- •Тема 1. Предмет, метод та функції економічної теорії
- •Тема 2. Загальні проблеми організації економічного життя суспільства
- •Тема 3. Економічна система суспільства. Відносини власності
- •Мета приватизації в Україні
- •Тема 4. Теоретичні основи ринкової економіки
- •Тема 5. Підприємництво в ринковій економіці
- •Визначення обмежень та критеріїв
- •Тема 6. Капітал фірми. Витрати виробництва і прибуток
- •Тема 7. Доходи, їх джерела і розподіл
- •Тема 8. Визначення ціни і обсягу виробництва фірмою в різних ринкових структурах
- •Тема 9. Сучасна національна економіка як об’єкт макроекономічного аналізу. Основні макроекономічні показники
- •Тема 10. Макроекономічна нестабільність. Економічне зростання
- •Тема 11. Банківська система. Грошово-кредитна
- •Тема 12. Фінансова система. Фіскальна політика держави
- •Тема 13. Макроекономічне регулювання економіки. Роль держави в ринковій економіці
- •Тема 14. Закономірності розвитку світового господарства
- •Тема 15. Глобалізація світогосподарських зв’язків та
- •Фактори, які прискорюють в сучасних умовах глобалізаційні процеси
Тема 3. Економічна система суспільства. Відносини власності
Найкраща економічна система – це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують.
Д. Гебрейт
Причина, з якої люди створюють суспільство, – збереження їхньої власності.
Д. Локк
Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобами задоволення останніх становить вихідний і кінцевий пункт всілякого людського господарства.
Карл Менгер
Загальні уявлення про людські потреби і економічні ресурси, що ви їх отримали в попередній темі, підготували вас до сприйняття значно складніших проблем – розуміння економічних систем і відносин власності. Суспільство,
вирішуючи три основні проблеми організації виробництва, функціонує як економічна система. Обмеженість економічних ресурсів і проблема економічного вибору зумовлює необхідність ефективного використання ресурсів, але розумно розпорядитися економічними ресурсами може тільки їхній господар, тобто власник. Власність – це не тільки одна із найважливіших категорій в економічній теорії. В реальному житті вона відіграє важливе значення як для окремої людини,
так і для суспільства в цілому. Вона визначає спосіб організації економічного життя будь-якого суспільства, тобто визначає суть економічної системи.
Мета вивчення теми – з‘ясувати суть економічної системи суспільства, її основні моделі та їхню еволюцію, розкрити суть власності, економічний та юридичний зміст власності, їхній взаємозв‘язок, місце власності в економічній системі.
У результаті вивчення теми студент повинен
знати поняття: економічна система, продуктивні сили, економічні відносини, господарський механізм, ринкова, змішана, командна і традиційна
36
економічна система, перехідна економічна система, власність, форми приватної та суспільної власності, роздержавлення і приватизація;
вміти: пояснити формаційний і цивілізаційний підхід до розвитку людського суспільства; розрізняти моделі економічних систем; пояснити характерні риси економічних систем та обґрунтувати, чому майбутнє за змішаною економікою; пояснити, чому економічна система, що ґрунтувалась на суспільній власності, поступилася в економічному змаганні ринковій економіці;
пояснити особливості перехідної економічної системи; виокремлювати найважливіші структурні зміни в перехідній економіці України;
охарактеризувати переваги і недоліки певного виду та форми власності; пояснити основні відмінності між сучасними формами приватної і суспільної власності;
пояснити процес та форми роздержавлення і приватизації в Україні.
ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА
Людське суспільство розвивається за певними закономірностями, вивчення яких є важливим для розуміння складних соціально-економічних процесів руху людства до вершин цивілізації. Найбільш поширеними є формаційний та цивілізаційний підходи до розуміння етапів економічного розвитку людського суспільства. Формаційний підхід в своїй основі визнає вирішальну роль процесу виробництва, відносини власності і класову боротьбу у суспільстві. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин визначає певний спосіб виробництва,
який разом із політичною надбудовою суспільства становить соціально-
економічну формацію. За формаційним підходом виділяють п‘ять способів виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний,
капіталістичний, комуністичний. Сьогодні формаційний підхід піддається критиці. Підставами цього є: по-перше, механічна зміна формацій практично заперечує активну роль людини у суспільному прогресивному розвитку, по-
друге, твердження про два етапи комуністичної формації – соціалізм і комунізм – були і залишилися теоретичною утопією, а практична спроба реалізувати
37
соціалізм на унеможливила еволюційний розвиток значної частини земної кулі і спричинила величезні людські і економічні втрати.
В основі цивілізаційного підходу є розуміння цивілізації, як історично конкретного стану суспільства, який, з одного боку, визначається досягнутим рівнем продуктивних сил і особливою формою виробництва, а з іншого – відповідною духовною культурою людей. Найважливішою рисою цивілізації є те,
що головним суб‘єктом виробництва та цивілізації в цілому, а також їх безпосередньою метою є людина. Сучасна західна економічна наука виділяє три стадії цивілізації: аграрне (доіндустріальне), індустріальне та постіндустріальне суспільство. В постіндустріальному суспільстві, яке сформувалося і розвивається з другої половини ХХ ст., визначальними є людський капітал, нові технології,
інформатика, автоматизація і комп‘ютеризація всіх сфер економіки.
Будь-яке суспільство функціонує як складна економічна система, у якій багато взаємопов‘язаних між собою видів господарської діяльності, наявні певні економічні відносини між людьми. Перед економічною системою в умовах обмеженості економічних ресурсів та існування проблеми вибору виникає три взаємопов‘язані економічні проблеми:
Що виробляти? Тобто які товари і послуги треба виробити і в якій кількості?
Як будуть вироблятися товари? Хто їх буде виготовляти, за допомогою яких ресурсів, і яких технологій?
Для кого призначені виготовлені товари, тобто як буде розподілятись виготовлений ВВП між різними суб‘єктами?
Отже, так званий закон відносної обмеженості (рідкості) економічних ресурсів обумовлює існування економічної системи. Жодна економічна система не може вирішити проблему обмеженості ресурсів, проте кожній із них властиві свої шляхи використання цих ресурсів для задоволення своїх потреб. Разом з тим економічна система є результатом еволюційного розвитку. Кожна нова економічна система виникає, формується, розвивається, стає більш досконалою з
38
погляду суспільного прогресу, проте тривалий час зберігає ознаки попередньої економічної системи.
Економічна система – це певним чином впорядкована система відносин між господарюючими суб‘єктами, які здійснюють вибір оптимальних способів використання економічних ресурсів з метою виробництва економічних благ для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожній економічній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, динамічність, гнучкість,
цілеспрямованість.
Економічну систему можна також визначити як сукупність взаємопов‘язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну економічну структуру суспільства. Структурними елементами економічної системи є продуктивні сили, економічні відносини і господарський механізм. Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників,
науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом,
що використовуються при виробництві економічних благ. Людина в економічній системі виступає як працівник, як споживач і як кінцева мета виробництва.
Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва,
розподілу обміну і споживання економічних благ. Ці відносини у свою чергу включають техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-
економічні відносини, які в цілому визначаються відносинами власності.
Господарський механізм – це сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб‘єктів на макрорівні з метою узгодження економічних інтересів цих суб'єктів та забезпечення всебічного розвитку людини.
Економічна наука виділяє такі типи економічних систем: дві ринкові системи: ринкова економіка вільної конкуренції і змішана економіка; дві неринкові системи: командно-адміністративна і традиційна. Основними критеріями такої класифікації є форма власності, характер координації економічної діяльності її суб‘єктів та спосіб управління господарською діяльністю.
39
Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий ринок)
характеризується пануванням приватної власності, ринковим механізмом регулювання макроекономічної діяльності, функціонуванням великої кількості виробників і покупців товарів, особистою свободою всіх економічних суб‘єктів.
Механізм регулювання в цій системі здійснювався через ціни та ринок.
Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень та динаміку цін, виробник самостійно вирішує проблему розподілу та використання економічних ресурсів,
виготовляючи економічні блага, які користуються найбільшим попитом. Чистий ринок характерний для країн періоду швидкого розвитку ринкових відносин і проіснувала приблизно до початку ХХ ст.
Ознаками адміністративно-командної системи є монополія державної власності, відсутність ринкових відносин і конкуренції, заборона приватного підприємництва, централізоване директивне планування виробництва і розподілу ресурсів та продуктів, зрівняльний характер оплати праці. В результаті виробництво є неефективне, а ринок дефіцитним (особливо ринок споживчих товарів). Ця система існувала у колишньому Радянському Союзі та країнах соціалістичної співдружності.
Змішана економіка функціонує в сучасних розвинутих країнах світу. Для неї характерним є існування різноманітних форм власності з переважанням приватної власності, оптимальне поєднання ринкового механізму із державним регулюванням національної економіки, маркетингова система управління в межах окремих фірм, домінування недосконалої конкуренції, орієнтація на соціалізацію економічного розвитку (зростають витрати на освіту, медичне обслуговування, розвивається соціальне страхування). Змішана економіка не є однотипною у всіх країнах, існують національні моделі соціального ринкового господарства, серед яких виділяють американську, японську, шведську, німецьку.
У сучасних слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Ринкові відносини тут мають нерегулярний характер, оскільки домінує натуральне господарство, що базується на ручній праці і відсталій технології.
Дуже низький рівень життя, економічне становище повністю визначається
40
спадковістю і кастовістю. Виробничі відносини базуються на традиціях та звичаях, що передаються з покоління в покоління, переважають релігійні та культурні цінності.
Економічна система, у якій відбувається перехід від адміністративно-
командної до соціально орієнтованої ринкової системи називається перехідною економічною системою. Цей перехід може відбуватись еволюційним шляхом і шляхом швидких економічних змін. Політика радикальних змін, тобто політика
«шокової терапії» була запропонована МВФ всім пострадянським країнам, в тому числі і Україні. Ринкова трансформація України, починаючи з 1991 р., означала реформування державного сектору і становлення приватного підприємництва,
лібералізацію цін, відмову від директивного планування і розвиток державного регулювання, формування ринкової інфраструктури. Початковий етап переходу до ринкової економіки в Україні проходив в умовах складної економічної кризи,
однією із причин якої було самоусунення держави від здійснення нею регулювальних функцій.
Основним критерієм, який визначає тип економічної системи, є власність.
Ця фундаментальна категорія відображає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних,
релігійних тощо. Вона визначає правила поведінки суб‘єктів господарювання,
спосіб взаємодії працівника із засобами виробництва, формує стимули трудової діяльності, зумовлює спосіб розподілу економічних благ, визначає мету функціонування економічної системи і шляхи її досягнення.
Поняття власності знаходить свій прояв в суб‘єктах і об‘єктах. Зв‘язок між суб‘єктами і об‘єктами власності має не тільки економічний зміст. Цей зв'язок, а
отже, і сама власність має юридичний аспект, який реалізується через право власності. Право власності – це сукупність узаконених державою прав і норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які виникають між ними з приводу привласнення і використання об‘єктів власності. Право власності ще з часів римського права визначається тріадою прав – володіння, користування,
розпорядження.
41
Економісти виділяють два основних типи власності – приватну і суспільну,
кожна з яких має свої форми. Приватна власність – це тип власності, коли право на володіння, користування та розпорядження належить окремій людині часи групі людей. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. В сучасних умовах розвивається також змішана власність, яка поєднує різні форми власності, в тому числі і власність іноземних суб‘єктів.
Закон України «Про власність» (1991 р.) визначає рівноправність співіснування в українській економіці приватної, колективної та державної власності. Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Згідно закону суб‘єктами права державної власності є держава в особі Верховної Ради України (загальнодержавна власність) та Ради народних депутатів адміністративно-територіальних одиниць (муніципальна власність). Об‘єктами загальнодержавної власності є майно органів влади, Збройних сил, енергетична система, система транспорту, зв‘язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, НБУ, кошти держбюджету, майно державних підприємств тощо.
Об‘єктами комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність місцевих рад, кошти місцевих бюджетів, об‘єкти житлово-комунального господарства,
освіти, культури, охорони здоров‘я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв‘язку та інформації.
В перехідній економіці еволюція власності здійснюється шляхом роздержавлення і приватизації. Ці процеси спрямовані на усунення монополії державної власності, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки. та влади; її метою є створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки і забезпечення рівноправності усіх форм власності.
Роздержавлення і приватизація відповідно до чинного законодавства може здійснюватися в різних формах. В Україні процес приватизації регулювався законами України «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери».
42
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІЛЬНОСТІ
Тип світової цивілізації
|
Аграрна |
|
Індустріальна |
|
Постіндустріальна |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
Вид виробництва
Сільськогосподарське |
|
Промислове |
|
Інформаційне |
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Характер праці
|
Ручна |
|
Машинна |
|
Інтелектуальна |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
Визначальний тип власності
Земельна |
|
Промислова |
|
Інтелектуальна |
|
|
|
|
|
43
ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ СТРУКТУРА
Економічна система – це певним чином впорядкована система відносин між господарюючими суб‘єктами, які здійснюють вибір оптимальних способів використання економічних ресурсів з метою виробництва економічних благ для задоволення індивідуальних і суспільних потреб
Властивості |
|
|
цілісність; |
|
економічної |
|
|
упорядкованість; |
|
|
|
динамічність; |
|
|
|
|
|
||
системи |
|
|
гнучкість; |
|
|
|
цілеспрямованість |
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
Структурні елементи економічної системи |
|
|
||||||
. |
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
||||
Продуктивні |
|
Економічні |
|
Господарський |
|
||||
|
сили |
|
відносини |
|
механізм |
|
|||
|
|
|
|
|
|
||||
Це засоби виробництва |
|
Це відносини між |
|
Це сукупність форм і |
|
||||
(матеріально-речові фак- |
|
людьми з приводу |
|
методів регулювання |
|
||||
тори) та люди (особис- |
|
виробництва, розподілу |
|
економічних процесів та |
|
||||
тий фактор), які взаємо- |
|
обміну і споживання |
|
суспільних дій |
|
||||
діють при виробництві |
|
економічних благ |
|
господарюючих |
|
||||
економічних благ |
|
|
|
суб‘єктів |
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
||
.
Техніко-економічні |
|
Організаційно- |
|
Соціально-економічні |
відносини |
|
економічні відносини |
|
відносини |
|
|
|
|
|
Це відносини між людь- |
|
Виражаються у |
|
Це відносини, які |
ми з приводу створення і |
|
спеціалізації праці, |
|
базуються на |
використання засобів |
|
кооперуванні та |
|
відповідних формах |
праці, за допомогою |
|
комбінуванні |
|
власності на ресурси і |
яких вони виробляють |
|
виробництва, обміні |
|
результати |
економічні блага |
|
діяльністю між людьми |
|
господарювання |
|
|
|
|
|
44
ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Ринкова економіка вільної |
|
Змішана економічна |
||||
конкуренції |
|
система |
||||
Основні ознаки: |
|
Основні ознаки: |
||||
- приватна власність; |
|
- різноманітність форм власності; |
||||
- вільне підприємництво; |
|
- особистий інтерес; |
||||
- ринкове ціноутворення, що |
|
- поєднання ринкового механізму з |
||||
стимулює зниження витрат |
|
державним регулюванням |
||||
виробництва; |
|
економіки; |
||||
- особистий інтерес; |
|
- домінує недосконала |
||||
- економічна свобода; |
|
конкуренція; |
||||
- метою виробництва є прибуток; |
|
- орієнтація на посилення |
||||
- багато виробників і споживачів |
|
соціальної спрямованості |
||||
кожного продукту; |
|
розвитку економіки; |
||||
- мінімальне втручання держави |
|
- зростання ролі держави в |
||||
в економіку |
|
економічній діяльності |
||||
|
|
|
|
|
||
Ринкові економічні системи
ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Неринкові економічні системи
Адміністративно-командна економічна система
Основні ознаки:
монополія державної власності;
централізоване планування та управління виробництвом;
жорстка централізація в розподілі економічних ресурсів та продуктів;
заборона приватного підприємництва;
відсутність конкуренції між
суб‘єктами господарювання;
повна зайнятість та високий соціальний захист
Традиційна економічна система
Основні ознаки:
переважають традиції, звичаї, релігійні та культурні цінності;
натуральне виробництво;
багатоукладність;
переважає ручна праця, низький рівень продуктивності праці;
низький рівень життя, неграмотність;
економічна роль і місце людини повністю визначається спадковістю і кастовістю;
активна роль уряду
45
|
|
|
|
Таблиця 3.1 |
|
|
ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ |
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
Чистий ринок |
Змішана |
Адміністративно- |
Традиційна |
|
|
|
економіка |
командна |
економіка |
|
|
|
|
економіка |
|
|
Тип |
Відкрита ринкова |
Відкрита ринкова |
Монополія держави |
Замкнуте, |
|
господарства |
система |
система |
|
натуральне |
|
Власність |
Приватна |
Переважання |
Державна |
Колективна |
|
|
|
приватної |
|
|
|
Головний |
Максимізація |
Максимізація |
Максимізація |
Максимізація |
|
мотив функ- |
прибутку |
прибутку |
продукту |
продукту |
|
ціонування |
|
|
|
|
|
Характер |
Вільний |
Регульований |
Плановий, керований |
Вільний, |
|
ринку |
|
|
|
нерегульований |
|
Зв'язок між |
Опосередкований |
Опосередкований |
Практично відсутній |
Безпосередній |
|
вироб- |
через ринок |
через ринок |
|
|
|
ництвом і |
|
|
|
|
|
споживанням |
|
|
|
|
|
Роль уряду |
Реалізує |
Регулює |
Планує і управляє |
Має сильну |
|
|
політичні |
економіку |
всіма економічними |
політичну |
|
|
функції |
|
процесами |
владу |
|
Перехідна економічна система –
це економічна система, у якій відбувається перехід від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи
Основні напрямки трансформаційних змін в перехідній економіці України
90-х роках ХХ століття:
Формування та розвиток приватного сектора, розвиток підприємництва
Лібералізація цін і практично усіх ринків
Відмова від директивного планування, тобто зміна економічної ролі держави
Ліквідація дотацій підприємствам та переведення їх на повну фінансову самостійність
Фінансово-економічна стабілізація шляхом проведення жорсткої податкової та грошово-кредитної політики
Формування ринкової інфраструктури, створення інституцій, які б обслуговували як ринок загалом, так і кожний елемент структури ринку
Створення системи соціальної підтримки на основі соціальної переорієнтації національної економіки, сприяння адаптації населення до нових ринкових умов
46
ВЛАСНІСТЬ: СУТЬ І ТИПИ
Власність – це система економічних відносин між суб‘єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів, тобто матеріальних умов життя
Відносини власності реалізуються через суб‘єкти і об‘єкти власності
|
Суб’єкти власності – |
|
|
|
Об’єкти власності – |
|
||
це люди чи групи людей, між |
|
це все те, що можна привласнити. До них |
||||||
якими виникають відносини |
|
відносять: |
|
|
||||
привласнення економічних благ. |
|
|
засоби виробництва; |
|
||||
До них відносять: |
|
|
|
|
нерухомість; |
|
|
|
|
окремі особи; |
|
|
|
природні ресурси (земля з її надрами, водний |
|||
|
сім‘ї; |
|
|
|
|
і повітряний простір); |
|
|
|
юридичні |
особи |
– |
|
|
гроші, валюта, цінні папери, дорогоцінності; |
||
|
підприємства, |
організації, |
|
|
інтелектуальна |
власність |
(інформаційні |
|
|
установи; |
|
|
|
|
програми, винаходи, твори мистецтва тощо); |
||
|
держава |
|
|
|
|
людський капітал |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Право володіння – це фізичне володіння економічним |
|
|
|
|
|
|
благом. Це вихідна форма власності, що не означає повної |
|
|
|
|
|
|
власності, оскільки володіти об‘єктом власності може як |
|
|
|
|
|
|
власник, так і орендар |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Право користування – це використання об‘єктів |
|
|
|
ПРАВО |
|
власності відповідно до виробничого чи особистого |
|
|
|
|
|
|
|
призначення останніх. Користувачем може бути як власник, |
|
|
|
ВЛАСНОСТІ |
|
так і орендар |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
Право розпорядження – це прийняття |
|
|
|
|
|
|
власником рішень про те, хто і як може використовувати |
|
|
|
|
|
|
об‘єкт власності. Розпорядник є повним власником і може |
|
|
|
|
|
|
використовувати, продати, здати в оренду чи подарувати |
|
|
|
|
|
|
об‘єкт власності |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
47
ТИПИ ТА ФОРМИ ВЛАСНОСТІ
Типи власності
-
Приватна власність
Суспільна власність
Форми приватної власності
Форми суспільної власності
Індивідуально- |
|
|
З найманою |
|
|
Державна |
|
|
Колективна |
|||||
|
трудова |
|
|
працею |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Одноосібна |
|
Сімейна |
|
Індивідуальна із застосуванням |
найманої праці |
|
Партнерська |
|
Акціонерна (корпоративна) |
|
Загальнодержавна |
|
Комунальна (муніципальна) |
|
Власність колективу підприємства |
|
Кооперативна |
|
Власність громадських організацій |
|
Власність релігійних організацій |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Сучасні тенденції в розвитку власності:
зростає значення інтелектуальної власності, інтелектуальний капітал стає вирішальним фактором економічного розвитку в ХХІ ст.;
збільшується частка акціонерної (корпоративної) власності, ця форма власності розвивається і якісно змінюється; акціонерні товариства переростають національні рамки і стають транснаціональними компаніями;
виникає і розвивається міждержавна власність (під впливом розвитку ядерної енергетики, інформаційних технологій, космічних галузей, а також потреби збереження навколишнього середовища), темпи її зростання є досить високі;
постійно зростає роль менеджерів та держави в управлінні власністю; висококваліфіковані спеціалісти (наприклад, науковці) поєднують працю за
наймом із підприємницькою (венчурною) діяльністю;
|
48 |
|
|
|
РЕФОРМУВАННЯ ВЛАСНОСТІ В ПЕРЕХІДНІЙ |
|
|||
ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ |
|
|||
Роздержавлення – |
|
Приватизація – |
|
|
це передача державних функцій |
|
це процес відчуження майна |
|
|
прямого господарського управління |
|
державної власності на користь |
|
|
на рівень підприємства без зміни |
|
приватних суб‘єктів (фізичних та |
|
|
характеру власності |
|
юридичних осіб) |
|
|
Форми роздержавлення: |
|
Форми приватизації: |
|
|
перетворення державних підприємств |
|
|
|
|
в акціонерні товариства; |
викуп майна трудовим колективом; |
|
||
оренда державного майна |
|
купівля-продаж на аукціоні; |
|
|
господарюючими суб‘єктами; |
купівля-продаж за конкурсом тощо |
|
||
|
|
|||
обмеження втручання держави в |
|
|
|
|
процес ціноутворення; |
|
|
|
|
скасування примусового державного |
|
|
|
|
замовлення тощо |
|
|
|
|
Суб’єкти приватизації в Україні
Продавці:
Фонд держмайна України
Органи місцевих рад, у власності яких знаходяться об‘єкти приватизації
Покупці:
Громадяни України
Іноземні громадяни
Юридичні особи-резиденти
Юридичні особи-нерезиденти
