2.3 Інтродукція хутрових звірів.

У зв'язку зі скороченням ареалу європейської вьіхухолі, в Україні неодно¬кратно робилися попьіткі її розселення. Однак, незважаючи на інтродукцію близько 400 звірків на території 5 областей, істотного позитивного результату досягти не вдалося. Більш того, в останній третині XX ст. вьіхухоль зникла і в місцях свого аборигенного проживання на території Кремінського району Луганської області, звідки брали жівотньїх для розселення (Загороднюк та ін., 2002).Завдяки інтродукції в 1953 р крота, на території Велікоана дольського лісництва в посушливій Донецької області бьш створений локальний осередок проживання зтого виду. Нещодавно тут мешкало 550-600 звірків, ізолірованньіх від природного ареалу значітельньїмі просторами полів і іншими непрігодньїмі биотопами (Мельниченко та ін., 2002). Незважаючи на значну тривалість існування виду в новому місці, зкологіческая і господарська доцільність такого зксперімента досить сумнівна.Особливе значення в У крайнє надавали розселенню дикого кролика, яке найактивніше проводили в 1965-1976 рр. на території 20 областей (Архіп- чук, Груздєв, 1986). Тільки в Крьіму (1961-1986 рр.) Бьшо вьіпущено ~ 1,5 тьюяч звірків і створено понад 20 вогнищ проживання зтого виду (Літус, 1986). Надалі, незважаючи на високую чисельність (7,2 тьіс. Особин) і значну щільність (25-26 особин / 1 га) в отдельньїх місцях півострова, непомірна зксплуатации ресурсів (вилов для розселення 5,2 тьіс. І відстріл 3,4 тьіс . звірків), хвороби і браконьєрство призвели до повного знищення дикого кролика в більшості місць колись успішної інтродукції (Шулятьєв, 1987). Слід зазначити, що набагато раніше, в 1929-1935 рр., Для вільного розмноження бьіло розселено більш 1,2 тьіс. домашніх кроликів на Кінбурнській косі (Миколаївська обл.) і більше 2,5 тьіс. - На схилах Крьімскіх гір в Бахчисарайському р-ні. Однак незабаром все жівотньїе загинули від хвороб, браконьєрів, хижаків і бескорміцьі (Колосов, 1975). Пізніше багато вьіпусков звірків домашньої формьі бьшо вироблено в пониззі Дніпра, на Арабатській стрілці та в інших місцях, але всі вони закінчилися невдачею. Тим часом, один з ізвестньїх мисливствознавців страньї, бьівшій керівник Українського відділення ВНИО Ю.Н. Кирилов (1957), попереджав, що вьтпускі дикого кролика не дають положітельньїх результатів «через невідповідність умов місць вьіпуска біологічним вимогам виду». Недав¬но подібна ситуація спостерігалася з байбаком, ресурсьі якого в кінці XX ст. досягли 110 тьісяч особин і вимагали раціонального мисливського використання. Замість зтого проводилися многочісленньїе дорогі попьіткі рассе¬ленія звірків в степовій і лісостеповій зонах. За 50 років в У крайнє бьіло интродуцировано близько 600 бабаків, которьіе прижилися лише в Асканії-Новій, в Донецькій, Одеській і Миколаївській областях. Причому на території останньої, крім українських, розселяли жівотньїх з Казахстану, в чому не бьшо ніякої необхідності (Токарський, 1997). І тільки на початку XXI ст. в країні стали про¬водіть полювання на байбака, що в часі збіглося з розгулом браконьєрства, кото¬рое може привести до бістро скорочення ще недавно процвітаючі попу- ляції. Всього ж в країні протягом XX ст. бьшо розселено ~ 58 тьіс. особин ссавців, которьіе ставилися до 29 видів.Незважаючи на успішне вьіращіваніе сайгака в полувольньїх умовах в за- поведніке «Асканія-Нова» (Гавриленко, Треус, 1999), відновити його естест- венньїе популяції в Україні не вдалося. У 1958 р 20 (7 $ і 13 $) жівотньїх зто¬го виду бьшо вьіпущено на півострів Бірючий. Частина антилоп загинула від стресу під час транспортування, а остальньїе мігрували в сусідні угіддя, де бьши унічтоженьї браконьєрамі (Банников, 1975). У западньїх районах Одеської об¬ласте сайгак, як велика рідкість зустрічався до 1793 р (Браунер, 1923), а на таврійських землях - до 1827-1830 рр. (Фальц-Фейн, 1997). Чи не вьідержав конку- ренції з домашніми кіньми, крупньїм рогатьім худобою і многочісленньїмі вівцями при постійному переслідуванні людьми, зтот вид зник так непомітно, що з кінця XIX ст. про нього взагалі не згадується в літературньїх джерелах. Ще в 1887 р Ф. Фальц-Фейн завіз в Асканія-Нову сайгаків з Астраханської області та добився добрих результатів по їх розведенню в неволі. Однак під час громадянської войньї 1918-1920 рр. близько 200 антилоп вьішло в степ через поламану огорожу (Аверін, 1923). Незважаючи на таку велику кількість жівотньїх, зто не привело до утворення популяції сайгака в Причорномор'ї. Позтому в наші дні полевьіе ландшафтьі з розвиненою мережею меліоратівньїх каналів, автомобільньїх доріг і лісосмуг, з великою кількістю населенньїх пунктів є непрігодньїмі биотопами для таких недавно обьічньїх представників степового теріологічного комплексу, як сайгак і кулан. Проте, попьіткі по розведенню в природі зтіх звірів тривають. За усним повідомленням Вікторії Смаголь, наукового співробітника заповідника «Асканія-Нова», на території НІШ «Чарівна гавань», який був створений на півострові Тарханкут в Крьіму, після місячної перетримки в загорожі полощаді 2 га, в но- ябре 2013 р разом з 7 взросльїмі туркменськими куланами в просторньїй вольєр (100 га) бьшо вьіпущено 11 полугодовальїх сайгачата ...Узагальнюючи результати зтого підрозділу, доречно зазначити, що з 9 интро- дуцірованньїх для мисливського використання видів 7 (кролик дикий, ондатра, собака єнотовидний, норка американська, олень пятністьій, муфлон європейський і лань європейська) є зкзотіческімі, которьіе ніколи раніше в нашій країні не зустрічалися. У той же час кулан і білка в разньїе періодьі розвитку природних зкосістем вже бьши мешканцями відповідних біотопів, однак зараз вони представленьї іньїмі формами. Позтому їх можна також зарахувати до істінньїм інтродуцент. Зто же стосується і благородного оленя, многочісленньіе палеозоологічні останки якого обнаруженьї на території стоянок древніх людей. Зараз на півдні Украіньї його популяції представленьї унікальньімі жівотньїмі, которьіх раніше ніколи і ніде в світі не бьшо. В цілому, інтродукція мисливських звірів на території нашої страньї сприяла поява новьіх вогнищ проживання некоторьіх видів, створила предпосьілкі для формування новьіх межвідовьіх відносин і повьісіла господарську цінність отдельньїх територій. Але інтродукція мала і отріцательньїе наслідки, такі як: розселення збудників опасньїх для людини хвороб (японський і таежньїй знцефаліт), а також отдельньїх паразитів (Ескіпозіота геуоіііт, ^ ііп ^ іезе ^ ІА ^ І8Ь дііщіезегіаііз, РІа§іогскі $ ргохітш е. А. ) (Максимов та ін., 1975). Особливо небезпечною є бьістрая трансформація такого важливого зволюціонного надбання, як генотіпьі дикого кабана, благородного оленя, зайця-русака та інших видів (ШоІосЬ, 2007).Таким чином можна констатувати, що основньїе зміни мисливської теріофауньї в степовій зоні Украіньї відбулися в післявоєнний час. Зтому сприяли кілька причин, серед которьіх можна вьіделіть:а) припинення мисливського використання ресурсів некоторьіх видів, упорядкування структури та форм діяльності мисливських господарств, а також ус тановление суворого режиму охраньї по відношенню до диких жівотньїм;б) створення мережі спеціальньїх заказників і інтенсівньїе работьі по реакк- ліматізаціі представників аборигенної фауньї;в) інтродукція новьіх видів з метою їх акліматизації та натуралізації;г) прискорене перетворення степової біотьі в сукупність агросистем, раз-межованньїх лісосмугами, що істотно поліпшило кормовьіе умови мно¬гіх мисливських звірів і створило предпосьшкі для проживання некоторьіх копитних на раніше безлесьіх територіях.Незважаючи на те, що кількість видів звірів, которьіе є об'єктами охотьі, майже за 26 століть залишилося майже без змін, на території Юж¬ной Украіньї повністю зникли такі реліктьі минулих фаун, як: северньїй олень, леопард, лев, а також постійно преследуемьіе людиною крупньїе копьітньіе (тур, зубр, тарпан, сайгак) і некоторьіе хіщньїе (бурьій ведмідь).