19. . Кодифікація і розвиток законодавства про цивільне судочинство в 50-80-х р.Р. Хх ст..

В 50-80-ті роки структура судової системи майже не змінюється. Конституція УРСР 1978 р відносила до неї Верховний суд, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Народні судді районних (міських) номадних судів обиралися відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) судів обиралися на зборах трудових колективів або на зборах громадян за місцем проживання, а народні засідателі вищих судів – відповідними радами народних депутатів.

За Конституцією 1978 р Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом республіки.

У 1981 р були прийняті закони « Про судоустрій УРСР» , « Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР», « Про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР». Головна увага спрямовувалася на покращення роботи судових органів, підвищення ефективності їх дії, хоча вряд чи можна було це зробити в умовах існуючою псевдодемократії. Продовжувалося вдосконалення системи державного арбітражу, органи якого вирішували господарські суди між підприємствами, установами та організаціями. У 1974 р з метою централізації цих органів Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було перетворено в союзно-республіканський орган. В зв’язку з цим у цьому ж році приймається Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР. Закон СРСР « Про державний арбітраж СРСР» від 30 листопада 1979 р завершив централізацію системи арбітражних органів. Він визначив завдання, структуру, організацію, порядок діяльності та компетенцію органів державного арбітражу.

20 . Кодифікація і розвиток кримінального права в 50-80-х р.Р. Хх ст..

Загальною тенденцією розвитку кримінального права в 50-ті рр. було повне обмеження кримінальної репресії, звуження кола діянь, що вважалися злочином. Указом Президії Верховної Ради СРСР « Про амністію» від 27 березня 1953 р від покарань звільнялися особи, засуджені до позбавлення волі строком до 5-ти років, чоловіки старші 55 р, жінки – 50 р, неповнолітні, а також особи, які мали невиліковні хвороби.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 р було скасовано заборону абортів; від 2 березня 1955 р – відповідальність за самовільний проїзд на товарних поїздах ; від 25 квітня 1956 р – судову відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ, прогул без поважної причини.

Норми кримінального права містив Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. Проте в тексти його статей було внесено чимало змін і доповнень. Найбільш значними з них були: положення про особливо небезпечного рецидивіста, про умовно-дострокове звільнення від покарання, про погашення судимості (липень 1969 р.); запровадження інституту умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці (червень 1970 р.); 445 поняття злочину, який спричинив особливо тяжкі наслідки, та вичерпний перелік його видів (травень 1972 р.); запровадження відбування покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочин з необережності, розширення кола засуджених, до яких могли застосовуватися умовно-дострокове звільнення і заміна невідбутого покарання більш м’яким (лютий 1977 р.) та ін. З метою приведення кримінального законодавства у відповідність до Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. до КК були внесені зміни і доповнення термінологічного характеру. Подальші зміни й доповнення, які вносились до КК, були спрямовані на посилення боротьби з хуліганством (червень 1981 р.), рецидивною злочинністю (липень і жовтень 1982 р.), розкраданням державного і громадського майна (грудень 1982 р.) тощо. Серед видів покарання домінувало позбавлення волі, що призвело до переповнення виправно-трудових установ та неефективної їх діяльності