25.Простір і час як форми існування матерії

Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом.Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Простір – форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.

Час – форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкуту, який змінює свої властивості. Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства.

26.Єдність матерії простору і часу

Світ, у якому ми живемо і частиною якого є - це матеріальний світ.Представники античної філософії під матерією розуміли дрібні частки - атоми або корпускули, із яких складаються тіла і які є першоосновою буття.

Матерія як поняття у філософії визначається не по відношенню до її конкретних видів, а по відношенню до відчуттів людини, її свідомості. 

Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміно­ване і пізнаванне людиною

Узагальнене визначення категорії «матерія» повинне базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі та безпосередньо або опосередковано пізнане людиною. Світ - це рухлива матерія. Пізнання форм руху матерії неможливе без знання простору і часу - філософських категорій, якими позначаються форми існування матерії.

Простір і час – це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості).

Простір — це загальна форма протяжності й співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій проходження матеріальних процесів. 

27.Сутність і природа людини

Природа людини глибоко суперечлива, тому людина завжди виступає загадкою для самого себе. З одного боку, людина - істота фізичне, тілесне, підпорядковане всіма законами біології та фізіології. З іншого боку, людська природа являє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Людина демонструє здатність бути моральним, підніматися над своїми природними потягами і робити вільний вибір. Свідомість, розум і воля притаманні природі людини. У філософії сформувалося три основні версії сутності людини:

1. Сутність людини духовна. Ця версія характерна для всіх релігійних та езотеричних вчень. Так, у відповідності з християнством Бог наділяє людину єдністю духу і душі, здатних піднятися над інстинктами і тілесними вимогами, а також над будь-якими спокусами матеріального життя.

2. Сутність людини-розум. Цю версію сформувалася в Новий час. Вона припускає, що розум - особлива самостійна інстанція і людина відрізняється від тварин саме розумом - умінням логічно мислити, пізнавати себе і світ.

3. Сутність людини - предметно-діяльна, соціокультурна. Визначальну роль в утвердженні цієї версії зіграли роботи Карла Маркса. Людина виступає тут як істота, яка не пасивно пристосовується до природи, а активно пристосовує природу до власних потреб. Він переробляє її в трудовому процесі, ставить все нові й нові цілі, створює світ культури. У праці, перетворюючи навколишню дійсність, людина і проявляє себе як розумний і вільний. Будучи істотою трудовим, людина виступає і істотою соціальним.

Проблема сутності людини органічно повязана з вирішенням питання про його походження, проблемою антропогенезу.

28.Природні, соціальні, та духовні виміри людського життя Визначення людини як особливої істоти дає уявлення про неї як про суперечливу єдність природного, соціального та духовного.

Природне у людині виявляється у морфологічних, гене­тичних явищах, а також у нервово-мозкових, електро­хімічних та інших процесах, що властиві людському орга­нізму. Це фізіологічні процеси, що відбуваються у нашому організмі, основою яких є обмін речовинами, енергією та інформацією між організмом і навколишнім середовищем. У цьому розумінні між людиною і вищою твариною суттєвої різниці немає.

Духовність людини – це уміння мріяти, фантазувати, творчо удосконалювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколиш­ню дійсність, – це один із найважливіших проявів духовності. Отже, духовно розвинена людина – така, яка усвідом­лює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільне значущих цілей, це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість

Необхідним є аналіз також соціального середовища людини як безпосереднього людського оточення, до якого належить родина, друзі, сусіди та соціальні групи людей або людські спільноти, членом яких є людина. Сюди ж треба віднести і певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявного суспільства. У такому розумінні людина – істота соціально-обмежена, вона обумовлена “зовні”, виступає своєрідною “маріонеткою” соціальних сил і суспільного середовища. Адже її поведінка, свідомість тощо обумовлені всіма можливими помилками, ідеологічними та іншими стереотипами, інтересами та цінностями конкретного суспільства.

29.Особистість як продукт суспільного розвитку Особистість – це продукт і суб´єкт суспільно-історичного розвитку. Відносини, що існують у суспільстві (виробничі, класові, національні, сімейні, правові, моральні тощо), формують людину, її особистість. Все, що має людина, чим вона відрізняється від тварини, є наслідком її життя в суспільстві. Людина може розвиватися лише в суспільстві.

Формування і розвиток особистості визначаються суспільством, тим соціальним колективом, членом якого, вона є.

Колективізм є основою справжнього розквіту особистості.

Належ­ність особистостей до різноманітних типів спільнот виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них формується її життєдіяльність, соціальна активність.Активна ж роль особистості у суспільстві виражається у тому, що у сфері соціальній людина, відчуваючи вплив інших людей, сама постійно впливає на них і, таким чином, на всі існуючі відносини.

Але це зовсім не означає, що особистість взагалі позбавлена індивідуальності та самостійності, неповторності. Вона впливає на суспільство, робить свій внесок у розвиток колективу, суспільства.

30.Матеріальне та ідеальне як категорії філософії Найбільш загальним, абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є уявлення про матеріальне та ідеальне, про «світ речей» і «світ ідей».

Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).

Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об'єктом, який відображається.

Категорія «ідеальне» має, принаймні, чотири значення у філософії:

 ідеальне, що існує як результат інтелектуальної діяльності людини (літературні, музичні, наукові твори тощо);

 ідеальне як найдосконаліше, як ідеал (ідеал краси, суспільний ідеал, ідеальна форма);  

ідеальне як результат ідеалізації об'єкту у людській пізнавальній діяльності. Наприклад, «точка», «абсолютно тверде тіло», «ідеальний розчин» тощо Таких об'єктів у природі не існує.  

Ідеальне як об'єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості

31.Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії Виникнення і розвиток свідомості як вищої форми відображення дійсності має свої біологічні та соціальні передумови. До перших слід віднести виникнення життя на Землі, становлення і розвиток людини як виду. До других, в широкому розумінні цього слова, - соціалізацію людини, бо сутність її визначається не лише тим, що вона біологічна істота, - вищий ступінь у розвитку живих організмів, але й тим, що вона - істота суспільна, - продукт і субєкт трудової діяльності і культури. Людина є природною істотою, але, як писав К. Маркс, вона не тільки природна істота, вона людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин.