23. Кодифікація і розвиток законодавства про адміністративні правопорушення в 50-80-х р.Р. Хх ст..

13 жовтня 1980 р. уперше в історії радянського права були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. На базі загальносоюзних Основ 7 грудня 1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Завданням законодавства Української РСР про адміністративні правопорушення визначалася охорона суспільного ладу УРСР, соціалістичної власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ та організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення соціалістичної законності. Кодекс складався з п’яти розділів: І. Загальні положення; ІІ. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; ІІІ. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження у справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Адміністративним правопорушенням визнавалася протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Кодекс визначав види адміністративних стягнень. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність, встановлювався у 16 років. При цьому до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачалося застосування переважно заходів впливу (зобов’язання попросити вибачення у потерпілого, попередження, догана тощо).

24. Місце украінського звичаєвого права у правовій системі рос. Імперіі др.Пол. 19 – поч. 20 ст.

Після поширення на укр. землях, підвладних Російській імперії, рос. загальноімперського законодавства деякі норми давнього укр. права певний час зберігали свою силу. Зокрема, у вигляді норм «Місцевих законів Полтавської та Чернігівської губерній» вони містилися у Зводі законів Російської імперії. Рос. Статут цивільного судочинства (1864) допускав використання на укр. землях З.п. у спадкових, родинних та земельних правовідносинах, щодо яких не було відповідного законодавчого регулювання. Навіть на поч. 20 ст. мали місце деякі випадки застосування З.п. при вирішенні питань, пов’язаних з користуванням громад. пасовиськами й лісами, з трудовими, шлюбними і спадковими відносинами.

Характерними рисами укр. З.п., на думку дослідників, треба вважати його яскраву обрядовість та фіксацію у вигляді правових формул, які згодом перетворилися в нар. приказки. Після повалення рос. царату й розвалу австрійс. монархії звернення до «дійсно народного права» стало одним з політ. гасел нової доби. В законодавствах Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії УНР й Західноукраїнської Народної Республіки, передусім в деяких нормах земельного, шлюбно-сімейного та спадкового права, були свідомо відтворені ті норми З.п., які вважалися такими, що в них були найбільше втілені характерні риси укр. нац. права.

За рад. влади чинність З.п. певний час допускалася в деяких цивільних, земельних та ін. правовідносинах. Акад. О.Малиновський створив навіть концепцію «революційного звичаєвого права». Але згодом осн. джерелом рад. права став нормативний акт, а З.п. у внутр. законодавстві д-ви майже повністю втратило своє значення, використовувалося лише у сфері міжнар. права та при регулюванні деяких відносин у торг. мореплавстві.

З.п. стало об’єктом наук. вивчення на поч. 19 ст. Цьому сприяло утвердження під впливом т. зв. істор. школи права ідеї походження права з «народного переконання», безпосередньо пов’язаного з «народним духом», та намагання деяких політ. рухів знайти в нормах З.п. основу для розбудови правової системи «в дусі народної правди».

На кін. 19 ст. з питань походження, характеру, змісту й застосування З.п. лише в російськомовних виданнях було опубл. кілька тисяч наук. праць (у т. ч. укр. авторів). У тогочасній укр. науці вивчення З.п. традиційно пов’язувалося з питанням про нац. і держ. самобутність України, що за умов рос. та австрійс. імперського владарювань на укр. землях робило такі дослідження політ. заангажованими. Ґрунтовні студії укр. З.п. в 19 ст. опублікували П.Чубинський, П.С.Єфименко, О.Єфименко, О.Кістяківський, О.Левицький, а в 20 ст. — О.Малиновський, А.Кристер, О.Добров, М.Товстоліс, І.Черкаський, Б.Язловський. Певний час при ВУАН працювала Комісія для виучування звичаєвого права. Було досліджено та записано чималу кількість правових звичаїв укр. народу. На основі порівняльного аналізу укр. З.п. й З.п. ін. країн учені дійшли висновку про високий рівень правової к-ри укр. народу.