13. П’єр Корнель- представник 1го етапу франц. Класицизму. Естетичні погляди Корнеля. Ідея громадського служіння у трагедії «Сід»

Процес формування класицизму дав відчутні результати вже наприкінці 30-х років XVII століття. Основним жанром нового стилю стала класична трагедія, що зображувала ідеалізовані пристрасті та піднесених героїв.

Найвизначнішим представником класичної трагедії на першому етапі її розвитку був П'єр Корнель (1606—1684).

В історичному розвитку класицизм пройшов два етапи. Перший етап пов'язаний із розквітом монархії, коли абсолютизм сприяв розвитку всіх сфер суспільства. Головним завданням класицистів на цьому етапі було прославлення монархії, національної єдності держави під владою короля (Ф. Малерб, П. Корнель та ін.).

Цікаво, що в найвідомішій трагедії французького класицизму, яка стала свого роду еталоном жанру, — трагедії П'єра Корнеля «Сід» — були порушені майже всі його правила: замість доби дія відбувається близько тридцяти годин (єдність часу); замість палацу, який зазвичай забезпечував класицистам єдність місця, дія відбувається в межах цілого міста; єдність дії перебивається введенням епізодичного персонажа, не зв'язаного з головною дією, а ще Корнель порушував звичну для трагедії форму віршового мовлення.

"Сід". Свій твір Корнель назвав трагікомедією через її щасливий кінець, тим самим порушивши одну із найважливіших вимог класицистичної теорії— строго розмежовувати і не змішувати два основні види драматичного мистецтва — трагедію й комедію.

Всупереч усталеному погляду Корнель звернувся за сюжетом п'єси не до античних авторів, а до п'єси свого іспанського сучасника Гільєна де Кастро "Юність Сіда". У ній знаменитий персонаж іспанського героїчного епосу постав молодим і закоханим. Таким вія був і у Корнеля. Проте французький письменник створив не любовну, а героїчну драму, відтворюючи конфлікт між коханням і обов'язком. Основним прийомом композиції п'єси стала антитеза, за допомогою якої письменник виразив напружену морально-психологічну боротьбу між героями та у їх власній душі. Стрункий логічний розвиток дії у п'єсі, симетрично-контрастне співвідношення персонажів ще більше посилили напруженість драматичного конфлікту.

При цьому ясність та логіка не завадили відчуттю поетичності. Головні герої п'єс — Родріго та його кохана Хімена — ніби змагаються один з одним у благородстві та вірності обов'язку, діючи відповідно до "розумного обов'язку", але вони кохали одне одного, і це почуття знайшло своє відображення у монологах персонажів, у їх "розумних" вчинках, оскільки нерозумна, негідна поведінка здалися їм одночасно згубною і для любовного почуття. Кохання героїв стало суто героїчним. Лише патріотичний подвиг Родріго та казкове благородство і доброта короля Фернандо в кінцевому підсумку обіцяли щасливе єднання героїв у майбутньому.

14. Естетичні погляди Мольєра . Особливості викриття лицемірства в комедії «Тартюф». Значення образу Тартюфа

Мольє́р(псевдонімЖан Батист Поклена,15січня1622—17лютого1673)- французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Ілюстр-Театр» 1643, пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії.

Естетичні погляди Мольєра:

- театр - дзеркало суспільства;

- велика виховна роль театру;

- дві цілі комедії: розважати й повчати;

- призначення комедії - викривати вади людей і суспільства;

- природність і простота у структурі п'єси та грі акторів;

- типізація характерів (художні образи - результат спостережень за сотнями людей);

- сатира - дійовіша від трагедії сила у боротьбі з вадами.

Важливим досягненням Мольєра стало створення особливої форми комедії – комедії-балету, де він з'єднав поетичне слово, музику і танець.

Комедії Мольєра зачіпають широкий круг проблем сучасного життя: відносини батьків і дітей, виховання, брак і сім'я, етичний стан суспільства (лицемірство, користолюбство, пихатість і ін.), релігія, культура, наука (медицина, філософія) та ін.

Сатира Мольєра загострена проти ганебних аристократів, святенницького духівництва, буржуа в дворянстві.

Для Мольєра людські пристрасті одвічні і мистецтво повинне показати їх загальність. Його сатиричні образи актуальні на всі часи.

Тартюф страшний лицемір. Він прикривається релігією, зображує із себе святого, ні в що не вірячи, і таємно обробляє свої темні делишки. Лицемірство для Т. не просто домінуюча риса характеру, воно і є сам характер. Характер Т. по ходу добутку не міняється. Але він розкривається поступово. Композиція комедії дуже своєрідна й несподівана: головний герой Т. з’являється тільки в III дії. У комедії "Тартюф" Мольер вступає в жорстоку боротьбу з релігійним святенництвом. У первісному варіанті головний персонаж п’єси був зображений ченцем. Двічі церковники домагалися заборони п’єси, двічі Мольер переробляв п’єсу, міняв її заголовок, ім’я героя. У підсумку Тартюф не чернець, а мирянин, безсовісний лицемір і шахрай. Комедія в основному витримана в манері класицизму. Дія відбувається протягом доби в одному місці – будинку Оргона. Воно зосереджено навколо одного великого конфлікту. У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна риса в сатиричному перебільшенні

В образі Тартюфа – це релігійне святенництво. Ще до появи Тартюфа на сцені ми чуємо про його крайню побожність і смиренність, аж до каяття в тім, що один раз під час молитви він убив блоху. Потім послідовно розкривається підґрунтя цього благочестя. І отут виявляється, що лицемірство не єдиний його порок. Ми довідаємося, як Тартюф любить рясно поїсти за чужим столом, що він небайдужий до краси служниці. Ми бачимо, як він не гидує ніякими засобами, прагнучи захопити чуже майно, як намагається спокусити дружину свого благодійника. І отут лицемір остаточно викриває свій аскетизм, заявляючи, що, "хто грішить у тиші – гріха не робить". Все це прояву сутності характеру, що ні в чому не міняється від початку до кінця. Але правдива картина соціального життя в комедії не зводиться тільки до викриття святенництва. Буржуазна сім’я з її патріархальним укладом, з якого жадає вирватися молодь, – все це виростає в живе і яскраве полотно.