28. Збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Вісцеральний лейшманіоз

Leishmania donovani - збудник індійського лей­шманіозу (кала-азар).

Leishmania infantum - збудник середземно­морського (дитячого) лейшманіозу.

Географічне поширення. Leishmania donovani — Індія, Пакистан, Північно-Східний Китай, Непал. Бангладеш. Leishmania infantum - басейн Серед­земномор'я, Ближній і Середній Схід, Центральна і Південна Америка.

Життєвий цикл: хребетні хазяїни - люди, собаки, вовки, шакали й ін. Безхребетний ха­зяїн і специфічний переносник - москіт роду Phlebotomus.

Лейшманіоз - трансмісійне захворювання. Живлячись на хворих тваринах і людях, москіти всмоктують паразитів з кров'ю. У шлунку москітів впродовж першої доби утворюються лептомонадні (джгутикові) форми. Через 6-8 діб лейшманії концентруються у глотці москіта, утворюють пробку, при укусі відбувається зараження хребетного ха­зяїна. З біологією переносника пов'язана сезонність хвороби - в основному з травня по листопад (мак­симум випадків у серпні - вересні).

Атипові шляхи зараження - трансплапентарний, гемотрансфузійний і перкутанний.

Інвазійна форма - джгутикова. У макрофагах шкіри в місці укусу, а через кілька днів - у клітинах внутрішніх органів утворюються лейшманіозні форми.

Локалізація: клітини печінки, селезінки, черво­ного кісткового мозку, лімфатичні вузли (середзем­номорський лейшманіоз).

Якщо кількість паразитів усередині клітини до­сягає декількох десятків, то оболонка клітини розривається й уражаються нові клітини.

Індійський лейшманіоз - антропоноз, основне джерело зараження - хворі люди.

Середземноморський лейшманіоз - антропозоо­ноз. Основне джерело зараження - шакали, собаки, лисиці, які є резервуарними хазяїнами, зрідка - хвора людина, тому що кількість лейшманій у її крові незначна.

Патогенна дія. На місці укусу за декілька днів або тижнів розвивається ущільнений вузлик або не­величка блідо-рожева папула. Спостерігається ура­ження селезінки, печінки, лімфатичних вузлів. У пульпі цих органів розвиваються некротичні й дист­рофічні зміни. Ураження кровотворної системи при­зводить до лейкопенії та анемії. Майже у всіх хворих на вісцеральний лейшманіоз збільшуються лімфа­тичні вузли. У процесі розвитку інвазії важливого зна­чення набуває імунопатологічний процес. У частини хворих на тілі виникають специфічні ураження шкіри (лейшманоїди), в яких триває розмноження паразитів.

Клініка. Інкубаційний період - від 10 днів до 2-х років, близько - 3-5 міс. Первинний афект - невелика папула рожевого кольору в місці укусу москіта, вини­кає за 1-2 тижні (зазвичай залишається непомітною).

Виділяють три періоди хвороби:

початковий - слабкість, нездужання, знижен­ня апетиту, поступове підвищення температури тіла;

період розпалу характеризується тривалою лихоманкою. При індійському лейшманіозі шкіра,

внаслідок ураження наднирників, набуває темного забарвлення ("кала-азар" - чорна хвороба). Посту­пово збільшується печінка й особливо селезінка. Для середземноморського типу лейшманіозу харак­терне збільшення лімфовузлів;

• кахектичний період - виснаження, набряки, різке збільшення розмірів живота. Приєднуються різні інфекційні захворювання, що в 75-95 % випадків призводять до смерті.

При видужанні у деяких хворих на шкірі різних частин тіла розвиваються лейшманоїди - плями, вузлики, ділянки зі зниженою пігментацією. Вони є результатом розмноження лейшманій у шкірі, збе­рігаються довготривало і є джерелом зараження переносників.

Середземноморський тип лейшманіозу пере­бігає більш легко і зазвичай закінчується видужан­ням. В осередках захворювання в основному хво­ріють діти (звідси назва "дитячий лейшманіоз"), а також приїжджі.

Діагностика. Клінічна: лихоманка, виражене збільшення селезінки, темно-сіре забарвлення шкіри при індійському типі лейшманіозу.

Лабораторна: виявлення паразитів у мазках клітин червоного кісткового мозку (знаходять безджгутикові форми, розташовані внутрішньоклітинно і виявлення паразитів у товстій краплі крові при індійському типі хвороби; постановка серологіч­них реакцій РЗК, РГА, РІФ (з діагности кумами).

Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів (застосування репелентів, москітних сіток), профілактичні щеплення. Громадська: своє­часне виявлення і лікування хворих; знищення москітів за допомогою інсектицидів; знищення бро­дячих собак в осередках середземноморської фор­ми вісцерального лейшманіозу.

Шкірний лейшманіоз

Шкірний лейшманіоз можуть викликати лейшманії декількох видів:

Leishmania tropica minor - збудник шкірного лейшманіозу міського типу, шо пізно проявляється.

Leishmania tropica major - збудник шкірного лей­шманіозу сільського типу, що гостро некротизується.

Leishmania aethiopia - збудник дифузного лей­шманіозу, що не проявляється.

Географічне поширення: Leishmania tropica minor - Центральна і Західна Індія; Leishmania tropica major - Середня Азія, Північний Афганістан, Ірак, Іран, Центральна Африка; Leishmania aethiopia - Ефіопія, Східна Африка.

Життєвий цикл: мало відрізняється від життє­вого циклу інших лейшманій.

Міський лейшманіоз - антропоноз, джерелом зараження є хворі люди, рідше – собаки. Сільський лейшманіоз - антропозооноз. Резер­вуарі хазяїни - гризуни (піщанки, ховрахи та ін.), серед яких збудник циркулює постійно.

Переносник збудника захворювання - москіт. Зараження відбувається при укусі москіта, рідше - при прямому контакті ушкодженої шкіри з інфікова­ним матеріалом.

Інвазійна форма - джгутикова.

Локалізація: внутрішньоклітинна (моноцити і макрофаги) у клітинах шкіри.

Патогенна дія. Паразити проникають у шкіру при укусі москіта. На місці вхідних воріт лейшманії розмножуються, утворюються специфічні виразки, які заживають рубцем.

Клініка: Шкірний лейшманіоз характеризується циклічним перебігом.

Міський тип : інкубаційний період від 3-8 місяців до 5 років. У місці укусу москіта виникає плоский горбик діаметром 2-3 мм (первинна лейшманіома). Поступово він збільшується за розмірами, шкіра над ним набуває буро-червоного кольору (ста­дія горбка). За 3-6 міс. горбик покривається лус­катою кіркою, при видаленні якої утворюється ви­разка (стадія виразки). Виразка округлої форми, нерівні краї, виділення із виразки незначні. Навколо утворюється інфільтрат, при розпаді якого розміри виразки поступово збільшуються. Потім від цент­ра і країв виразки починається рубцювання, що за­кінчується приблизно через рік від початку хворо­би (іноді до 2 років). На місці виразки залишається рубець, спочатку рожевий, потім блідий, атрофіч­ний (стадія рубця). Описані як поодинокі, так і множинні виразкові ураження. Виразки локатізуються на відкритих частинах тіла, доступних для укусу москіта, ніколи не утворюються на долонях, підош­вах і волосистій частині голови.

Сільський тип: характеризується коротким інку­баційним періодом (від декількох днів до 3 тижнів). На місці укусу москіта виникає безболісний яскра­во-червоний горбик з набряком і гіперемією шкіри навколо. За 1-3 тижні на місці лейшманіоми утво­рюється виразка округлої форми з обривистими кра­ями. Виразка швидко поширюється внаслідок некротизапії інфільтрату по краях, діаметр може досягати 5 см і більше. Характерні об'ємні серозно-гнійні ви­ділення. Потім дно виразки очищається, утворюються грануляції, загоєння закінчується за 2- 4 міс. від початку хвороби (до 6 міс). Зазвичай після загоєння залишаються рубці.

Загальний стан хворих при шкірному лейшманіозі змінюється незначно.

Після перенесеної хвороби розвивається пере­хресний імунітет до обох підтипів хвороби.

При обох підтипах хвороби може розвинутися хронічна туберкулоїдна форма, шо нагадує за пере­бігом і проявами вовчак. У розвитку цієї форми важ­ливу роль відіграють аутоімунні процеси. Хвороба може тривати до 20 років. Основний елемент - гор­бики жовтувато-бурого кольору, поодинокі або такі, шо зливаються в суцільну нерівну поверхню.

Лепроматозна шкірно-дифузна форма (L. aethiopia) за зовнішніми ознаками нагадує проказу, малочутлива до лікування і зазвичай при­зводить до смерті.

Діагностика. Клінічна: характерні виразки на відкритих ділянках тіла при нормальному загально­му самопочутті.

Лабораторна: мікроскопія зішкрібків горбиків, що не розпалися, чи країв виразки; у гнійному вмісті кількість лейшманій невелика, у другій половині хво­роби лейшманії знайти важче; посів матеріалу з шкірних виразок на середовище NNN сприяє вияв­ленню джгутикових форм; серологічні реакції. Шкірно-алергійний тест з лейшманіном (реакція Монтенегро) позитивний на 4-5 тижнях хвороби; в ендемічній зоні цей тест недосить достовірний, тому що може свідчити про перенесений раніше лейш­маніоз або підвищену чутливість до лейшманій.

Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів. Громадська: знищення гризунів у осередках шкірного лейшманіозу, щеплення живою культурою Leishmania tropica major, що створює перехресний іму­нітет до антропонозного шкірного лейшманіозу.