87. Україна в післявоєнний період.

В повоєнний період майже всі українські землі перебувають у складі СРСР. Українська меншість в сусідніх з УРСР державах теж до кінця 80-х pp. перебувала під радянським контролем. Лише українська політична еміграція разом з українською діаспорою стала активною силою українського політичного, громадського, культурного і релігійного життя. Завершення возз'єднання українських земель в єдиній державі стало можливим з вирішенням питання про долю Закарпаття, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії — Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського.

В кінці Другої світової війни радянське керівництво приймає рішення про відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР. З одного боку, це була спроба нейтралізації національно-визвольних сил. З іншого—створювалась додаткова структура для досягнення СРСР своїх цілей на міжнародній арені.

Післявоєнна відбудова зруйнованого народного господарства України зіткнулась з величезними труднощами, пов'язаними перш за все з відсутністю робочої сили. Більшість працездатного і кваліфікованого населення країни загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. Крім того, економіка нашої республіки внаслідок війни зазнала неймовірних збитків і була, по суті, знищена. Зарубіжні спеціалісти вважали, що відбудувати її можна буде не раніше, ніж через J 00 років. Проте патріотизм і трудовий ентузіазм народу породили таку ефективну форму трудової активності, як "метод народної будови". Завдяки концентрації сил і засобів на відродження пріоритетних галузей економіки ще до кінця війни Україна виконувала роль прифронтової матеріально-технічної бази СРСР.

Масове розповсюдження владою позаекономічних, примусових важелів теж дозволили зробити відбудовний процес всенародною справою. В 50-ті роки в Україні стали з'являтися перші опозиційні радянській владі організації. Боротьбу з ними влада ставила на перше місце серед завдань внутрішньої політики, справедливо вбачаючи в них найбільшу загрозу для себе. Проблеми захисту марксистсько-ленінської ідеології стали пріоритетними для правлячої комуністичної партії.

88. ХХ з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу та викриття злочинів тоталітарного союзу.

В повоєнний період майже всі українські землі перебувають у складі СРСР. Українська меншість в сусідніх з УРСР державах теж до кінця 80-х pp. перебувала під радянським контролем. Лише українська політична еміграція разом з українською діаспорою стала активною силою українського політичного, громадського, культурного і релігійного життя. Завершення возз'єднання українських земель в єдиній державі стало можливим з вирішенням питання про долю Закарпаття, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії — Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського.

В кінці Другої світової війни радянське керівництво приймає рішення про відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР. З одного боку, це була спроба нейтралізації національно-визвольних сил. З іншого—створювалась додаткова структура для досягнення СРСР своїх цілей на міжнародній арені.

Післявоєнна відбудова зруйнованого народного господарства України зіткнулась з величезними труднощами, пов'язаними перш за все з відсутністю робочої сили. Більшість працездатного і кваліфікованого населення країни загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. Крім того, економіка нашої республіки внаслідок війни зазнала неймовірних збитків і була, по суті, знищена. Зарубіжні спеціалісти вважали, що відбудувати її можна буде не раніше, ніж через J 00 років. Проте патріотизм і трудовий ентузіазм народу породили таку ефективну форму трудової активності, як "метод народної будови". Завдяки концентрації сил і засобів на відродження пріоритетних галузей економіки ще до кінця війни Україна виконувала роль прифронтової матеріально-технічної бази СРСР.

Масове розповсюдження владою позаекономічних, примусових важелів теж дозволили зробити відбудовний процес всенародною справою. В 50-ті роки в Україні стали з'являтися перші опозиційні радянській владі організації. Боротьбу з ними влада ставила на перше місце серед завдань внутрішньої політики, справедливо вбачаючи в них найбільшу загрозу для себе. Проблеми захисту марксистсько-ленінської ідеології стали пріоритетними для правлячої комуністичної партії.

громадськість мало обізнана про злочини, здійснені тоталітарними комуністичними режимами. Комуністичні партії активні та існують на законних підставах в деяких країнах, навіть якщо вони і не відокремили себе від злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами у минулому.