формою примусового залучення до праці залишалися державні трудові резерви і т. зв. оргнабори (організовані набори) робітників за договорами господарських організацій з колгоспами та колгоспниками.

Як і раніше, колгоспне право першого повоєнного десятиріччя формально основувалося на Примірному статуті сільськогосподарської артілі (1935 р.). Він, однак, слугував лише потребам держави, ігноруючи при цьому особисті інтереси і потреби сільських жителів. На розвитку тогочасного колгоспного права, а отже й становища українського селянства, серйозно позначилася об'єктивна необхідність відбудови промисловості. Сільське господарство і далі розглядалося як основний донор розвитку радянської індустрії, передусім важкої, і міст.

Для подальшого покриття великих фінансових витрат на державному рівні вишукувалися різні джерела надходження коштів, серед яких, поряд з державними позиками, було підвищення сільськогосподарського податку на продукцію колгоспників. Після того, як у 1948 р. вперше за післявоєнний період ставки податку колгоспників були суттєво підвищені, в 1950 р. вони зазнали чергового підвищення. А фіналом "податкової війни" проти селян стали закони "Про сільськогосподарський податок" і "Про прибутковий податок з колгоспів", які були прийняті у 1952 р. Цими законами в черговий раз підвищувалася загальна сума податків, збільшувалися норми прибутковості для підсобних господарств колгоспників. Крім того, до загального нормативного доходу від усіх сільськогосподарських джерел особистих господарств встановлювалась ще єдина 10-відсоткова надбавка на інші доходи (від птахівництва, вирощування молодняку худоби, збору ягід, грибів) незалежно від розмірів цих доходів. Зазначимо, що особливістю законів 1952 р. було те, що вперше до сплати податку зараховувалися доходи колгоспників, отримані на трудодні в колгоспі у грошовій та натуральній формах. Таке не практикувалося навіть у роки війни. Закон про сільськогосподарський податок 1952 р. скасував пільги для господарств сільських учителів, лікарів, агрономів та інших сільських спеціалістів. Податковий терор стосовно селян призвів до того, що вони почали самовільно нищити худобу, скорочувати посіви. Не покращилося становище селян внаслідок укрупнення колгоспів - ще одного шляху у пошуку коштів для зміцнення радянської економіки у повоєнний період. Об'єднані колгоспи у більшості випадків були поставлені в гірші умови, й колгоспники почали отримувати значно меншу платню, ніж до укрупнення.