63. Методи контролю і самоконтролю в навчанні, їх характеристика

Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань,сформованості вмінь і навичок. Методи усного контролю – здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів всього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань,розвиває навчальну активність учнів,але не враховує індивідуальний темп мислення,стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. В процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки,корегувати їх і доповнювати. Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу,визначення характеру допущених учнями помилок,визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи,твори,диктанти,письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу(перелік запитань і можливі варіанти відповідей). Спостереження за навчальною дія-тю учнів як метод контролю виділяють умовно,бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю,адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня,рівень його мислення,культуру поведінки,ставлення до предмета. Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості уміння застосовувати здобуті знання на практиці. Метод самоконтролю спрямований на ф-мування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну дія-ть, удосконалювати її,попереджати помилки і неточності. Важливими засобами ф-мування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій,складання плану відповідей,переказ основних думок,робота з контрольними запитаннями,контроль з боку вчителя, самооцінка(критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні).Графічна перевірка Використовується на уроках математики, образотворчого м-тва.Передбачає ств. узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Основні ф-ми: складання таблиць, схем, побудова діаграм, графіків, створення малюнків, робота з картами. Тестова перевірка Цей метод забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей.Вони мають бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформативними, зручними, стандартними; відповідати цілям Н, вих і р-тку учня. Основні критерії тестів є об'єктивність, надійність, валідність і точність. Методи контролю спрямовані на зворотний зв'язок у навчанні, його регулювання і корегування. Використання їх має забезпечити повноту і всебічність контролю, його систематичність, об'єктивність, індивідуалізацію і диференціацію у навчанні.

64. Поняття про форми організації навчання, їх класифікації

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов’язані з методами. Форми організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними ф-мами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навч.занять, дидакт.цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIIІ ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, ХХ ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. ХХ ст., радянська школа), “план Трампа” (США, ХХ ст.), навчання методом проектів (ХХ ст.).